СЛУХАЛИ:
Доповідь Святійшого Патріарха Філарета про розповсюдження серед православних християн України лжевчення Гарафіни Маковій.
ДОВІДКА:
Гарафина (Гарафіна) Петрівна Маковій (Карча) народилась 2 лютого 1949 року в с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Працювала вчителькою української мови, літератури та народознавства.
Як можна зрозуміти з її книг, з 90-х років почала проводити індивідуальні зустрічі, розкриваючи людям «таємницю гріха», яка нібито відкрита їй безпосередньо Господом.
У 1995 р. засновує «Народознавчо-просвітницьке товариство «Факел»», та однойменне видавництво, розпочинає друк книжок та газети «Економічно-благочестивий вісник». З цього часу особисті прийоми припиняються.
Всі свої міркування та вказівки Г . Маковій вважає і оголошує таким, що нібито вони безпосередньо отримані від Бога. Вона вважає, що має особливі дарування, які називає «наддарами Святого Духа». Слова «почула на молитву…», «на молитву Господь показує…», «ставлю на молитву…» та інші подібні зустрічаються майже на кожній сторінці її текстів. Тобто свої «одкровення» Гарафіна Маковій отримує тоді, коли забажає – «поставивши на молитву». На цій підставі всі твердження Г. Маковій її послідовниками мусять обов’язково сприйматися як беззаперечна істина, отримана «від Бога». Таким чином вона привласнює абсолютну владу спрямовувати дії своїх послідовників нібито з вказівки самого Господа.
Г. Маковій та її послідовники вважають себе справжніми християнами, проте від православ’я її вчення бере лише зовнішню сторону: відвідування храму, молитви, пости, використання свічок, освяченої води, тощо. Але ставлення до таїнств, обрядів і церковних речей носить швидше «магічний» характер.
Значну увагу вчення Г. Маковій надає марновірствам, більшість з яких носять язичницько-фольклорний характер.
Наприклад, за годування свійських тварин залишками їжі зі столу необхідно обмастити тваринячими нечистотами різні частини тіла (в тому числі інтимні), а потім все це змивати з себе за особливим ритуалом (див. книгу «Прошу прийняти», с. 376). Г. Маковій наставляє, що якщо мати позбавила дитину материнського молока до того часу, поки дитина не почала ходити, то необхідно «полизати дитині (хай і дорослій) місце вище заднього проходу, сплюнути, капнути воску з одночасно запалених трьох свічок, свічки загасити одночасно уткнувши у скляну банку з свяченою водою, мовлячи : «Був гріб – став чоловік, бо я уже з Богом»» (там само, с. 379).
У своїх творах Гарафіна Маковій не раз детально описує непристойні гріховні статеві дії (див. «Діалоги з неба», с. 368, с. 386 та ін). Загалом у її вченні непропорційно велика увага приділяється статевим органам, питанням статевих відносин, збочень, тощо.
Деякі з пропонованих Г. Маковій для своїх послідовників ритуалів мають відверто язичницький характер. Наприклад, вона вчить, що для нейтралізації хвороби сина, яка начебто трапилася через забруднення його матір’ю водоймища, необхідно принести жертву воді. Щоб, за словами Гарафіни Маковій, «залатати витворену поганим поступком діру, вибило такий ритуал: Мама має свідомо розкаятися, потім піти до тої річечки, взяти жовтої глини з берега, виліпити людину і з кладки кинути глиняну людину у воду сказавши: Водичко-сестричко, прости мене, що тебе сквернила, би Бог мене простив. На тобі пожертву, а мого сина не бери» (там само, с. 236).
Маковій викладає відверто нехристиянські погляди на посмертне існування душі, зокрема вчить про реінкарнацію, свідомо протиставляючи своє вчення церковному: «Помер з плямою – Матір Божа тебе не забрала, коло гробу свого застряг. Родичі молитвами не відмили – стирчатиме твоя душа певний час, і якщо її далі не відмиватимуть, піде на переселення. Християнська мораль, що іде через церкву, заперечує переселення душ, але як на мене, з того, що я бачу, забуваючи додати: не переселяється та душа, котра жила за християнськими заповідями, була з Христом, а котра стала на узбіччі християнської моралі, а від гріхів її нащадки не омили, йде зовсім по іншій лінії» (там само, с. 35). Також у вченні Г. Маковій значна увага приділяється «родовому злу», яке переходить на людину від предків.
За всіма ознаками вчення Г. Маковій може бути визначене як окультно-магічне, в якому використовуються такі нехристиянські й окультні поняття, як «карма», «астрал», «ера Водолія», тощо.
Детальний критичний аналіз вчення Г. Маковій був проведений кандидатом богослів’я Костянтином Москалюком. Після його критичних публікацій у виданнях Київського Патріархату щодо лжевчення Г. Маковій на адресу автора, а також до Київської Патріархії надійшла досить велика кількість листів на її захист, що свідчить про розповсюдження вказаного лжевчення серед віруючих. За існуючими даними декілька кліриків Київського Патріархату також опинилися під впливом цього вчення, за що на них були накладені канонічні заборони.
