У наш час раціональний світ сповнений байдужості до віри Христової. Скрізь утверджується зневір'я, безбожництво, атеїзм.
Але в нагадування нам – віруючим, для утвердження тих, хто вагається, і для викриття атеїстів ми вкажемо на три історичні події, які вражають матеріалістичний світ своїми фактами.
Перша з них була у дні страждань Спасителя на хресті, а дві інші ми можемо спостерігати і в наші дні.
Коли Спаситель страждав на хресті, тремтіла вся природа, сховалося світло сонячне і "темрява огорнула всю землю", розповідає Святе Євангеліє. Ця незвичайна подія за багато століть була передбачена пророком Амосом: "Прийшов кінець народу Моєму Ізраїлю: не буду більше прощати йому..." (Ам. 8, 2). "І буде в той день, говорить Господь Бог: я сонцю заповім зайти опівдні, пошлю серед ясного дня темряву на землю... оберну ваші свята на смуток, усі ваші пісні на плач..." (Ам. 8, 9–10).
Затемнення сонця під час розп'яття Ісуса Христа, незважаючи на його невідповідність усім законам природи, оскільки був повний місяць – і він не стояв між землею і сонцем, – є історичний факт, записаний язичницькими вченими у хроніках:
1. Римський історик і астроном Флегонт повідомляє, що затемнення було таке, що навіть було видно зірки на небі.
2. Про затемнення повідомляють вчений Юній Африкан і грецький історик Фалес.
3. Знаменитий філософ з Афін Діонисій Ареопагіт, який був у той час у Єгипті, в місті Геліополі, спостерігаючи за раптовою темрявою, сказав: "Чи Творець страждає, або світ руйнується".
Згодом Діонисій Ареопагіт, після проповіді Павла, прийняв християнство і став першим афінським єпископом.
Друга подія, яка вражає матеріалістичний світ і в наші дні, – це чудесне з'явлення благодатного вогню у Велику Суботу на Гробі Господньому у Єрусалимі, тобто на місці поховання і славного Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Поява благодатного вогню відбувається з року у рік, довгі віки, до нинішніх днів. Коли відбулася перша поява святого вогню, встановити з певністю важко. Церковні історики посилаються на писання святих отців Григорія Ниського та Іоана Дамаскина, які згадують про це і які, як відомо, самі були у Єрусалимі. Про благодатний вогонь кажуть хрестоносці і всі без винятку прочани впродовж усіх цих віків до теперішніх днів, які самі особисто переконуються у цьому.
З огляду на те, що отримання благодатного вогню належить винятково тільки православному патріархові, оскільки інославні намагалися самі отримувати, але безуспішно, то католики демонстративно відійшли від участі у цьому благодатному торжестві. Хоча сам Папа Римський Урбан II на хрестовому Соборі в Клермоні свідчив про благодатний вогонь на Гробі Господньому, закінчивши словами: "Чиє серце, скільки б не було окам'янілим, не пом'якшиться таким явищем?" До всього слід додати, що поява благодатного вогню на Гробі Господньому знаходиться під суворим і пильним наглядом цивільних властей.
Усі вогні у храмі гасяться ще напередодні, у Велику п'ятницю, під контролем поліції. Саме приміщення Гробу Господнього ретельно оглядається цивільними властями і потім вхід у нього ними ж опечатується.
З самого патріарха знімають облачення, і він залишається в одному підряснику: його з ніг до голови оглядають і обмацують – чи немає у нього чогось, що запалюється. Тільки після цього знімають печатку з входу в Гріб Господній і патріарха впускають туди для отримання благодатного вогню. Через деякий час, після ревної молитви, отримавши благодатний вогонь, патріарх запалює пучки свічок (по 33 свічки в кожному, за числом років земного життя Спасителя) і передає присутнім у храмі, і весь храм освітлюється морем вогню. Цей благодатний вогонь перші 10–15 хвилин зовсім не обпалює.
Скупчення народу на це торжество буває величезним: греки, слов'яни, араби, англійці, американці, французи, турки, євреї та інші.
Такий найбільший вияв благодаті Божої на нашій грішній землі для врозумлення і спасіння нас, грішних.
І, нарешті, третя промислительна дія Божа – це Плащаниця Господа нашого Ісуса Христа, яка збереглася до наших днів і в яку Він був обгорнутий при похованні.
Перший час, поки тривали гоніння на християнство, св. Плащаниця Христова зберігалася віруючими таємно. Коли ж гоніння на християн припинилися, св. Плащаниця зберігалась у візантійських імператорів, які, ревно пильнуючи її, довгий час не показували народові.
