«У дні благополуччя користуйся благом, а у дні нещастя розмірковуй: те й інше створив Бог…» (Еккл.7:14). Такими словами старозавітний Мудрець повчає нас, що на життєвій дорозі нам зустрічаються не тільки троянди, але і колючки, не тільки мед, але і дьоготь, не тільки друзі, але і вороги… Оглядаючись на своє життя, ми можемо знайти там усе: радість, сміх, веселощі, щастя, але одночасно там будуть сльози, хвороби, втрати та смуток, бо такою стала доля людині після її гріхопадіння (Бут.3:16-19). Недарма псалмопівець і цар Давид з болем вигукує: «Дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби…» (Пс.89:10). Здавалось би, які реалістично сумні слова! Але ми, як справжні християни не повинні піддаватись такій старозавітній печалі, бо знаємо, що не самі у цьому жорстокому світі, знаємо, що нас втішає Сам Син Божий, Який каже: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені і Я заспокою вас… і знайдете спокій душам вашим» (Мф.11:28, 29). Ці святі слова все життя підтримують на життєвій ниві Львівського Архіпастиря митрополита Андрія, який 18 квітня святкував 20-ліття своєї архієрейської п’ятдесятниці.
Високопреосвященний Митрополит Львівський і Сокальський Андрій (в миру Андрій Григорович Горак) народився 1 березня 1946 р. в українському селі Поляна, що на Львівщині.
У трьохрічному віці йому судилося востаннє бачити рідного батька, який у 1949 році був репресований за національні погляди тогочасним режимом на заслання в Іркутську область. Вирок був винесений на 25 років. Через п’ять років після засудження був реабілітований посмертно.
Після закінчення школи у рідному селі у 1962, вступив до медичного училища в місті Львові.
Пізніше навчався на біологічному факультеті Львівського національного університету ім. І.Франка і наприкінці 1968 року зблизився і став духовним сином тодішнього правлячого Митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика). Під впливом Владики Миколая після закінчення тодішніх університетських студій, вступив у 1975 до Ленінградської (тепер Санкт-Петербурзької) духовної академії. Логічним же завершенням освітніх зусиль і досягнень Владики є захист в 1979 році кандидатської дисертації.
Під час навчання в академії у квітні 1976 р. з рук Митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика) у Свято-Успенській Почаївській Лаврі отримав сан диякона та 3 червня 1976 р. у Свято-Троїцькому Соборі Олександро-Невської лаври від найвпливовішого та найавторитетнішого архієрея тогочасної Руської Православної Церкви, керівника відділу зовнішніх церковних відносин митрополита Ленінградського та Новгородського Никодима (Ротова) сан священика.
Після закінчення академії Владика повернувся до Львова, де до відходу на покій Митрополита Миколая (Юрика) 1983 року був особистим секретарем останнього.
Після повернення до Львова першим храмом, в якому зовсім молодому на той час священику було визначено служити, стала парафіяльна церква святого апостола Андрія Первозванного на Левандівці (мікрорайон Львова).
Важливою зміною у житті на той час священика Андрія стало переведення на посаду другого священика церкви Преображення Господнього, що на вулиці Краківській у місті Львові. Талант і священиче обдарування молодого душпастиря не загубилось і в цьому храмі, де у той час настоятелем був митрофорний протоієрей Володимир Романчук.
Після смерті о. Володимира свящ. Андрій стає настоятелем цієї церкви – однієї з найбільших та найпалкіше шанованих львів’янами.
У 1989 році призначається секретарем Львівської єпархії.
У зв’язку з виходом із підпілля Української Греко-Католицької Церкви почався бурхливий розподіл церковної власності. Одним з перших УГКЦ повернула собі Преображенський храм у львівському середмісті. І хоч отець Андрій не погоджувався зі зміною юрисдикції храму, та нічого не міг удіяти: на підтримку тієї частини парафіян храму Преображення Господнього, яка бажала бачити свій храм греко-католицьким, з’їхались сотні й тисячі однодумців майже з цілої Галичини. Долю храму було вирішено тогочасною місцевою владою.
