Славній білоруській подвижниці і просвітительці Євфросінії, ігумені Полоцькій Господь призначив жити в найбільшу культурну епоху домонгольської Русі в XII столітті. Основна частина країни була вже охрещена в 988 році. В основних центрах руських земель - Києві, Новгороді, Полоцьку постали грандіозні храми Святої Софії, вже своєю назвою і розмірами вказуючи на гордовите змагання не тільки один з одним, але і зі знаменитою Софією Константинопольської, спорудженою в VI сторіччі Візантійським імператором Юстиніаном.Полоцька земля, де народилася преподобна, вдало розташовувалася на західному відгалуженні “Шляху з варягів у греки” - найголовнішої водяної комунікації Східної Європи в старовину. Завдяки цьому, вона рано опинилася серед передових в економічному (і політичному) плані земель і раніше за інших відчула прагнення до самостійності.
Це прагнення майже відразу ж отримало підтримку Полоцьких князів Брячислава Ізяславовича (1001-1044) і, головним чином, войовничого Всеслава Брячиславовича (1044-1101).
Час, який застав блаженну Єфросинію в XII столітті, був трохи інакшим, аніж при названих князях - прадіді князівни та її дідові. Шість синів Всеслава Полоцького поділили між собою землі свого батька, між ними почалися сутички і суперечки, що не могло не хвилювати майбутню ігуменю, яка намагалася досягнути умиротворення князівського середовища.
Християнство ми отримали з Візантії; як і там, з 1054 року воно набуло в нас форми Православ’я. Поряд з виниклою в давніх русів релігійно-філософською літературою, що виховувала свідомість людей, величезний вплив на середньовічну людину - дитя язичницьких традицій - мала вчинити і велика Візантійська культура, що прийшла з християнством, в архітектурі, живописі, ужитковому мистецтві, церковних піснеспівах.
Під керівництвом візантійців повсюдно будувалися храми, стіни яких розписувалися біблійними сюжетами; засновувалися монастирі, в них створювалися скрипторії, де перекладалися з грецької мови і писалися книги.
В Києві та інших містах виникали ювелірні майстерні: там відливалися і кувалися чудові вироби з золота, срібла, бронзи, виготовлялися прикраси з найтоншими емалями, перлами, дорогоцінним камінням.
Літопис свідчить, що в 992 році митрополит Київський “і всея Русі” Леонтій заснував у своїй митрополії багато єпископських кафедр. З іншого джерела ми знаємо, що в XI столітті було всього десять кафедр: без сумніву, серед заснованих єпископій у 992 році була і кафедри настільки великі і стародавні міста, як Полоцьк. Від домонгольського часу до нас дійшли імена лише восьми Полоцьких ієрархів: Никифор (кінець XI початок XII в.в.); Мина (1106 - 1116 р.); Козьма (1143 р.); Ілля (1120-і - 1130-і рр.); Діонисій (+ 1183 р.); Миколай Грек (до 1218 р.); Володимир (кал. 1218 р.); Олексій (кал. 1231 р.).
ДИТИНСТВО І ОТРОЦТВО ПРЕДСЛАВИ-ЄФРОСИНІЇ
Вона була дочкою князя Георгія Всеславовича і його дружини Софії. За життєписом преподобної, складеним для “Четій Міней митрополита Макарія (1481-15631)”1, джерелу, дуже близькому за часом до життя Полоцької подвижниці, ми знаємо, що в 12 років Предслава, як її нарекли батьки, прийшла в монастир до своєї тітки ігумені Романової і повідомила про бажання прийняти постриг. За літописом, Роман Всеславович помер у 1116 році; отже, прихід Предслави в монастир стався набагато пізніше, коли вдова Романа сама прийняла ангельський образ і вже стала ігуменею: тобто, десь наприкінці другого десятиліття XII століття. Виходить, народилася Предслава в 1106-1108 роках, а її дитинство припадало на 1106-1118 роки.