Але вже у VIII ст. св. Іоан Дамаскин у своєму "Третьому захисному слові проти іконоборців" каже: "Другий різновид (поклоніння) – коли ми поклоняємося створеним речам, через які і в яких Бог здійснив наше спасіння або до пришестя Господа, або після Його домобудівництва у плоті, як наприклад, гора Синай, Назарет, Вифлеємські ясла, печера, св. Голгофа, дерево хреста, цвяхи, губка, тростина, священний і спасительний спис, одяг, хітон, плащаниця, пелени, св. гріб – джерело нашого воскресіння, камінь гробний, св. гора Сион, потім гора Елеонська, Овеча купіль, блаженний Гефсиманський сад, – це і подібне шаную і поклоняюся: шаную і всякий св. храм Божий і всяке місце, в якому вимовляється ім'я Боже, – не заради їх єства, звичайно, але тому, що вони вмістилище Божественного діяння, і через них і в них благозволив Бог здійснити наше спасіння, бо я шаную і поклоняюсь і ангелам, і людям, і всякій матерії, яка бере участь у Божественному діянні і яка служить моєму спасінню заради Божественного діяння. Я не поклоняюся юдеям, бо вони не учасники Божественного діяння і не з метою мого спасіння розіп'яли Господа слави, Бога мого – скоріше ж спонукані ненавистю і заздрощами до Бога і Благодійника". (І. Дамаскин. Повн. зібр. творів. СПб, 1913. – Т. I. с. 407.)
З наведених слів св. Іоана Дамаскина видно, що в його час св. Плащаниця Христова вже була предметом поклоніння.
Літописець 4-го хрестового походу (близько 1202 р.) Роберт де Кларі розповідає, що у Влахернському храмі Божої Матері Плащаницю виносили по п'ятницях і що на ній можна було добре бачити Лик Господній. А коли у 1204 р. хрестоносці розгромили Візантію, то Плащаниця "зникла так, що ніхто не знав, що з нею сталося", – пише той самий літописець.
Тепер стає очевидним, що св. Плащаниця була привезена хрестоносцями в Європу. Довгий час вона зберігалась у Франції як приватна власність. З XV ст. св. Плащаниця стала власністю герцогів Савойських, а в кінці XVII ст. вона була перевезена ними в Італію, в місто Турин, де вона перебуває і донині у каплиці, в скляному ящику.
Плащаниця являє собою тонке лляне полотно завдовжки 4 метри 36 сантиметрів і шириною 1 метр 10 сантиметрів. На її пожовклій від часу поверхні є коричневі і червонувато-багряні плями, які своїм розташуванням утворюють форму людського тіла спереду і ззаду.
У XVIII ст., коли люди ще не знали фотографії, історики Боле і Флері засумнівались у справжності св. Плащаниці Спасителя. На основі їхніх свідчень Римський Папа наважився оголосити Плащаницю репродукцією оригіналу.
Це був останній результат дослідження примітивним шляхом.
У 1898 р., 1 травня, з дозволу італійського короля Гумберта, під час виставки релігійного мистецтва в м. Турині, св. Плащаниця була сфотографована спеціалістом М. Піа. Фотографія виявила абсолютно незвичайні властивості Плащаниці. Темні плями на Плащаниці виявились світлими на фотографічній пластині, тобто Плащаниця виявилася негативом, а фотографічна пластина – позитивом прекрасного обличчя, незважаючи на ушкодження.
Зображення його винятково реальне, подібної досконалості не знає мистецтво середніх віків.
Після фотографування св. Плащаниці нею зацікавився учений світ; в подальшому вона стала предметом ретельного наукового дослідження Сорбонни і запрошуваних нею видатних спеціалістів.
З властивим дев'ятнадцятому століттю європейським скептицизмом до предметів "нереальних", Плащаницю досліджували видатні фізики, хіміки, археологи, анатоми, скульптори, живописці, історики, спеціалісти-фотографи, рисувальники і юристи.
Після напруженої дослідницької роботи впродовж кількох років лауреатом французької Академії наук Артуром Лоттом у 1900 році була видана брошура про Плащаницю. Знаменитий фізик Шевальє за своє дослідження Плащаниці нагороджений золотою медаллю. В промові своїй 15 листопада 1901 року глава французької Академії наук визнав Плащаницю оригіналом, тобто справжнім полотном, яке прикривало святе тіло Господа нашого Ісуса Христа.
Але вже у квітні 1902 року учений Делаж знову поставив перед Академією питання про Плащаницю, в площині чисто науковій. Академією було дано йому відповідь, яка знову підтверджувала думку Академії, тобто справжність Плащаниці Христа.
Після цього, в тому ж 1902 році, в Парижі вийшла книга доктора природничих наук Поля Віньона під назвою "Плащаниця Христа".
Останній раз св. Плащаницю фотографував 1931 року спеціаліст-фотограф Г. Енрі. Потім знімок було сильно збільшено і досліджено. Метою дослідження було встановлення в остаточному вигляді, чи є на полотні Плащаниці сліди фарб або інших штучних барвників, які могли б підтвердити штучність негативу Плащаниці, бо це питання неодноразово порушувалось і тепер противниками визнання "туринського полотна" оригіналом святої Плащаниці.
На підтвердження висновків попередніх досліджень і цього разу була встановлена відсутність будь-яких фарб на полотні і в його тканині.
Мертва техніка фотографії і тепер відіграла вирішальну роль.
Ось дані дослідницьких робіт ученого світу.
Вчений дослідник єгипетських гробниць п. Гайє і директор музею матерій М. Терме – обидва визнали полотно, за його тонкістю і виробкою, належним до епохи Христа Спасителя, з типу полотен, які використовувались у той час євреями для поховання померлих.
