Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Православний церковний календар на серпень 2017 року Божого
    Місяцеслов на серпень 2017 року Божого Церковний календар серпень…
  • 8 липня - православний День закоханих
    8 липня православні християни відзначають «День…
  • Піст святих апостолів Петра й Павла
    Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або апостольським,…
  • Неділя 1-та після П'ятдесятниці. Всіх святих
    Святі - це люди, які відповіли любов'ю на любов, люди, які зрозуміли,…
  • Популярне
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Опитування
    Скільки Вам років?
    до 13
    14-17
    18-23
    24-29
    30-39
    40-50
    більше 50
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Вересень 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)
    Травень 2017 (1)
    Квітень 2017 (8)
    Березень 2017 (11)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Повернення Носферату, або сучасна жахоманія

    «Хліба і видовищ!» – вигукували жителі стародавнього Риму. Та проблему хліба поки що облишимо і поговоримо про видовища. Мабуть багатьом з нас подобається час від часу переглядати нові здобутки сучасної кіноіндустрії. Кінематограф став невід’ємною частиною нашої культури і особливо це стосується молоді. Тому виникає закономірне запитання: яке «забарвлення» має сучасне кіно та телебачення і який вплив вони справляють на людину, яка і без того заблукала у лабіринті життєвих перипетій? Однозначну відповідь дати доволі важко, оскільки кінематограф є доволі розмаїтим. Проте слід відверто зазначити, що більшість з того, що сьогодні пропонує глядачеві сучасний медіапростір аж ніяк не сприяє духовному збагаченню, а подекуди і зовсім суперечить моральним цінностям та веде до деградації. Спробуємо розібратись, чим намагається «нагодувати» нас прогресивний кінопростір.
    Останнім часом у кінематографі намітилася тенденція у бік жахів та трилерів. Тема насильства завойовує дедалі більшу популярність, ріки крові, масові вбивства та знущання над людьми стали улюбленими сюжетами кінематографістів. Адже ці фільми приносять величезні прибутки, тому автори наввипередки знімають картини, в яких руйнуються останні залишки моралі та духовності, створюючи таким чином ореол скандальності. Який в свою чергу і забезпечує посилений інтерес до фільму з боку глядачів.

    Фільми жахів не є новим жанром кінематографу, що і бере початок з Паризьких «фантасмагорій», які влаштовував у зруйнованій монастирській каплиці Етьєн Робер у 1798 році. Це дійство відбувалося так: на екранах, розташованих по периметру часовні, то з’являлись, то зникали, невідомо як змінюючи свої розміри, різні привиди, скелети та чудовиська. Досягалося це просто - позаду екранів знаходилися люди, які задимлювали приміщення і переміщали спеціальні ліхтарі на візках, що робило тіньовий театр рухомим. Крім того, Етьєн Робер придумав спеціальні віконниці, завдяки яким усі чудовиська могли зникати, немов би в сліпучому спаласі блискавки. «Фантасмагорія» Робера стала новим етапом театрального жанру «гран-гіньоль» (особливий вид мелодрами, в якій театральні вбивства і перетворення відбувалися прямо на сцені). У кінці XVIII ст. виникає і набуває популярності новий літературний жанр – «готичний роман». Саме він став відправним пунктом для багатьох персонажів фільмів жахів.

    1895 року французький винахідник Луі Жан Люмьєр, за участі брата Огюста,створив апарат для зйомки та показу «фотографій, що рухаються». Це уможливило відтворювання страшних фантазій на новому, небаченому до того, рівні. На початку XX ст. на екрани виходить німецький кінематограф. Фільми жахів помітно ускладнюються і навіть з’являються нові напрями. Так, у 1919 році Роберт Віне зняв перший фільм у стилі horror, тобто фільм, де атмосфера жаху нагнітається поступово і тримає глядача у напруженні до кінця картини.