Що це була за епоха? Чим жила Полоцька земля під час дитинства й отроцтва своєї великої дочки?
Не дуже давно помер її знаменитий дід Всеслав; з ним пішла ціла епоха, і особлива сторінка життя була перевернена. Що ж могла чути Предслава на початку свого життєвого шляху, що розповідали близькі їй на жіночій половині мамки? Про що говорили дорослі, що цікавило її батьків, князів-дядьків? Словом, що її формувало?
Звичайно, в ті дні й роки полочани найбільше були зайняті станом міжкняжих стосунків. Часто згадували її діда Всеслава, якого пам’ятали усі: це він захопив на 7 місяців Київський великокнязівський пристіл; він звів у Полоцьку величезний на той час храм Святої Софії, рівний за значенням Софійським храмам Києва і Новгорода.
Він безстрашно нападав на сусідні землі і міста: Псков, Новгород, Смоленськ, відбирав у Новгороді дзвони, богослужбовий реквізит, щоб настільки “простим” способом забезпечити свій Свято-Софійський храм…
Після 57 років князювання (а цю цифру всі також добре пам’ятали), він відійшов у кращий світ, розділивши між синами землі і, безсумнівно, заповідав нащадкам берегти єдність князівства.
Рано почула Предслава і ще давнішу історію про Полоцьк Х століття і про Полоцького князя Рогволода, його дочку Рогніду, а також і про свого великого предка Володимира Святого. Ще будучи молодим, за настановою свого дядька Добрині, Володимир захопив Полоцьк, на очах дочки вбив батька Рогніди і насильно взяв її собі за дружину. Рогніда і її малолітній син, що народився від Володимира, не скорилися князю і були вислані з Києва на батьківщину Рогніди… Такою була легендарна розповідь, що ввійшла пізніше в усі літописи.
Спробуймо уявити, як відбувалася освіта Предслави. Якщо згодом “Житіє” показує її глибоко релігійною і грамотною з ранньої юності і навіть, ймовірно, з отроцтва, то можна не сумніватися, що її змалку оточували церковні люди. . Їй рано було відкрито, що “Красою праведнику почитання книжне”, як написано в одній стародавній книзі (Ізборник Святослава 1076 р.). Звичайно ж, найбільше нею читалися книги релігійні. За ними спочатку вчили алфавітові, техніці письма, началами читання (Псалтир, Апостол, Часослов…). Поступово коло читання розширювався.
…Бог створив людину за Своїм образом і подобою, оселив його в раю, але гріхопадіння зруйнувало всю первісну чистоту, - дізнавалася Предслава, осягаючи основи християнства. “Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле”, - читала вона по складах у Євангелії (Мф.18,11).
Дізнавалася вона далі про подвиги мучеників з Четьї Мінеї, - тоді вже частково перекладених книг житій святих на кожен день. Знала, ймовірно, майже напам’ять життєписи перших руських святих Бориса і Гліба, котрі жили всього лиш сто років тому і в 1015 році загинули від підступу їх брата князя Святополка Окаянного.
Крім віросповідальних переживань і роздумів, ці книги будили вміння мислити про вічне, відкривали широку уяву про світобудову, історію людства, про спорідненість всіх народів… У найглибших розумах юної князівни дозрівали міркування про місце і значення Батьківщини у житті всякої людини. Так з’явилася ідея літописання: у Полоцьку вівся свій літопис. До нас вона не дійшла, але її бачив історик XVIII сторіччя В.Н. Татищев.
…Книги - книгами, але навколо вирувало повсякденне життя, і вона не могла не проникнути в князівські світлиці, де жила Предслава, а пізніше - і за стіни монастиря, де потім подвизалася преподобна Єфросинія. Перед князівною минало життя батька і п’яти його братів. Чим вони займалися?