Ретельне і детальне дослідження Плащаниці запротокольовано таким чином: "Волосся у безпорядку, невелика борода і вуса. Праве око заплющене, ліве ледь розплющене. Над лівою бровою краплина крові. Ніс орієнтальної (східної) раси. Очі близько одне до одного. Носова кістка перебита від удару з лівого боку. Ліва щока сильно опухла – вона торкалась плащаниці, і її відбиток виявився значно кращим, ніж правої. З лівого боку тіло над вилицею розбито, і цей бік набряклий. Обриси рота винятково красиві й шляхетні. Нижня губа цілком реально відбилася.
Рот дивовижно виразний: дуже гіркий і піднесений. Рот надає всьому обличчю виразу глибокого суму, але суму без гніву. Підборіддя яскраво окреслене, особливо зліва. Праворуч на ньому пляма від крові або глибокої рани. Зображення обличчя асиметричне. Ця людина дуже багато страждала, і риси обличчя, після смерті, не однаково скоротились.
Окрім сказаного – багато слідів від ударів та ушкоджень.
Плечі трохи підняті. Груди мають таку форму, як у померлих від задухи (недавно медицина встановила, що люди, розіп'яті на хресті, вмирають від задухи). Руки згори мало видно, а від ліктів – добре. Ліва рука дуже натурально лежить на правій. На руці нижче зап'ястка – велика пляма від рани. Добре видно чотири пальці цієї руки. Стегна видно виразно, й окреслення м'язів чисте і сильне. Так само видно і ноги.
Рани на ногах у тих самих місцях, що й на руках, і того ж типу. Чітко відбилися ззаду голова і спина. Стегна теж добре відбилися, особливо область тазу. Ноги видно майже до колін, затим – перерва; видно литки і знову перерва над ахіллесовим сухожиллям. Стопи опущені і яскраво окреслені п'яти. Все тіло відбилось у пропорціях абсолютно правильних, у ньому виражено благородство, воно ідеально красиве".
Дослідники поставили питання: чи Плащаниця є природним відбитком тіла, чи вона – витвір геніального фальсифікатора? Установлено таке: фальсифікатор міг: а) намалювати тіло чи б) відбити з моделі або з малюнка.
Намалювати не міг, оскільки: 1) всі пропорції ідуть урозріз з правилами середньовічного мистецтва: такої досконалості воно зовсім не знало; 2) тіло на відбитку надто реальне, – за своїм відбитком Плащаниця є унікумом; 3) Плащаниця є негативом; це пояснюється дуже детально спеціалістами-фотографами, які ретельно її досліджували, причому Плащаниця – негатив ідеально правильний за тонами залежно від відстані тощо, і це перевірено численними дослідженнями. Негатива ж намалювати не можна було, особливо до того, коли ще не знали нічого про фотографію і не припускали існування негативів. Тоді учений Шопен припустив, що зображення було зроблено позитивно, але з часом, під впливом хімічних трансформацій, перетворилося на негатив. Але досвід з фотографуванням "Кальварійської групи" фресок у соборі Асизькому, написаних місцями такими фарбами, які з часом темнішають, а також ряд інших наукових даних встановили, що намалювати фарбами на такому дуже тонкому полотні, як Плащаниця, немислимо фізично; 4) як спина, так і передня частина тіла не могли бути намальованими, бо вони настільки симетричні і так точно збігаються, що не залишають сумнівів: це відбиток одного предмета, отриманий одночасно.
Тоді виникло припущення, що геніальний фальсифікатор відбив Плащаницю. Відбиток може бути з малюнка або з предмета. Предметом могла бути або модель, або тіло людини. Цим питанням зайнявся д-р Рішер, скульптор, медаліст, відомий роботами з артистичної анатомії. Відтиск з малюнка вже відкинуто, бо такого малюнка ніхто не міг зробити. Залишається модель або тіло. Д-р Рішер зробив багато різних дослідів над моделлю і над тілом. Після найретельніших зусиль було зроблено відбиток тіла людини, але вийшов він не таким досконалим, як на Плащаниці, хоча і подібний до нього. Звідси логічний висновок: фальсифікатор давніх і середніх віків не міг би зробити відбитка кращого, ніж Сорбонна XIX ст. з її пристроями і науковими можливостями.
Зображення на Плащаниці є результат хімічних реакцій від випарів тіла й ароматів, якими була насичена Плащаниця. Ці випари діяли на полотно згідно з законами відстані. Це поза сумнівами. Знаменитий фізик Кольсон проробив ряд досліджень (детально описано в книзі Поля Віньона), довівши, що завдяки присутності в полотні Плащаниці ароматів: алое і мира, якими у часи Христа помазували і тіло, і пелени перед похованням, а також з уваги на те, що тіло під Плащаницею не було не тільки помазано, але, як доводять рясні сліди крові, навіть не було обмито (Йосиф Аримафейський не мав на те часу з уваги на наближення Пасхи) і давало сильні випари, – саме хімічний склад цих випарів, діючи на хімічний же склад алое, оксидує полотно, подібно до хімічного негатива, що і є на Плащаниці.
Залишилось одне питання: чиє тіло лежало на даній Плащаниці і нею було покрито? Вчені, вирішуючи це питання, ретельно застосовували закони, на основі яких установлюються історичні особистості (ідентифікація). Рани, хімічні проекції яких залишились на Плащаниці, носять такий специфічний характер, що вказують у даному випадку тільки на тіло Христа.
