Звелось. Збулось. Звершилось! Православна церква святих первоверховних апостолів Петра і Павла в Буську на Львівщині стала в усій своїй величі й красі! Дивлячись на цей храм, не віриться, що йому немає навіть дванадцяти літ. Величний будовою, пишнотою внутрішньої оздоби, впорядкованістю території. «Такий храм міг би прикрасити навіть і стольний Київ, не говорячи вже про малі міста України чи райцентри», — щиросердечно говорив про нього ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Вишгородський Даниїл під час його освячення. Це було 12 липня 1998 року. Київський гість разом з іншими того пам’ятного дня розділяв радість православної громади Буська з нагоди відкриття святині.
За ці неповні 12 літ, що минули відтоді, громада знову постаралася на славу, щоби надати своїй церкві пишноти й неповторності. І знову все це зроблено коштом благодійників, жертводавців, людей доброї волі, працею рук самих парафіян. Церква постійно молиться за тих, хто зробив свої пожертви на її будову та прикрасу. І це робитиме вічно! Імена цих людей записані на небі, а частково — і на стінах храму — як жива пам’ять нащадкам про те, якою твердою була сила віри і палкою любов їх попередників у поверненні до свого прабатьківського кореня.
У неділю дня другого, місяця травня, року Божого 2010-го історія церкви поповнилася новою сторінкою. Цього погожого дня, посланого Небом на благання молільників, відбулося остаточне освячення стінних розписів святині. З такої нагоди на запрошення буської Петро-Павлівської громади прибули священики навколишніх парафій, гості зі Львова. А що вже людей зібралося і в церкві, і на подвір’ї! Прийшли задовго до призначеного часу, щоб не пропустити жодної хвилини торжества, стати учасниками його. Глянеш — серце радіє: серед молільників багато молоді. Значить новозбудована святиня здобула міцне визнання у молодих парафіян, вміло прищеплюючи їм християнські чесноти.
Радісно заговорили дзвони, сповіщаючи про прибуття високого гостя — митрополита Львівського і Сокальського Андрія. У православної громади нашого міста правлячий архієрей — бажаний гість. В його особі Бог нам дав турботливого батька. Адже не зважаючи на велику зайнятість, владика Андрій в полі свого зору постійно тримав роботи, що велися на будові нашого храму.
В архівах церкви зберігається дорогоцінна реліквія – грамота, датована 15 червня 1994 року. У ній, адресованій настоятелю парафії тоді ще церкви святого Миколая міста Буська митрофорному протоієрею Петру Салабаю, архіпастир Львівський і Сокальський Андрій дає своє благословення на величну справу — побудову церкви в честь святих первоверховних апостолів Петра і Павла на славу Божу і правдиве духовне відродження нашого народу. «Покров Божої Матері і молитовне заступництво угодників Землі Української, – говориться в ній – нехай завжди перебувають з Вами, Вашими родинами і помножують силу та єдність у цій благородній справі».
Того ж таки 1994-го року на день Усікновення чесної глави Іоана Хрестителя владика Андрій із зібраним собором духовенства заклав капсулу і освятив наріжний камінь під фундамент самої будови. Це він, високопреосвященніший Андрій, відправляв Акафіст Богородиці 21 вересня в святині, хоч були зведені лише її стіни, не було навіть даху, просячи в Матері Божої покрову і заступництва для будівельників. Ця молитва таки була вислухана, бо вже 12 липня 1998-го митрополит Андрій новий храм освячував.
Хвилюючими споминами зафіксувалися в пам’яті бужан і події, пов’язані з іменем Високопреосвященнішого Владики, — рукоположения в сан священика випускника Київської духовної семінарії Миколи Салабая, молодшого сина отця Петра, а опісля і старшого сина — Івана, випускника Київської духовної академії і семінарії та Київського університету культури і мистецтв. Нині вони: отець Микола – настоятель церкви святого Онуфрія на Волянах, що в Буську, і церкви в селі Журатин, а отець Іван – священик Буської церкви святих первоверховних апостолів Петра і Павла.
Високопреосвященніший митрополит Андрій відвідував Буськ і разом з Предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшим Патріархом Філаретом у 1999 році під час його перебування на Львівщині…
Ці та інші події глибоко врізалися в пам’ять бужан і вони вдячні Богу за те, що дав їм не тільки видатного ієрарха, доброго пастиря словесного стада Христового, але й як людину, з якою за ці роки з’єдналися во ім’я слави Гос¬подньої і помислами, і прак¬тичними ділами.
... Грали дзвони біля церковного порогу. Владику зустрічало церковне братство і сестринство з хоругвами, численна православна громада, гості. Пишний коровай на вишиваному рушнику високому гостеві підніс голова церковного комітету Теодозій Вишньовський. В притворі храму архієрея з напрестольним хрестом зустрів благочинний Буського благочиния настоятель храму митрофорний протоієрей Петро Салабай і священики. Піднісши хрест, настоятель сказав:
— Ласкаво просимо, Владико, в нашу святиню. Нехай Ваш вхід у неї буде, як в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим. А ми всі разом співаємо Вам: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє!» Довершіть те, на що Ви нас благословили 16 років тому. При Божій допомозі ми досягли своєї мети і щиро вдячні Вам за пастирську опіку над нами й самою будовою. Ця опіка додавала нам сили, кріпила дух у дорозі до наміченої цілі».
