Християнство було поширене у княжій Русі вже у першій половині X сторіччя, за князя Ігоря. Він теж ходив походами на Візантію, а після другого походу, 944 року, підписав з греками мирний договір. Ця угода важлива не тільки як доказ сили Київської держави, з якою мусила рахуватися могутня Візантійська імперія, але і як документальне підтвердження того, що серед найближчого оточення та воїнів Ігоря було чимало християн. У тексті договору християни ставляться нарівні з язичниками. Князь і язичники присягали на вірність договору на священному Перуновому пагорбі в Києві, склавши "зброю свою, і щити, і золото", – розповідає літописець. "А християн руських приводили до присяги у церкві святого Іллі, що над Ручаєм; це була соборна церква, бо багато з варягів були християнами".

Коли з'явилася можливість проповіді Христової віри зрозумілою народові слов'янською мовою (давньоболгарська та давньоукраїнська мови були тоді значно більше подібними між собою, ніж нині болгарська та українська мови), християнство почало поширюватися швидкими темпами. Сприяло цьому також утворення на землях України Київської держави з центром у Києві, яка існувала вже в середині IX сторіччя, хоча початки її, очевидно, сягають у глибше минуле. До Києва прибували не тільки купці, а й посланці володарів інших країн, ремісники і, вірогідно, християнські місіонери-проповідники. Руські війська ходили в походи за межі своєї країни і там неминуче зустрічалися з Христовою вірою.

В історії поширення віри Христової серед слов'янських народів, зокрема українського, велику роль відіграли святі брати Кирило (до чернецтва Костянтин) і Мефодій. Вони мали багатих і славних батьків у місті Солуні, в Македонії; їхній батько Лев був високим урядовим посадовцем. У Солуні проживало багато слов'ян – звідси їхнє знання слов'янської мови. Обидва здобули добру освіту. Молодший брат, Костянтин, навчався в Царгороді навіть у придворній школі разом із царським сином Михаїлом. Старший, Мефодій, служив у війську, але після смерті батька покинув службу і постригся у ченці в монастирі на горі Олімп. Костянтин, здобувши освіту під керуванням славетного Константинопольського Патріарха Фотія, прозваного філософом, був висвячений на священика і став бібліотекарем при церкві святої Софії в Царгороді.
Пам'ять святих просвітителів слов'ян Кирила і Мефодія православна Церква святкує 24 травня (нов. ст.).

Першим благовісником Євангелія Христового на землях України був апостол Андрій Первозваний. Коли після зішестя Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія. Скіфією в античному світі називали загалом Східну Європу і, зокрема, безмежні простори на північ від Чорного моря, тобто землі теперішньої України. Про благовістя апостола Андрія у Скіфії свідчать такі давні християнські письменники, як Іполит Римський (III ст.), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст.) та інші.
Пам'ять святого апостола Андрія Церква святкує 13 грудня за новим стилем.

Після періоду Вселенських Соборів відокремилася від Вселенської Православної Церкви західна її (римська) частина й утворила із себе окрему Римо-католицьку Церкву.

Незважаючи на остаточну перемогу християнства над язичництвом, язичники усе ж спробували ще раз виступити проти християн за імператора Юліана Відступника. Юліан був сином брата Костянтина Великого. Він, хоч і був спочатку вихований у християнстві, ставши імператором, почав поклонятися ідолам, оголосив себе язичником і сильно утискував християн. Почавши гоніння на християн, Юліан дозволив юдеям відбудувати старий єрусалимський храм і дав на це кошти. Але Господь захистив святу віру. За свідченням не тільки християнських, але й язичницьких авторів, землетрус і спалахи вогню, що виривалися з-під землі, примусили припинити затіяну Юліаном відбудову єрусалимського храму. Навіть те каміння, яке збереглося глибоко в землі від попереднього храму, було викинуто, так що, у повному розумінні, тут не залишилося каменя на камені.

Упродовж перших трьох віків християни зазнавали майже постійних гонінь, спочатку від юдеїв, що не увірували, а потім від язичників. Юдеї, не прийнявши обіцяного Богом Спасителя Господа Ісуса Христа і віддавши Його на смерть, несамовито волали: "Кров Його на нас і на дітях наших". Убивши багатьох християн, вони отримали покарання за всі свої беззаконня. Єрусалим і храм Божий були зруйновані римськими військами дощенту, коли євреї вчинили заколот. Так у 70-у році справдилося пророцтво Господа. Місце, де раніше стояв храм Божий, було заоране плугом, так що не залишилось там каменя на камені.

Невдовзі після зішестя Святого Духа апостоли Петро й Іоан ішли у храм на молитву о дев'ятій годині, по-нашому – о третій годині дня (година смерті Господа нашого Ісуса Христа). Біля дверей храму, званих Красними, сидів убогий, каліка від народження. Він, простягши до апостолів руку, просив у них милостині.

Ісуса Христа з перших днів земного життя оточували люди різні характером, переконаннями, зі своєрідним світоглядом,інтелектом і духовними можливостями сприймати правду навколишнього життя і вічну Правду. Ці люди потім слухали спасенне Євангеліє і по-різному сприймали вчення Богочоловіка. Розподілились вони в основному так: 1) ті, що прийняли Євангеліє, повірили в Самого Христа як Сина Божого,- стали Його учнями,апостолами й послідовниками; 2) ті,що відійшли від Христа, бо Його вчення звинувачувало їх у неправді, стали запеклими ворогами Месії, поспішали сховатись, щоб нечуване слово не порушило їх життєвих інтересів.

Святий Арсеній (світське ім`я — Олександр) народився близько 1697 року у м. Володимирі-Волинському, в сім`ї православного священика, котрий вів свій рід з української православної шляхти. У 1728 році закінчив повний курс навчання у Києво-Могилянській Академії. Під час навчання прийняв чернечий постриг у Богоявленському Братському монастирі, при якому була Академія. Останні курси слухав уже ієродияконом. Пізніше був висвячений на ієромонаха. У 1728-1729 pp. перебував у Києво-Печерській лаврі, з 1729 р. — у Свято-Троїцькому Іллінському монастирі у Чернігові, з 1730 р. — у Спасо-Преображенському монастирі (Новгород-Сіверський), звідки на прохання митрополита Тобольського і всього Сибіру Антонія (Стаховського) його було викликано до Тобольська на місце проповідника.
Пам'ять - 13 березня (нов. ст.).

Святитель Петро народився 21 грудня 1596 р. в Яссах, у сім`ї молдавського правителя (господаря) Симеона Могили та угорської княжни Маргарет (Маргіт). У традиціях знатних родин XVI-XVII ст. польська геральдика виводила походження родини Могил від знаменитого римлянина Муція Сцеволи, нащадки якого перейшли з Риму до Греції, а звідти — в Молдову. За іншою легендою, румунського походження, предком Могил був молдавський дворянин Пуриг, який допоміг у битві молдавському господарю Стефану IV, отримав від нього щедру винагороду й ім`я Могила (пагорб, могила). Прямим предком святого вважається великий виночерпій (чашник), потім член княжої ради при господарі Стефані Великому Козьма Могила. Дід, Іоан Могила, був його онуком, керував Молдавською державою за господаря Олександра. Мав трьох синів: Єремію, Георгія та Симеона.
Пам'ять - 14 січня (нов. ст.).

Києво-Могилянська Академія при Богоявленському Братському монастирі у Києві була загальновизнаним центром православного духовного життя, а з 1658 р. — і першим університетом у Східній Європі. Вона разом з Києво-Печерською лаврою та рядом провідних монастирів принесла Києву заслужену славу «другого Єрусалиму».