Архієрейський Собор УПЦ Київського Патріархату на своєму засіданні 14 травня 1999 р. виніс наступну постанову: «Висловити глибоке занепокоєння з приводу проникнення у православне середовище різних окультних вчень. Ці вчення, прикриваючись своєю удаваною належністю до Православ’я, насправді не тільки не відповідають спасительному вченню Святої Соборної і Апостольської Церкви, але й відкрито протиставляють себе їй. До таких вчень, зокрема, належать теософія Олени Блаватської та її послідовників, вчення «Живої етики» сім’ї Реріхів, вчення Ольги Асауляк, а також інші вчення та практики, засновані на нехристиянських способах спілкування з духовним світом. Маючи відомості про проникнення названих вчень у середовище вірних і навіть духовенства, звернути увагу преосвященних архипастирів та пастирів Української Православної Церкви Київського Патріархату на невідповідність вищеназваних вчень віровченню Православної Церкви і категорично заборонити їх підтримку та розповсюдження в будь-якій формі з боку вірних Київського Патріархату».
УХВАЛИЛИ:
1. На підставі аналізу публікацій Гарафини Петрівни Маковій та її послідовників визнати, що її вчення істотно суперечить вченню Православної Церкви, тому що містить елементи:
- окультизму,
- язичництва і магії,
- анімізму (віри у існування особливих духів неживої природи),
- духовної самоомани (облещення),
- марновірств,
- вірувань у переселення душ, карму та інші елементи нехристиянських віровчень і практик, які прямо суперечать Священному Писанню, Священному Переданню та вченню Православної Церкви.
У зв’язку з цим лжевчення Г. Маковій підлягає засудженню. Визнати, що воно підпадає під дію п. 14 Постанов Архієрейського Собору УПЦ Київського Патріархату від 14 травня 1999 р., яким засуджено окультні вчення.
2. Категорично заборонити підтримку та розповсюдження з боку вірних Київського Патріархату лжевчення Г. Маковій у будь-якій формі, в т.ч. через її газету та книги. Прихильники цього лжевчення зобов’язані полишити його та повернутися до істинної православної віри через прийняття таїнства Покаяння. Клірики, які є прихильниками лжевчення Г. Маковій, підлягають забороні до повного і правдивого покаяння.
3. Закликати пастирів і паству бути пильними та не дозволяти окультним і язичницько-магічним вченням й практикам під виглядом народних обрядів і звичаїв проникати у православне середовище.
Доповідь Святійшого Патріарха Філарета про розповсюдження серед православних християн України лжевчення Гарафіни Маковій.
ДОВІДКА:
Гарафина (Гарафіна) Петрівна Маковій (Карча) народилась 2 лютого 1949 року в с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Працювала вчителькою української мови, літератури та народознавства.
Як можна зрозуміти з її книг, з 90-х років почала проводити індивідуальні зустрічі, розкриваючи людям «таємницю гріха», яка нібито відкрита їй безпосередньо Господом.
У 1995 р. засновує «Народознавчо-просвітницьке товариство «Факел»», та однойменне видавництво, розпочинає друк книжок та газети «Економічно-благочестивий вісник». З цього часу особисті прийоми припиняються.
Всі свої міркування та вказівки Г . Маковій вважає і оголошує таким, що нібито вони безпосередньо отримані від Бога. Вона вважає, що має особливі дарування, які називає «наддарами Святого Духа». Слова «почула на молитву…», «на молитву Господь показує…», «ставлю на молитву…» та інші подібні зустрічаються майже на кожній сторінці її текстів. Тобто свої «одкровення» Гарафіна Маковій отримує тоді, коли забажає – «поставивши на молитву». На цій підставі всі твердження Г. Маковій її послідовниками мусять обов’язково сприйматися як беззаперечна істина, отримана «від Бога». Таким чином вона привласнює абсолютну владу спрямовувати дії своїх послідовників нібито з вказівки самого Господа.
Г. Маковій та її послідовники вважають себе справжніми християнами, проте від православ’я її вчення бере лише зовнішню сторону: відвідування храму, молитви, пости, використання свічок, освяченої води, тощо. Але ставлення до таїнств, обрядів і церковних речей носить швидше «магічний» характер.
Значну увагу вчення Г. Маковій надає марновірствам, більшість з яких носять язичницько-фольклорний характер.
Наприклад, за годування свійських тварин залишками їжі зі столу необхідно обмастити тваринячими нечистотами різні частини тіла (в тому числі інтимні), а потім все це змивати з себе за особливим ритуалом (див. книгу «Прошу прийняти», с. 376). Г. Маковій наставляє, що якщо мати позбавила дитину материнського молока до того часу, поки дитина не почала ходити, то необхідно «полизати дитині (хай і дорослій) місце вище заднього проходу, сплюнути, капнути воску з одночасно запалених трьох свічок, свічки загасити одночасно уткнувши у скляну банку з свяченою водою, мовлячи : «Був гріб – став чоловік, бо я уже з Богом»» (там само, с. 379).