Київський Володимир Мономах головною доблестю вважав хоробрість на війні і на “ловах” (на полюванні)2. Войовничими були її дядьки і брати. Ще до її народження, у 1104 році брат батька Мінський князь Гліб в чомусь провинився перед братами і ледве відбився від них. Однак через два роки (1106) все було забуто, Всеславичі організували загальний похід на земгалів, але зазнали страшного розгрому: “дружину убиша 9 тысящь”.
Через 10 років у 1116 році, нагромадивши сили, Гліб напав на сусідніх князів Слуцьких. Покарання не змусило на себе чекати: Мономах не тільки почав тривалу облогу Мінська, але і побудував перед міськими воротами хату, лякаючи обложених тим, що буде зимувати. Гліб, злякавшись, принижено кланявся йому з родиною коло воріт свого міста. Мономах пішов геть, але Гліб знову напав на володіння південноруських князів і в результаті з ганьбою був вивезений сином Мономаха Мстиславом зі свого Мінська в Київ, де через рік помер (1119). Без сумніву, про все це з хвилюванням багато разів розповідали юній князівні.
…Знову в землях Всеславовичів неспокійно: у 1121 році пересварених на смерть Полоцьких князів мирив Мономах, швидко скликавши їх у Смоленськ. Це також відбувалося перед очима Предслави-Єфросинії: їй було 15 років і вона вже жила в приміщенні Софійського собору.
Князівські суперечки, боротьба між Всеславовичами за владу в Полоцькій землі, ще якісь невідомі нам обставини, проти яких посилено протестувала Церква, - все це відвертало Предславу від світського життя. Посилене читання біблійних книг, що вчать смиренності, спілкування з полоцьким духівництвом, черницями, - чи не це все спонукало її прийняти рішення піти в монастир? ” Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!” (Екл.1, 14).
Як, де відбувся цей відхід від світу?
“Русичі мають такий звичай, - писав відвідавши Русь у 1578 році австрійський принц Данил фон Бухау, - дівчата до досягнення повноліття одружуються на 10 році віку, юнаки на 12 чи 15″3. У Предслави подібна нагода з’явилася в 12 років. Чула вона якось, як батько говорив матері: “Було б добре вже віддати Предславу за князя!”. Предслава жахнулася: вона пам’ятала книги, які читала, пам’ятала повчання наставників-ченців: житія князів.
Вона знала, судячи з її життєпису, що треба “духовним мечем” відтяти від себе тілесні пристрасті. Князівна таємно втекла в монастир до тітки ігумені Романової, благаючи її зарахувати її до черниць, що перебувають «під ярмом Христовим». “Сміялася стара ігуменя», - оповідає життєпис, - оскільки вона бачила “юність її і вік її квітучий”.
Боялася ігуменя, природно, і іншого - гніву батька дванадцятирічної князівни. Життєпис подає такий діалог:
“Дитино моя! - скорботно вигукувала ігуменя, - як можу це вчинити? Батько твій, дізнавшись, з великим гнівом покладе провину на голову мою, і ще юна ти віком, не можеш понести тягар монашого життя, і як можеш лишити князювання і славу світу цього?”. Але дитя твердо знало, чого бажати: «Відповіла ж блаженна отроковиця: «Пані і матір! Вся слава видимого світу цього скоро минає, як сон!»
Настільки розумне твердження дванадцятирічної дівчини переконало ігуменю: “Здивувалася розумові отроковиці, - свідчить життєпис, - здивувалася її любові до Бога, звеліла бути їй волі, оголосив її ієрей, постриг і дав їй ім’я Єфросинія і зодягнув її в чорні ризи…”.
Гнів батька, якого так боялася Романова, обернувся сумним стогоном батька: “Чому мені до цього не виявила свої думки?” Однак назад вороття бути не могло, і Єфросинія ублагала єпископа Іллю дозволити їй жити не в монастирі, а в окремому тимчасовому приміщенні в храмі Святої Софії.
Пам'ять - 5 червня.
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