"Рани разюче реальні в усіх своїх деталях: на скронях і на лобі коричневі плями – згустки закипілої крові. Вони створюють форму вінця (терновий вінець Спасителя). Крапля над лівою бровою трохи видовжена: кров текла з рани, потім запеклася на шкірі. Така крапля завжди набуває форми мисочки: червоні тільця закріплюються з боків, а всередині краплі залишається "серум", рідина, яка сильніше випаровується, і внаслідок цього процесу поверхня краплі вгинається.
Це місце і відбилося на Плащаниці з ідеальною точністю як більш світле.
Тут слід зауважити, що ніколи ніде жоден художник не додумався саме так природно зобразити краплю крові. Крапля на Плащаниці була сухою задовго до смерті, годин за дванадцять, судячи з кольору і форми її відбитка (бичування було за добу до смерті).
На грудях (на Плащаниці – зліва, отже, на тілі – справа) пляма від рани між ребрами, діаметром 4,5 см. До неї знизу прилягає інша пляма, яка має вигляд крові, що потекла. Потекла вона, коли людина, яка зазнала рани, була у стоячому положенні (вертикальному). Струмінь крові, дуже сильний, має ідеально натуральне окреслення і дав ясний відбиток на Плащаниці.
На лівій руці рана і великий згусток крові (правої руки не видно, на ній лежала ліва). Обидва зап'ястки темні, тобто рясно зрошені кров'ю від наскрізних ран. Кров стікала по руках в напрямку до ліктів. Цвях було вбито не посередині долоні, як прийнято зображати, а вище, в центр зап'ястка, між кістками.
Рани на ногах видно обидві. Окреслення їх дуже чіткі, бо кров там запеклася задовго до доторку полотна. В одному місці краї кров'яної плями зубчасті, тобто рідина розійшлася нитками полотна рясніше; на цьому місці пляма світліша. Це пляма від сукровиці ("серум"), яка витекла з рани при знятті тіла: обсохла рана була потривожена звільненням від цвяха.
Вздовж усієї спини і тазу розташовані специфічні рани від бичування. Вони одна біля одної, завдовжки кожна у 3 см. В центрі удару рани чорніші, бо там були рани глибші і крові більше. По краях плями світліші, – там була сукровиця, яка текла довго, бо рани подразнювались одягом і повільно сохли. Цими ранами усіяна вся спина, поперек і нижче. Усього їх 18. Вони завдані особливим бичем, який використовувався римлянами: "флягрум", який був зроблений з кількох кінців мотузок з великими і важкими металевими ґудзиками на кінцях.
На правому плечі – широка смуга: слід від важкого хреста, який Спаситель ніс на Голгофу.
Обличчя скалічене: перебита носова кістка, опухла ліва щока і розсічена вилиця. І в той же час на обличчі царствені ясність і спокій, – лице неповторне у світі. Важко собі уявити, бо це було б надто неправдоподібно, щоб це не було тіло Ісуса Христа. Хто ж інший в історії, за всіх описаних обставин та ознак, міг мати такі самі рани, так само померти розіп'ятим на хресті, в ту саму епоху, серед того самого народу, щоб його не встигли обмити й помазати, щоб Плащаниця усе ж була приготована, щоб хтось інший мав таке дивовижно-прекрасне, єдине у світі обличчя, хто так само, як Христос, залишався б не більше 2–3 днів на Плащаниці, бо в протилежному випадку не було б узагалі зображення на полотні, бо тління (вже не випари) знищило б ясні плями і окреслення на ньому".
З наведеного вище матеріалу досліджень скептиків-учених витікає, наскільки точні дані про Ісуса Христа в Євангелії.
Після досліджень Сорбонни Римський Папа визнав справжність Плащаниці Христової. Залишається нам тільки жалкувати безмірно, що ця найбільша святиня до цих пір є приватною власністю, а не надбанням усього християнського світу.
Знаменно, що ця велика святиня досліджується у наш час – час масового зневір'я, хитання умів, заперечення усього святого і духовного.
Дивовижно також, що справжність її взялися захищати і доводити люди мало схильні до вшанування, а тим більше до захисту святинь християнства; що ці люди не тільки не православно віруючі, але навіть не віруючі. В цій обставині урок нашому часу: "Бо, хоч Він був і розп'ятий у немочі, але живий силою Божою... Щоб віра ваша утверджувалася не на мудрості людській, а на силі Божій!" (2 Кор. 13, 4; 1 Кор. 2, 5).
Плащаниця Христова – це не тільки найбільша із святинь усього просвіченого християнством світу, але й особливої сили і значення документ. Тепер він перед нами для того, щоб ми дійсно відчули усю міру страждань за нас Самого Сина Божого і зрозуміли весь жах свого падіння у вірі й вірності і дійсно наблизилися до духовного відродження.
У цьому знаменні Господь ніби знову являє всім нам сказане невіруючому апостолу Фомі: "Прийди, і подивись, і доторкнись; і не будь невіруючим, але віруючим" (Див.: Ін 20, 27).
(Короткі відомості про Плащаницю Христову взяті з великої і змістовної статті В. Гриненка "Св. Плащаниця Христова", а також зроблені невеликі додатки з інших джерел).