    У цей період на екранах вперше з’являються фільми про «знаменитого» графа Дракулу. Фредерік Вільям Мурнау (Frederic William Murnau) взявся екранізувати твір Брема Стокера «Граф Дракула» ще у 1914 році (та перша екранізація довго не прожила і фільм було перезнято 1922-го, так на світ з’явилась картина «Носферату. Симфонія жаху» (Nosferatu. Symphony of horror), саме ця копія і дійшла до нашого часу. Цей фільм змусив тисячі людей повірити у реальну схильність до вампіризму Макса Шрека (Max Schreck), який зіграв того самого графа Дракулу. Мурнау не даремно називає свого героя Носферату, вампір у цьому фільмі є поширювачем чуми. Як стверджує Дж. Гордон Мелтон у своїй «Енциклопедії вампірів» старослов’янське «носуфур-ату» походить з грецької мови і пов’язане саме з поширенням чуми. До речі, особистість графа Дракули має цілком історичне підґрунтя. Він народився близько 1431 року в Шайсбурзі (або Сайсорі) – місті в Трансільванії. Ім’я Дракула застосовувалось щодо нього ще за життя. Воно походить від румунського слова «драк», яке можна перекласти як «диявол» чи «дракон». За жорстокий звичай саджати людей на палю (кіл), Влад отримав прізвисько «Тепе», або «Протикач». Впродовж шести років його панування було страчено понад 40 тисяч осіб. Також є відомості про те, що Дракула тероризував як православну, так і римо – католицьку церкви, які мали вплив на його території.
    Та повернімося все ж до кінематографу. В цілому, в 20-30-х роках XX ст. сформувались основні класичні персонажі та окультні закони жанру: перевертні стають вовками при повному місяці, а перемогти їх можна срібними кулями, вампіри ненавидять сонце та осику і нізащо не з’їли б сала з часником ( та найважче напевно вампірам-жінкам, вони все життя вимушені фарбуватися навпомацки, бо не бачать свого віддзеркалення). До речі, в цей період стався найвідоміший випадок масової реакції страху. 30 жовтня 1938 року у місті Гроуверз-Мілл (штат Нью – Джерсі, США) диктор радіостанції Сі-Бі-Ес оголосив, що на вулицях міста висадилися бойові загони інопланетян. Далі виступили свідки і тремтячими від жаху голосами почали розповідати про прибульців та їх жахливу зброю. На кінець виступив сам президент попросивши громадян залишатися вдома забарикадувавши вікна та двері і зберігати спокій. І тут почалася паніка, люди поспіхом збирали найцінніші речі та намагались покинути місто хто на чому. На дорогах утворились величезні затори, налякані люди хотіли врятуватися в сільських районах штату. Пізніше з’ясувалося, що у той день по радіо просто читали п’єсу за фантастичним романом Герберта Уелса «Війна світів».

    З появою кольору з’являється можливість ще більше лякати глядачів за допомогою спец ефектів, кров тепер виглядає неначе справжня, а крупні плани сцен насильства доповнюють ефект. В 1950-ті головним підґрунтям жахів стають холодна війна, ядерна зброя та третя світова. На екрани виходять науково-фантастичні жахи.

    Фільми жахів 1960-х набувають форми психологічних трилерів, на арені з’являється . В своєму фільмі «Психо» в ролі монстрів він використовує не потойбічні сили, а простих людей. Хічкок знімав фільми так, що відчуття жаху не покидає людей ще довго після закінчення сеансу (що ж сказати, «видатне» досягнення). Під завісу шестидесятих в кінематографі постає ще одна персона - Роман Поланські, який знімає сатанинський фільм «Дитина Розмарі». Де роль диявола, а точніше його руки, виконав Антон Шандор Лавей – відомий сатаніст.

    З 1970- х починається екранізація книг майбутнього «короля» жахів Стівена Кінга. 1980-ті стають ерою сіквелів ( продовжень вже існуючих картин) та підліткових жахів, які знімались у величезній кількості. З приходом 1990-х з’являються нові науково-фантастичні фільми: жорстокі, динамічні та насичені комп’ютерною графікою. Щоб привернути глядачів жахи стають більш іронічними та навіть комедійними.

