Коли Бог створював жінку, Він запрацювався допізна у шостий день. Ангел, проходячи повз, сказав: «Чому ти так довго над нею працюєш?»
Господь відповів: «А ти бачив всі ті параметри, відповідно до яких я повинен її створити?»
«Вона повинна бути придатною для миття, але бути зроблена не з пластмаси, мати більше 200 рухомих деталей, і всі вони повинні бути замінюваними, вона повинна функціонувати на будь-який їжі, бути в змозі обійняти кількох дітей одночасно, своїм обіймами зціляти все - від розбитого коліна до розбитого серця, і все це вона повинна робити, маючи всього лише одну пару рук. »
Ангел був вражений.

Те, що нам казали, коли ми були дітьми:
Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом...

Одному юнакові приснилося, що він увійшов до великої крамниці. За прилавком стояв ангел.
– Що ви продаєте? – спитав юнак.
– Все, що бажаєте, – чемно відповів ангел.
Юнак почав перераховувати:
– Я хотів би припинення у світі всіх воєн, справедливості для покривджених, терпимості та щедрості до чужинців, любові в родинах, праці для безробітних, єдності в Церкві і... і...
Ангел перервав його:
– Вибачте, пане, ви мене не зрозуміли. Ми не продаємо плодів, а тільки насіння.

Молодесенька хмаринка – а відомо, що життя хмарин коротке і неспокійне, – вперше пропливала небом з іншими хмарами, чорними, великими, чудернацьких форм.
Коли вони досягли великої пустелі Сахари, інші, вже досвідчені хмари, напучували її:
– Лети, лети! Якщо затримаєшся тут, то загинеш!
Але молода хмаринка, як і всі у її віці, була дуже цікавою і
відпливла в кінець хмариного табунця, подібного на розпорошену отару овець.
– Що ти робиш? Рухайся з нами! – завив вітер.
Але мала хмаринка побачила дюни з золотого піску, і це її
причарувало. Вона повільно опустилася. Одна дюна посміхнулася їй.

У старовинній книзі з бібліотеки монастиря два монахи прочитали, що на краю світу є таке місце, де сходяться небо з землею. І ось вони вирішили відшукати його, пообіцявши, що не повернуться доти, доки не знайдуть.
Мандруючи по світу, вони наражалися на безліч небезпек, витримували спеку і холод, терпіли страшні злигодні, які часто супроводжують паломництво. Долали тисячі перешкод, які спроможні
були відвернути людину від її мети. Та все-таки монахи витримали.
Вони знали, що в тому місці, яке вони шукають, мають бути двері, в які достатньо лиш постукати, щоб побачити Бога лице в лице.
Знайшли двері. І, не роздумуючи й миті, зі щемом у серці постукали. Двері повільно відчинилися. Стривожені, монахи увійшли і... опинилися у власній келії свого монастиря.

Один старий чоловік тяжко захворів, і парох прийшов його відвідати. Увійшовши до кімнати хворого, він побачив біля ліжка порожнє крісло і запитав, для чого воно тут стоїть.
Хворий, ледь усміхаючись, відповів:
– Я уявляю собі, що в цьому кріслі сидить Ісус. Перед тим, як ви прийшли, я, власне, розмовляв з Ним. Довгі роки молитва була для мене дуже важкою справою, аж доки один приятель не пояснив мені, що вона полягає у розмові з Ісусом. І тепер я собі уявляю, що Ісус сидить переді мною у цьому кріслі, я говорю до Нього та слухаю, що Він мені відповідає.

Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю.
На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих – завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.
Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.

Була собі дівчина, яка кожного вечора дивилася на місяць. Їй здавалося, що у срібляному сяйві нічного світила вона бачить
профіль незнайомого юнака. Можливо, це було лише таємниче відображення якогось сну. Дівчина зітхала і чекала.
У другій частині світу жив юнак, який щоночі дивився на місяць. Йому здавалося, що на його блідій поверхні він бачить профіль чарівної жаданої дівчини.

Глибокої темної ночі вмирав чоловік. Він повертався додому. Цілий рік працював у лісі, у горах, далеко від рідного села. Працював без відпочинку, однак йому так і не вдавалося зібрати багато грошей. Отож вирішив повернутися додому.
Коли виходив із лісу, розгулялася шалена буря. Дім того чоловіка був дуже далеко, їх розділяло багато кілометрів.
Чоловік саме стояв під дубом, коли блискавка розколола дерево навпіл. Гілки полетіли додолу, ранячи чоловіка. Кинувся втікати. Кров спливала з руки і ноги. Утікав під градом, затуляючи руками голову. Аби якнайдалі від лісу, де вдарила блискавка.

Жили колись старий чоловік і старий осел. Одного дня осел упав до криниці, уже висохлої, проте глибокої. Бідна тварина кричала цілий день і чоловік замислювався, як витягнути її з криниці. Та врешті подумав, що осел дуже старий і слабий, а сам він давно збирався засипати висохлу криницю.
Отож вирішив поховати тварину. Попросив сусідів, аби всі взяли лопати і закидали криницю землею. Осел знову став кричати з цілої сили.
За якийсь час, на здивування усіх присутніх, з криниці уже не чути було жодного звуку.

Батько зрозумів, що багато конфліктів з дітьми вдається розв'язувати у піцерії. Упродовж кількох років він час від часу водив туди свою найстаршу доньку - були це свого роду побачення батька з донькою. Вирішив так само вчинити і з молодшою донечкою. На перше таке побачення завіз її на вечерю до піцерії поблизу дому.
Коли їм подали піцу, батько вирішив, що це відповідний момент, аби сказати дівчинці, як сильно він її любить і як високо цінує.

Жив-був панк. Звичайний панк з великим ірокезом, татуйованим обличчям та масою пірсингу на тілі. І ось, одного разу, в нього прокинулося нестримне бажання наблизитись до Бога. В його холодному черствому серці загорівся вогник з небес.
Так, як духовного досвіду у панка не було, він вирішив шукати Бога в найближчій відомій йому церкві. Він прокинувся в неділю зранку, вдягнув свою найкращу шкірянку, підфарбував ірокез, вдягнув у ніс найкращий пірсинг та пішов до храму.