Високопреосвященніший Андрій, подякувавши настоятелю за слова щирого привітання, побажав, щоби милість Господня, яку всі разом закликатимуть під час Літургії, була тим надійним засобом, котрий допомагає віруючим християнам в земному житті переборювати всі труднощі і успадкувати в Потойбіччі Царство вічне.
Звершуються вхідні молитви, а відтак митрополит Андрій на кафедрі облачається в архієрейські ризи для служіння Божественної Літургії. Знову твориться молитва. Тепер вже — для чину освячення стінних розписів. Протодиякон кафедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці міста Львова о.Семен Пігура, який разом з іподияконами прибув на торжество, обкаджує храм.
Настає хвилююча мить — митрофорний протоієрей, секретар і обласний благочинний Львівсько-Сокальської єпархії Володимир Бачинський окроплює святою водою стінні розписи, а високопреосвященніший митрополит Андрій мирує всі стіни Церкви святим миром, починаючи з святая-святих – Вівтаря. Во ім’я Отця і Сина Святого Духа! Парафіяни тамують подих. Так урочисто, натхненно і радісно. За Божим промислом їхня мрія збулася!
Урочистість підсилює і сонячне проміння, що заглянуло крізь вікна-вітражі, освітило ікони, стінні розписи. Тут кожна іконографічна подія, нанесена пензлями малярів, — своєрідна сторінка Священного Писання. Ось Бог Отець благословляє Свого єдинородного Сина на хресний подвиг для спасіння людства. А ось і Воскресіння Христове — доказ того, що людина, котра вірить в Бога і неухильно дотримується Його Заповітів, матиме життя вічне. Один з розписів переносить нас думкою в Почаїв, де давним-давно монахам об’явилася Матір Божа в полум’ї незгораючого вогню. З цього зображення наш погляд переноситься на достеменну копію чудотворної Почаївської ікони Богородиці і... нараз в пам’яті зринає згадка, що в антимісі церкви, на якому приноситься безкровна жертва Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, закладено часточку мощів святого преподобного Іова Почаївського...
Починається Архієрейська Божественна Літургія, очолена високопреосвященнішим владикою Андрієм. До Престолу Божого, щоб скласти хвалу і подяку Всевишньому, стає 10 священиків з навколишніх православних парафій. Службу веде протодиякон о.Семен Пігура. Співають два церковні хори. Все це створює атмосферу такої благодаті, що заставляє вірних забути про земне.
На Божественній Літургії багато парафіян – як дорослих, так і дітей – причастилися святих Христових Тайн.
Митрополит Андрій виголосив проповідь. Торжество у нашій церкві співпало з Неділею притчі про самарянку. Вірні почули митрополиче духовно-повчальне слово про вічне джерело життя, яким є наш Господь, якщо ми тільки віримо в Нього. А умови, необхідні для досягнення цієї благодаті, дані християнам у Церкві, де відбувається розмова з Богом.
— Молімся і взиваймо, просімо і добрими ділами переконуймо Творця, що ми є істинні Його діти, — повчав проповідник.
Наголошуючи на ролі церкви в житті християн, високий гість зосередив увагу на події, з нагоди якої прибув до нас.
— Нехай ваш храм буде не тільки домом молитви, а й прихистком для знедолених, місцем, де будете нести свою радість і подяку, і місцем для тих, хто сумує, на кого Бог поклав випробування. Нехай цей храм буде єдиним місцем, для кого не залишилося рідних по крові, зате є брати і сестри во Христі,— повчав Владика.
Виступаючи зі словом-відповіддю, настоятель церкви о.Петро згадав події 16-річної давності, коли для православної громади міста почався хресний шлях до нинішнього торжества.
– Заради миру між церквами, заради християнської любові Ви, високопреосвященніший Владико, підтримали нашу ідею будувати свій храм. А скільки молитов Вами було піднесено до Бога та мольб-благань до Пречистої Діви Марії і всіх святих угодників про поміч у цій справі! Ви ділили з нами всі турботи, а тепер ділите і радість! Нехай Всевишній заплатить Вам за це міцним здоров’ям, довгими роками життя та Вашого архіпастирського подвигу, — зичив отець-настоятель.
Лине уставне многоліття владиці Андрію, настоятелю храму, собору священиків, парафіянам і гостям. Його виголошує протодиякон о.Семен Пігура. Старша сестриця церкви Ірина Томашівська підносить Владиці кошик живих квітів.
Довго не розходилися християни по своїх домівках. Багато з них спішили отримати благословіння від Владики, дехто підносив до його архіпастирських батьківських рук навіть своїх немовлят. Духовне піднесення, почерпнуте цього дня, довго перебуватиме з бужанами в їх повсякденні. Зерно Божої істини, що сіятиметься в кожну душу через Церкву зі Священного Писання, проростатиме розлогим деревом добрих справ.
Любов ПОКІНСЬКА,
парафіянка храму святих первоверховних апостолів
Петра і Павла в Буську, Львівська область : Церква.info
