Апостоли дивилися на Христа і навчалися від Нього. Те, чому навчилися, вони передали Церкві. Це називається Переданням. Отож, як навчитися смиренню від Христа, Який говорить: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Матв. 11).

Кожне євангельське оповiдання, яке ми чуємо в церквi або читаємо вдома, пiдкреслює, що Iсус Христос - не звичайний вчитель, яких було багато в iсторiї - славних i великих фiлософiв. Христос є сама Iстина i Вiн є Бог. Ось чому проповiдь Iсуса Христа завжди супроводжувалася надприродними явищами - чудесами. То Вiн повертає зiр слiпим, то зцiляє хворих, то виганяє бiсiв, то воскрешає мертвих, то припиняє бурю на морi, то нагодовує п'ять тисяч народу п'ятьма хлiбами i двома рибинами, - i все це Христос робить для того, щоб Його слухачi й послiдовники переконувалися, що з ними говорить Сам Господь Бог. Тому одного разу Iсус Христос сказав: "Якщо не вiрите Моїм словам, то повiрте Моїм дiлам". А Його дiла свiдчили, що Вiн - не звичайний вчитель, а Син Божий, Творець всесвiту, Який прийшов iз любовi до свого творiння спасти його вiд грiха i смертi.

Віра...
Вона є початком і кінцем. Вона є джерелом сили та ліками від незгод. Вона є самим життям.
Але водночас вона буває неоднаковою, інколи навіть протилежною. І ці протилежності йменують “іншу" віру схибленою, позбавленою правди. Понад це вони застосовують фізичні, психологічні, духовні прояви сили для подолання незрозумілих їм викривлень або, що простіше, для їх усунення разом з носіями “іншої" віри. Всі “віри" різняться не лише метою, станом, а й засобами. У цьому разі вони різнитимуться і результатами. Власне сама віра передбачає досягнення тих або інших результатів. Хтось будував “рай на Землі” (а нашому поколінню такий будівничий відомий під личиною комуніста), хтось “визволяв” гріб Госиодній, а хтось жив і неекспансивнимм намірами — відшукував щастя у свої власній оселі-сім’ї. Тому не може бути кого-небудь без віри, НЕ МОЖЕ.

Таїнство Сповіді, як і будь-яке інше Таїнство Церкви, вимагає особистої участі в ньому людини. Приходячи на сповідь, кожен має розуміти, що у Таїнстві відбувається безпосередня реальна зустріч з Богом, де Господь - знавець нашого серця, через священика прощає щиро розкаяні гріхи.

У міру потреби церковні люди звертаються до Таїнства Покаяння. Відбувається це в храмі у присутності священика, який після того, як вислухає сповідь віруючого, читає над ним розрішительну молитву та Богом даною владою відпускає гріхи. Таке покаяння можна назвати храмовим.

28 мільйонів людей у цілому світі хворіють на рак. Щодня майже 20 тисяч із них помирають. За підрахунками науковців, до 2030 року ця хвороба забиратиме більше життів, аніж СНІД, туберкульоз і малярія разом.

За церковними канонами, дитина з семирічного віку вже мусить приступати до Таїнства Покаяння. Але у сповіді, як і в будь-якому іншому Таїнстві Церкві, благодатне преображення людини Божою милістю буде найбільшим, якщо той, хто приступає до нього, робитиме це свідомо і щиро.
Коли дитина або підліток не має бажання сповідатися або навіть реагує на таке пропонування з боязню, агресивністю, примушувати його не слід. Треба поступово, з любов'ю та терпінням виховувати в дитині шанобливе ставлення до християнських традицій, пояснювати їй важливість церковного життя, яке не мислиться без участі в Таїнствах, найважливішими з яких є Сповідь та Причастя.

Свята Юліанія, Ольшанська княжна (? - † бл. 1540 р.) — православна свята (канонізована за Петра Могили), українська 16-ти річна діва, княжого роду, дочка князя Георгія Ольшанського. Спочиває в Ближніх Печерах Києво-Печерського монастиря.
Померла мирянкою на 16-му році життя, не пізніше 1540 р. Її мощі були чудесно знайдені біля Успенського собору на початку XVII ст. Зовні на кришці труни знайшли герб князів Ольшанських і напис: "Іуліанія, княжна Ольшанська, дочка князя Георгія Ольшанського, що почила дівою в рік від народження свого шістнадцятий".
Знайдення мощей прав. дiви Юлiанiї, кн. Ольшанської святкується 19 липня.

Кожен православний християнин має своїм обов'язком молитися щоденно, вранці і ввечері, перед їжею і після, перед початком і після завершення усякої справи (наприклад: перед заняттями і після тощо).

Ми називаємося православними християнами, тому що віруємо в Господа нашого Ісуса Христа; віруємо так, як викладено у Символі віри, і належимо до заснованої Самим Спасителем на землі єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яка під керуванням Духа Святого незмінно, правильно і славно береже учення Ісуса Христа, тобто належимо до православної Христової Церкви.

Кожен священик у Таїнстві Рукоположення отримує благодатний дар відпускати гріхи. Всякий пастир, котрий перебуває у спілкуванні з Церквою, може приймати сповідь та Богом даною владою прощати гріхи людині, яка в них кається. Тому сповідь у різних священиків ніяк не впливає на дійсність цього Таїнства.

Традиційно єпитимію, тобто духовний послух після покаяння для подолання гріха, на людину покладає священик. Він бачить, яка саме за змістом має бути єпитимія. Якщо людина духовно зріла, вона отримує один послух, якщо новоначальна у вірі - інший. Усе залежить від її готовності виконувати моральний подвиг, особистих якостей та здібностей.