ЗАКОН БОЖИЙ
Але в нагадування нам – віруючим, для утвердження тих, хто вагається, і для викриття атеїстів ми вкажемо на три історичні події, які вражають матеріалістичний світ своїми фактами.
Перша з них була у дні страждань Спасителя на хресті, а дві інші ми можемо спостерігати і в наші дні.
Коли Спаситель страждав на хресті, тремтіла вся природа, сховалося світло сонячне і "темрява огорнула всю землю", розповідає Святе Євангеліє. Ця незвичайна подія за багато століть була передбачена пророком Амосом: "Прийшов кінець народу Моєму Ізраїлю: не буду більше прощати йому..." (Ам. 8, 2). "І буде в той день, говорить Господь Бог: я сонцю заповім зайти опівдні, пошлю серед ясного дня темряву на землю... оберну ваші свята на смуток, усі ваші пісні на плач..." (Ам. 8, 9–10).
Затемнення сонця під час розп'яття Ісуса Христа, незважаючи на його невідповідність усім законам природи, оскільки був повний місяць – і він не стояв між землею і сонцем, – є історичний факт, записаний язичницькими вченими у хроніках:
1. Римський історик і астроном Флегонт повідомляє, що затемнення було таке, що навіть було видно зірки на небі.
2. Про затемнення повідомляють вчений Юній Африкан і грецький історик Фалес.
3. Знаменитий філософ з Афін Діонисій Ареопагіт, який був у той час у Єгипті, в місті Геліополі, спостерігаючи за раптовою темрявою, сказав: "Чи Творець страждає, або світ руйнується".
Згодом Діонисій Ареопагіт, після проповіді Павла, прийняв християнство і став першим афінським єпископом.
Друга подія, яка вражає матеріалістичний світ і в наші дні, – це чудесне з'явлення благодатного вогню у Велику Суботу на Гробі Господньому у Єрусалимі, тобто на місці поховання і славного Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Поява благодатного вогню відбувається з року у рік, довгі віки, до нинішніх днів. Коли відбулася перша поява святого вогню, встановити з певністю важко. Церковні історики посилаються на писання святих отців Григорія Ниського та Іоана Дамаскина, які згадують про це і які, як відомо, самі були у Єрусалимі. Про благодатний вогонь кажуть хрестоносці і всі без винятку прочани впродовж усіх цих віків до теперішніх днів, які самі особисто переконуються у цьому.
З огляду на те, що отримання благодатного вогню належить винятково тільки православному патріархові, оскільки інославні намагалися самі отримувати, але безуспішно, то католики демонстративно відійшли від участі у цьому благодатному торжестві. Хоча сам Папа Римський Урбан II на хрестовому Соборі в Клермоні свідчив про благодатний вогонь на Гробі Господньому, закінчивши словами: "Чиє серце, скільки б не було окам'янілим, не пом'якшиться таким явищем?" До всього слід додати, що поява благодатного вогню на Гробі Господньому знаходиться під суворим і пильним наглядом цивільних властей.
Усі вогні у храмі гасяться ще напередодні, у Велику п'ятницю, під контролем поліції. Саме приміщення Гробу Господнього ретельно оглядається цивільними властями і потім вхід у нього ними ж опечатується.
З самого патріарха знімають облачення, і він залишається в одному підряснику: його з ніг до голови оглядають і обмацують – чи немає у нього чогось, що запалюється. Тільки після цього знімають печатку з входу в Гріб Господній і патріарха впускають туди для отримання благодатного вогню. Через деякий час, після ревної молитви, отримавши благодатний вогонь, патріарх запалює пучки свічок (по 33 свічки в кожному, за числом років земного життя Спасителя) і передає присутнім у храмі, і весь храм освітлюється морем вогню. Цей благодатний вогонь перші 10–15 хвилин зовсім не обпалює.
Скупчення народу на це торжество буває величезним: греки, слов'яни, араби, англійці, американці, французи, турки, євреї та інші.
Такий найбільший вияв благодаті Божої на нашій грішній землі для врозумлення і спасіння нас, грішних.
І, нарешті, третя промислительна дія Божа – це Плащаниця Господа нашого Ісуса Христа, яка збереглася до наших днів і в яку Він був обгорнутий при похованні.
Перший час, поки тривали гоніння на християнство, св. Плащаниця Христова зберігалася віруючими таємно. Коли ж гоніння на християн припинилися, св. Плащаниця зберігалась у візантійських імператорів, які, ревно пильнуючи її, довгий час не показували народові.