У своїх творах Гарафіна Маковій не раз детально описує непристойні гріховні статеві дії (див. «Діалоги з неба», с. 368, с. 386 та ін). Загалом у її вченні непропорційно велика увага приділяється статевим органам, питанням статевих відносин, збочень, тощо.
Деякі з пропонованих Г. Маковій для своїх послідовників ритуалів мають відверто язичницький характер. Наприклад, вона вчить, що для нейтралізації хвороби сина, яка начебто трапилася через забруднення його матір’ю водоймища, необхідно принести жертву воді. Щоб, за словами Гарафіни Маковій, «залатати витворену поганим поступком діру, вибило такий ритуал: Мама має свідомо розкаятися, потім піти до тої річечки, взяти жовтої глини з берега, виліпити людину і з кладки кинути глиняну людину у воду сказавши: Водичко-сестричко, прости мене, що тебе сквернила, би Бог мене простив. На тобі пожертву, а мого сина не бери» (там само, с. 236).
Маковій викладає відверто нехристиянські погляди на посмертне існування душі, зокрема вчить про реінкарнацію, свідомо протиставляючи своє вчення церковному: «Помер з плямою – Матір Божа тебе не забрала, коло гробу свого застряг. Родичі молитвами не відмили – стирчатиме твоя душа певний час, і якщо її далі не відмиватимуть, піде на переселення. Християнська мораль, що іде через церкву, заперечує переселення душ, але як на мене, з того, що я бачу, забуваючи додати: не переселяється та душа, котра жила за християнськими заповідями, була з Христом, а котра стала на узбіччі християнської моралі, а від гріхів її нащадки не омили, йде зовсім по іншій лінії» (там само, с. 35). Також у вченні Г. Маковій значна увага приділяється «родовому злу», яке переходить на людину від предків.
За всіма ознаками вчення Г. Маковій може бути визначене як окультно-магічне, в якому використовуються такі нехристиянські й окультні поняття, як «карма», «астрал», «ера Водолія», тощо.
Детальний критичний аналіз вчення Г. Маковій був проведений кандидатом богослів’я Костянтином Москалюком. Після його критичних публікацій у виданнях Київського Патріархату щодо лжевчення Г. Маковій на адресу автора, а також до Київської Патріархії надійшла досить велика кількість листів на її захист, що свідчить про розповсюдження вказаного лжевчення серед віруючих. За існуючими даними декілька кліриків Київського Патріархату також опинилися під впливом цього вчення, за що на них були накладені канонічні заборони.
Архієрейський Собор УПЦ Київського Патріархату на своєму засіданні 14 травня 1999 р. виніс наступну постанову: «Висловити глибоке занепокоєння з приводу проникнення у православне середовище різних окультних вчень. Ці вчення, прикриваючись своєю удаваною належністю до Православ’я, насправді не тільки не відповідають спасительному вченню Святої Соборної і Апостольської Церкви, але й відкрито протиставляють себе їй. До таких вчень, зокрема, належать теософія Олени Блаватської та її послідовників, вчення «Живої етики» сім’ї Реріхів, вчення Ольги Асауляк, а також інші вчення та практики, засновані на нехристиянських способах спілкування з духовним світом. Маючи відомості про проникнення названих вчень у середовище вірних і навіть духовенства, звернути увагу преосвященних архипастирів та пастирів Української Православної Церкви Київського Патріархату на невідповідність вищеназваних вчень віровченню Православної Церкви і категорично заборонити їх підтримку та розповсюдження в будь-якій формі з боку вірних Київського Патріархату».
УХВАЛИЛИ:
1. На підставі аналізу публікацій Гарафини Петрівни Маковій та її послідовників визнати, що її вчення істотно суперечить вченню Православної Церкви, тому що містить елементи:
- окультизму,
- язичництва і магії,
- анімізму (віри у існування особливих духів неживої природи),
- духовної самоомани (облещення),
- марновірств,
- вірувань у переселення душ, карму та інші елементи нехристиянських віровчень і практик, які прямо суперечать Священному Писанню, Священному Переданню та вченню Православної Церкви.
У зв’язку з цим лжевчення Г. Маковій підлягає засудженню. Визнати, що воно підпадає під дію п. 14 Постанов Архієрейського Собору УПЦ Київського Патріархату від 14 травня 1999 р., яким засуджено окультні вчення.
2. Категорично заборонити підтримку та розповсюдження з боку вірних Київського Патріархату лжевчення Г. Маковій у будь-якій формі, в т.ч. через її газету та книги. Прихильники цього лжевчення зобов’язані полишити його та повернутися до істинної православної віри через прийняття таїнства Покаяння. Клірики, які є прихильниками лжевчення Г. Маковій, підлягають забороні до повного і правдивого покаяння.
3. Закликати пастирів і паству бути пильними та не дозволяти окультним і язичницько-магічним вченням й практикам під виглядом народних обрядів і звичаїв проникати у православне середовище.