    В останні роки найпоширенішими є шокуючи фільми, переповнені кров’ю та жахливими сценами насильства. Проте не втрачають популярності і містично-окультні картини. Варто згадати японські стрічки у жанрі «jey horror», які вважаються одними з найстрашніших у світі. Стародавнім японцям був властивий страх перед померлими, незадовго до поховання їм переламували кістки ніг, щоб ті не змогли більше встати. Це пов’язано з повір’ям про духа Юрей, який хоче помститись за свою смерть. Особливе ставлення до потойбічного світу призводить до надзвичайної кількості самогубств у цій країні.

    Серед психологів вже багато років тривають суперечки щодо впливу картин з елементами насильства та жорстокості. Про те, чи породжують жорстокі насильницькі видовища жорстокість у тих, хто їх споглядає, сперечалися ще Платон та Арістотель. Платон вважав показ кривавих трагедій суспільно небезпечним явищем. Арістотель же навпаки вбачав у сценах насильства та жахів можливість очищення катарсисом. Тобто певну духовну розрядку, яку переживає людина у процесі співпереживання цих картин. Вище згадуваний А. Хічкок наділяв подібні сцени силою терапевтичного зілля, стверджуючи, що вони «очищають розум людини від темних, нерідко убивчих потягів і підсвідомих гріховних імпульсів та дозволяють насолодитися спостеріганням крамольних діянь, на здійснення яких у неї самої ніколи не вистачало духу, хоча, можливо, і дуже хотілося». Що ж, кожна жаба своє болото хвалить, проте залишається не зовсім зрозумілою конкретність формулювань. Сцени насильства все ж таки очищують розум від негативних потягів чи дозволяють втілювати їх віртуально, співпереживаючи побачене. Теорію катарсису насамперед пропагують творці фільмів з елементами насильства та жорстокості, їх підтримує також низка психологів. Проте більшість все ж відзначає небезпеку екранного насильства та не приймає теорію катарсису як беззаперечний факт. Так Брайант Д. Томпсон стверджує: «В 1950-х і 1960-х роках C. Фешбах (Feshbach, 1955, 1961) виявив прояви катарсису в учасників експериментів, що проводилися ним... Та слід зазначити, що всього кілька з сотень проведених експериментальних досліджень дали ті самі результати, про які писав Фешбах, або підтвердили механізм катарсису. Не зважаючи на відсутність достатніх наукових доказів, значна частина широкої публіки вірить у те, що під час перегляду сцен насильства і жорстокості має місце ефект катарсису. Представники медіа-індустрії не втрачають можливості нагадати громадськості та її представникам про передбачувані переваги катарсису кожного разу, коли робиться спроба суспільного або державного розслідування дії медіа – насильства». Швидше за все необхідність так званого катарсису є якраз наслідком перегляду насильницьких сцен, таке собі замкнене наркотичне коло. Згідно з православною традицією з пристрастями треба боротися, а не задовольняти їх якимось віртуальним чином. Та й вся теорія катарсису нагадує таке собі лікування алкоголізму за допомогою пива. А людей з психологічними проблемами на ґрунті насильства треба лікувати у психіатра, а не запрошувати до кінотеатру на чергове жахіття. Перегляд фільмів жахів створює у людей ілюзію зняття стресу і спонукає молодь до агресії, стверджує заступник директора Державного наукового центру соціальної і судової психіатрії ім. Сербського, професор Зураба Кекелідзе. На думку професора, фільми жахів підтримують у людини внутрішню тривогу, і схильність дивитися ці картини властива людям з тривожно-недовірливою психікою. Та поки психологи сперечаються, криміналісти констатують все нові та нові випадки жахливих злочинів, скоєних під впливом кривавих «кіношедеврів» (таких історій в мережі можна знайти безліч). Сюжети з елементами насильства стали найефективнішим методом привертання уваги широкої публіки. Та й використовувати насильство дешевше, ефективніше і комерційно вигідніше, ніж вдаватися до новаторських творчих пошуків. Завдяки цьому пересічна дитина з двох до вісімнадцяти років бачить на екрані понад 18 тисяч вбивств та близько 200 тисяч інших насильницьких сцен. У результаті виникає звикання до цих сцен та переконання, що основний шлях вирішення більшості проблем – насильницький, також з’являється формування вельми дивних ідеалів чи взірців для наслідування (позитивний герой бойовика стріляє чи вбиває учетверо більше, ніж негативний). До того ж деякі «шедеври» можуть налякати на все життя. У результаті дослідження, проведеного університетами Мічігану і Вісконсіна, з’ясувалося, що більше 90 % студентів цих закладів у дитинстві були сильно налякані якимось фільмом. Навіть після багатьох років вони бояться речей пов’язаних з тією подією. На кінець, здоровий глузд підказує, що сцени насильства і страждання інших (нехай навіть віртуальні) не можуть принести користі нормальній здорово мислячій людині, а тим більше, якщо ця людина християнин. Проте навіть психологи, які вважають жахи необхідними, виділяють низку ознак наявність яких у фільмі робить його небезпечним (особливо для дітей та підлітків). Соціальний психолог з Києва Ольга Петрунько ( канд. психол. наук, ст. наук. співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПНУ) називає щонайменше шість таких факторів:

    1) порушення авторами фільму традиційних правил казкового жанру: коли «страшний» персонаж, що уособлює джерело зла, схожий на людину; якщо він здатний діяти не лише у вигаданому світі, але й у реальному житті, серед людей; якщо від нього неможливо врятуватися і його неможливо перемогти; якщо він з’являється без попередження і у будь-який час; якщо він чинить зло всім без розбору, незрозуміло чому, навіть коли не порушено жодних правил, домовленостей та заборон; якщо він завдає шкоди не стільки фізичній, скільки духовній сутності людини; якщо він завдає своїм жертвам тривалих мук і страждань; якщо може перетворювати своїх жертв на істот, подібних до себе; якщо здатний перевтілюватися в добре знайому людину і чинити зло від її імені тощо.

    2) реалістичність зображуваних у фільмі героїв та подій. Чим реалістичніше виглядають на екрані персонажі, що уособлюють джерело зла, чим більш людиноподібними вони є, тим більше вони зачіпають глибинні внутрішні переживання дитини і, відповідно, тим більший вплив здатні чинити на її емоційний стан та її внутрішній світ загалом.

    3) особливості демонстрованих у фільмі сцен насильства, зокрема, психологічна їх невиправданість, очевидність його смакування, тривала демонстрація страждань жертви насильства тощо.

    4) несприятлива ситуація перегляду фільму; відсутність можливості під час чи невдовзі після перегляду обговорити побачене у фільмі з батьками, іншими близькими людьми чи однолітками.

    5) психологічна неготовність глядачів до сприймання фільмів жахів та конструктивного опрацювання інформації, яку вони містять.

    6) надмірне захоплення фільмами жахів, коли воно відбувається на шкоду іншим видам діяльності й розваг.

    Та де ж знайти такий фільм жахів, який не відповідав би першим трьом факторам? Автори фільмів навмисно роблять фільми якомога реалістичнішими, це їхній «хліб». Інші три фактори теж частенько мають місце, хоча й залежать вже від глядача.

    Проте, окрім кривавих сцен насильства, окрему увагу хотілося б звернути на духовну небезпеку з боку містично-окультних фільмів, яких також чимало у наш час. У таких картинах часто зображується боротьба героїв зі злими потойбічними силами. Проте, як це не парадоксально, Бог, як носій добра і любові у цих фільмах, відсутній. Натомість глядачеві пропонується набір магічних заклинань, чи символів (нерідко християнського спрямування), чи взагалі новітні досягнення науково-технічного прогресу тим самим пропагуючи окультно-магічний світогляд.

    На закінчення хочеться зазначити, що враження від сприйняття медіа продукції становлять лише певну частину від загальної суми впливів, що діють на людину в сучасному світі. Проте в суспільстві масового споживання фільмів та телепрограм – ефект виявляється чималим. Медіа- культура має величезний вплив на людину, намагаючись нав’язати певний світогляд, частіше всього не притаманний християнству. Тож будемо слідувати словам Ап. Павла: «Все мені можна, та не все корисно».

    Костянтин Москалюк, член науково-апологетичного товариства св. Іустина Філософа

    Джерело: АПОЛОГЕТ
    • Переглядів: 1787
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com