Але вже у VIII ст. св. Іоан Дамаскин у своєму "Третьому захисному слові проти іконоборців" каже: "Другий різновид (поклоніння) – коли ми поклоняємося створеним речам, через які і в яких Бог здійснив наше спасіння або до пришестя Господа, або після Його домобудівництва у плоті, як наприклад, гора Синай, Назарет, Вифлеємські ясла, печера, св. Голгофа, дерево хреста, цвяхи, губка, тростина, священний і спасительний спис, одяг, хітон, плащаниця, пелени, св. гріб – джерело нашого воскресіння, камінь гробний, св. гора Сион, потім гора Елеонська, Овеча купіль, блаженний Гефсиманський сад, – це і подібне шаную і поклоняюся: шаную і всякий св. храм Божий і всяке місце, в якому вимовляється ім'я Боже, – не заради їх єства, звичайно, але тому, що вони вмістилище Божественного діяння, і через них і в них благозволив Бог здійснити наше спасіння, бо я шаную і поклоняюсь і ангелам, і людям, і всякій матерії, яка бере участь у Божественному діянні і яка служить моєму спасінню заради Божественного діяння. Я не поклоняюся юдеям, бо вони не учасники Божественного діяння і не з метою мого спасіння розіп'яли Господа слави, Бога мого – скоріше ж спонукані ненавистю і заздрощами до Бога і Благодійника". (І. Дамаскин. Повн. зібр. творів. СПб, 1913. – Т. I. с. 407.)
З наведених слів св. Іоана Дамаскина видно, що в його час св. Плащаниця Христова вже була предметом поклоніння.
Літописець 4-го хрестового походу (близько 1202 р.) Роберт де Кларі розповідає, що у Влахернському храмі Божої Матері Плащаницю виносили по п'ятницях і що на ній можна було добре бачити Лик Господній. А коли у 1204 р. хрестоносці розгромили Візантію, то Плащаниця "зникла так, що ніхто не знав, що з нею сталося", – пише той самий літописець.
Тепер стає очевидним, що св. Плащаниця була привезена хрестоносцями в Європу. Довгий час вона зберігалась у Франції як приватна власність. З XV ст. св. Плащаниця стала власністю герцогів Савойських, а в кінці XVII ст. вона була перевезена ними в Італію, в місто Турин, де вона перебуває і донині у каплиці, в скляному ящику.
Плащаниця являє собою тонке лляне полотно завдовжки 4 метри 36 сантиметрів і шириною 1 метр 10 сантиметрів. На її пожовклій від часу поверхні є коричневі і червонувато-багряні плями, які своїм розташуванням утворюють форму людського тіла спереду і ззаду.
У XVIII ст., коли люди ще не знали фотографії, історики Боле і Флері засумнівались у справжності св. Плащаниці Спасителя. На основі їхніх свідчень Римський Папа наважився оголосити Плащаницю репродукцією оригіналу.
Це був останній результат дослідження примітивним шляхом.
У 1898 р., 1 травня, з дозволу італійського короля Гумберта, під час виставки релігійного мистецтва в м. Турині, св. Плащаниця була сфотографована спеціалістом М. Піа. Фотографія виявила абсолютно незвичайні властивості Плащаниці. Темні плями на Плащаниці виявились світлими на фотографічній пластині, тобто Плащаниця виявилася негативом, а фотографічна пластина – позитивом прекрасного обличчя, незважаючи на ушкодження.
Зображення його винятково реальне, подібної досконалості не знає мистецтво середніх віків.
Після фотографування св. Плащаниці нею зацікавився учений світ; в подальшому вона стала предметом ретельного наукового дослідження Сорбонни і запрошуваних нею видатних спеціалістів.
З властивим дев'ятнадцятому століттю європейським скептицизмом до предметів "нереальних", Плащаницю досліджували видатні фізики, хіміки, археологи, анатоми, скульптори, живописці, історики, спеціалісти-фотографи, рисувальники і юристи.
Після напруженої дослідницької роботи впродовж кількох років лауреатом французької Академії наук Артуром Лоттом у 1900 році була видана брошура про Плащаницю. Знаменитий фізик Шевальє за своє дослідження Плащаниці нагороджений золотою медаллю. В промові своїй 15 листопада 1901 року глава французької Академії наук визнав Плащаницю оригіналом, тобто справжнім полотном, яке прикривало святе тіло Господа нашого Ісуса Христа.
Але вже у квітні 1902 року учений Делаж знову поставив перед Академією питання про Плащаницю, в площині чисто науковій. Академією було дано йому відповідь, яка знову підтверджувала думку Академії, тобто справжність Плащаниці Христа.
Після цього, в тому ж 1902 році, в Парижі вийшла книга доктора природничих наук Поля Віньона під назвою "Плащаниця Христа".
Останній раз св. Плащаницю фотографував 1931 року спеціаліст-фотограф Г. Енрі. Потім знімок було сильно збільшено і досліджено. Метою дослідження було встановлення в остаточному вигляді, чи є на полотні Плащаниці сліди фарб або інших штучних барвників, які могли б підтвердити штучність негативу Плащаниці, бо це питання неодноразово порушувалось і тепер противниками визнання "туринського полотна" оригіналом святої Плащаниці.
На підтвердження висновків попередніх досліджень і цього разу була встановлена відсутність будь-яких фарб на полотні і в його тканині.
Мертва техніка фотографії і тепер відіграла вирішальну роль.
Ось дані дослідницьких робіт ученого світу.
Вчений дослідник єгипетських гробниць п. Гайє і директор музею матерій М. Терме – обидва визнали полотно, за його тонкістю і виробкою, належним до епохи Христа Спасителя, з типу полотен, які використовувались у той час євреями для поховання померлих.
Ретельне і детальне дослідження Плащаниці запротокольовано таким чином: "Волосся у безпорядку, невелика борода і вуса. Праве око заплющене, ліве ледь розплющене. Над лівою бровою краплина крові. Ніс орієнтальної (східної) раси. Очі близько одне до одного. Носова кістка перебита від удару з лівого боку. Ліва щока сильно опухла – вона торкалась плащаниці, і її відбиток виявився значно кращим, ніж правої. З лівого боку тіло над вилицею розбито, і цей бік набряклий. Обриси рота винятково красиві й шляхетні. Нижня губа цілком реально відбилася.
Рот дивовижно виразний: дуже гіркий і піднесений. Рот надає всьому обличчю виразу глибокого суму, але суму без гніву. Підборіддя яскраво окреслене, особливо зліва. Праворуч на ньому пляма від крові або глибокої рани. Зображення обличчя асиметричне. Ця людина дуже багато страждала, і риси обличчя, після смерті, не однаково скоротились.
Окрім сказаного – багато слідів від ударів та ушкоджень.
Плечі трохи підняті. Груди мають таку форму, як у померлих від задухи (недавно медицина встановила, що люди, розіп'яті на хресті, вмирають від задухи). Руки згори мало видно, а від ліктів – добре. Ліва рука дуже натурально лежить на правій. На руці нижче зап'ястка – велика пляма від рани. Добре видно чотири пальці цієї руки. Стегна видно виразно, й окреслення м'язів чисте і сильне. Так само видно і ноги.
Рани на ногах у тих самих місцях, що й на руках, і того ж типу. Чітко відбилися ззаду голова і спина. Стегна теж добре відбилися, особливо область тазу. Ноги видно майже до колін, затим – перерва; видно литки і знову перерва над ахіллесовим сухожиллям. Стопи опущені і яскраво окреслені п'яти. Все тіло відбилось у пропорціях абсолютно правильних, у ньому виражено благородство, воно ідеально красиве".
Дослідники поставили питання: чи Плащаниця є природним відбитком тіла, чи вона – витвір геніального фальсифікатора? Установлено таке: фальсифікатор міг: а) намалювати тіло чи б) відбити з моделі або з малюнка.
Намалювати не міг, оскільки: 1) всі пропорції ідуть урозріз з правилами середньовічного мистецтва: такої досконалості воно зовсім не знало; 2) тіло на відбитку надто реальне, – за своїм відбитком Плащаниця є унікумом; 3) Плащаниця є негативом; це пояснюється дуже детально спеціалістами-фотографами, які ретельно її досліджували, причому Плащаниця – негатив ідеально правильний за тонами залежно від відстані тощо, і це перевірено численними дослідженнями. Негатива ж намалювати не можна було, особливо до того, коли ще не знали нічого про фотографію і не припускали існування негативів. Тоді учений Шопен припустив, що зображення було зроблено позитивно, але з часом, під впливом хімічних трансформацій, перетворилося на негатив. Але досвід з фотографуванням "Кальварійської групи" фресок у соборі Асизькому, написаних місцями такими фарбами, які з часом темнішають, а також ряд інших наукових даних встановили, що намалювати фарбами на такому дуже тонкому полотні, як Плащаниця, немислимо фізично; 4) як спина, так і передня частина тіла не могли бути намальованими, бо вони настільки симетричні і так точно збігаються, що не залишають сумнівів: це відбиток одного предмета, отриманий одночасно.
Тоді виникло припущення, що геніальний фальсифікатор відбив Плащаницю. Відбиток може бути з малюнка або з предмета. Предметом могла бути або модель, або тіло людини. Цим питанням зайнявся д-р Рішер, скульптор, медаліст, відомий роботами з артистичної анатомії. Відтиск з малюнка вже відкинуто, бо такого малюнка ніхто не міг зробити. Залишається модель або тіло. Д-р Рішер зробив багато різних дослідів над моделлю і над тілом. Після найретельніших зусиль було зроблено відбиток тіла людини, але вийшов він не таким досконалим, як на Плащаниці, хоча і подібний до нього. Звідси логічний висновок: фальсифікатор давніх і середніх віків не міг би зробити відбитка кращого, ніж Сорбонна XIX ст. з її пристроями і науковими можливостями.
Зображення на Плащаниці є результат хімічних реакцій від випарів тіла й ароматів, якими була насичена Плащаниця. Ці випари діяли на полотно згідно з законами відстані. Це поза сумнівами. Знаменитий фізик Кольсон проробив ряд досліджень (детально описано в книзі Поля Віньона), довівши, що завдяки присутності в полотні Плащаниці ароматів: алое і мира, якими у часи Христа помазували і тіло, і пелени перед похованням, а також з уваги на те, що тіло під Плащаницею не було не тільки помазано, але, як доводять рясні сліди крові, навіть не було обмито (Йосиф Аримафейський не мав на те часу з уваги на наближення Пасхи) і давало сильні випари, – саме хімічний склад цих випарів, діючи на хімічний же склад алое, оксидує полотно, подібно до хімічного негатива, що і є на Плащаниці.
Залишилось одне питання: чиє тіло лежало на даній Плащаниці і нею було покрито? Вчені, вирішуючи це питання, ретельно застосовували закони, на основі яких установлюються історичні особистості (ідентифікація). Рани, хімічні проекції яких залишились на Плащаниці, носять такий специфічний характер, що вказують у даному випадку тільки на тіло Христа.
"Рани разюче реальні в усіх своїх деталях: на скронях і на лобі коричневі плями – згустки закипілої крові. Вони створюють форму вінця (терновий вінець Спасителя). Крапля над лівою бровою трохи видовжена: кров текла з рани, потім запеклася на шкірі. Така крапля завжди набуває форми мисочки: червоні тільця закріплюються з боків, а всередині краплі залишається "серум", рідина, яка сильніше випаровується, і внаслідок цього процесу поверхня краплі вгинається.
Це місце і відбилося на Плащаниці з ідеальною точністю як більш світле.
Тут слід зауважити, що ніколи ніде жоден художник не додумався саме так природно зобразити краплю крові. Крапля на Плащаниці була сухою задовго до смерті, годин за дванадцять, судячи з кольору і форми її відбитка (бичування було за добу до смерті).
На грудях (на Плащаниці – зліва, отже, на тілі – справа) пляма від рани між ребрами, діаметром 4,5 см. До неї знизу прилягає інша пляма, яка має вигляд крові, що потекла. Потекла вона, коли людина, яка зазнала рани, була у стоячому положенні (вертикальному). Струмінь крові, дуже сильний, має ідеально натуральне окреслення і дав ясний відбиток на Плащаниці.
На лівій руці рана і великий згусток крові (правої руки не видно, на ній лежала ліва). Обидва зап'ястки темні, тобто рясно зрошені кров'ю від наскрізних ран. Кров стікала по руках в напрямку до ліктів. Цвях було вбито не посередині долоні, як прийнято зображати, а вище, в центр зап'ястка, між кістками.
Рани на ногах видно обидві. Окреслення їх дуже чіткі, бо кров там запеклася задовго до доторку полотна. В одному місці краї кров'яної плями зубчасті, тобто рідина розійшлася нитками полотна рясніше; на цьому місці пляма світліша. Це пляма від сукровиці ("серум"), яка витекла з рани при знятті тіла: обсохла рана була потривожена звільненням від цвяха.
Вздовж усієї спини і тазу розташовані специфічні рани від бичування. Вони одна біля одної, завдовжки кожна у 3 см. В центрі удару рани чорніші, бо там були рани глибші і крові більше. По краях плями світліші, – там була сукровиця, яка текла довго, бо рани подразнювались одягом і повільно сохли. Цими ранами усіяна вся спина, поперек і нижче. Усього їх 18. Вони завдані особливим бичем, який використовувався римлянами: "флягрум", який був зроблений з кількох кінців мотузок з великими і важкими металевими ґудзиками на кінцях.
На правому плечі – широка смуга: слід від важкого хреста, який Спаситель ніс на Голгофу.
Обличчя скалічене: перебита носова кістка, опухла ліва щока і розсічена вилиця. І в той же час на обличчі царствені ясність і спокій, – лице неповторне у світі. Важко собі уявити, бо це було б надто неправдоподібно, щоб це не було тіло Ісуса Христа. Хто ж інший в історії, за всіх описаних обставин та ознак, міг мати такі самі рани, так само померти розіп'ятим на хресті, в ту саму епоху, серед того самого народу, щоб його не встигли обмити й помазати, щоб Плащаниця усе ж була приготована, щоб хтось інший мав таке дивовижно-прекрасне, єдине у світі обличчя, хто так само, як Христос, залишався б не більше 2–3 днів на Плащаниці, бо в протилежному випадку не було б узагалі зображення на полотні, бо тління (вже не випари) знищило б ясні плями і окреслення на ньому".
З наведеного вище матеріалу досліджень скептиків-учених витікає, наскільки точні дані про Ісуса Христа в Євангелії.
Після досліджень Сорбонни Римський Папа визнав справжність Плащаниці Христової. Залишається нам тільки жалкувати безмірно, що ця найбільша святиня до цих пір є приватною власністю, а не надбанням усього християнського світу.
Знаменно, що ця велика святиня досліджується у наш час – час масового зневір'я, хитання умів, заперечення усього святого і духовного.
Дивовижно також, що справжність її взялися захищати і доводити люди мало схильні до вшанування, а тим більше до захисту святинь християнства; що ці люди не тільки не православно віруючі, але навіть не віруючі. В цій обставині урок нашому часу: "Бо, хоч Він був і розп'ятий у немочі, але живий силою Божою... Щоб віра ваша утверджувалася не на мудрості людській, а на силі Божій!" (2 Кор. 13, 4; 1 Кор. 2, 5).
Плащаниця Христова – це не тільки найбільша із святинь усього просвіченого християнством світу, але й особливої сили і значення документ. Тепер він перед нами для того, щоб ми дійсно відчули усю міру страждань за нас Самого Сина Божого і зрозуміли весь жах свого падіння у вірі й вірності і дійсно наблизилися до духовного відродження.
У цьому знаменні Господь ніби знову являє всім нам сказане невіруючому апостолу Фомі: "Прийди, і подивись, і доторкнись; і не будь невіруючим, але віруючим" (Див.: Ін 20, 27).
(Короткі відомості про Плащаницю Христову взяті з великої і змістовної статті В. Гриненка "Св. Плащаниця Христова", а також зроблені невеликі додатки з інших джерел).
ЗАКОН БОЖИЙ