І ось саме в цей час, коли у майбутньому Православ’я у Галичині багато хто сумнівався, а єпископи – не галичани один за одним виїжджали зі Львова (ще в 1989 році, з початком перших міжконфесійних непорозумінь, залишив Львів Митрополит Никодим (Руснак) – зараз Харківський і Богодухівський Української Православної Церкви Московського Патріархату; пробувши на львівській кафедрі кілька місяців, на початку 1990 року Львів залишив єпископ Іриней – зараз Митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Української Православної Церкви Московського Патріархату), православне галицьке духовенство дійшло думки, що гідним главою єпархії може стати лише галичанин, якого всі знають і якому всі довіряють. У кандидатурі ніхто не сумнівався – предстоятелем Львівської кафедри міг стати священик Андрій Горак. Звернуло увагу на молодого, рішучого і авторитетного священика і священнноначаліє, пересвідчившись у його особистій вірі та у вірі ввіреної йому пастви, якій він багато проповідував.
У 1990 року прот. Андрій Горак приймає постриг в чернецтво у Свято-Успенській Почаївській Лаврі та 14 березня цього ж року возведений в сан архимандрита.
Ухваленням Святішого Патріарха Пімена († 3 травня 1990) і Священного Синоду РПЦ від 10 квітня 1990 року єпископом Львівським і Дрогобицьким визначено бути архімандритові Андрію (Гораку), секретареві Львівського єпархіального управління.
17 квітня 1990 року після Всенічного бдіння у Володимирському кафедральному соборі м. Києва відбулося наречення архімандрита Андрія в єпископа Львівського і Дрогобицького. Його звершили Патріарший Екзарх всієї України митрополит Київський і Галицький Філарет (нині Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України), архієпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній, архієпископ Львівський і Дрогобицький Іриней, єпископ Кіровоградський і Миколаївським Василій, єпископ Переяслав-Хмельницький Іонафан.
У 1992 році Владика Андрій (Горак) підтримав свою паству та приєднався до руху за автокефалію Української Православної Церкви.
У 1993 році Владика Андрій був возведений у сан архієпископа, у 1995 – у сан митрополита.
Сьогодні Високопреосвященніший Андрій (Горак) Митрополит Львівський і Сокальський — найстарший за хіротонією (після Святішого Патріарха Філарета) архієрей та Секретар Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Урочистості з нагоди святкувань 20-ліття архієрейської хіротонії Митрополита Андрія (Горака) розпочались 17 квітня, коли Владика Митрополит у співслужінні Високопреосвященнішого Митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія (Рудюка) та єпископа Луганського і Старобільського Тихона (Петранюка) звершив Всенічне бдіння у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова, на закінчення якого приймав привітання від Голови Львівського православного молодіжного братства Пресвятої Богородиці на честь ікони Її "Нев’янучий Цвіт" Назара Лозинського. До привітань приєднались представники різних молодіжних православних організацій України, що цими днями гостили у Львівського Братства.
У неділю 18 квітня після Божественної Літургії Митрополита Андрія вітали присутні архієреї, собор духовенства та вірна паства. Слово привітання виголосив Митрополит Димитрій, який відзначив велику працю Митрополита по збереженні православної віри в Галичині та любов пастви до свого Архіпастиря і з благословення Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета вручив Указ Патріарха та орден Христа Спасителя на знак відзначення архіпастирських трудів Львівського ієрарха:
У цей Богом даний день, в неділю жінок-мироносиць ми складаємо щиру подяку перш за все Господу Богу за те, що Він Своїм щедродательним Промислом благословив нас звершити це соборне урочисте Богослужіння. Спільна Чаша Господньої Крові і Його Пречисте Тіло, яких ми причастились дають нам підставу говорити про нашу єдність у Христі Ісусі Господі нашім.
Першим Словом, Який промовив Воскреслий Христос до Своїх послідовників, жінок-мироносиць було «Радуйтеся». Це слово надії я промовляю сьогодні до Вас, Ваше Високопреосвященство.
Цей народ, це духовенство, яке Ви придбали за 20 років свого архідушпастирства подають підстави так говорити.
«Багато трудів призначено кожній людині і важке ярмо на синах Адама»,— каже нам Премудрий Сирах. Вам, Владико, довелося керувати Львівською православною паствою найбільше і у найтяжчий і дуже відповідальний час. Православна Церква у галицькому краї мала все і раптом все уподібнилось до старозавітної історії з багатостраждальним Іовом. Випробовування з придбанням цього Свято-Покровського кафедрального собору, єпархіального управління лягли на Ваші плечі. Найбільше ж це турботи зі збереження і плекання ввіреної Вам пастви.
«Нечестивому батькові будуть докоряти діти, тому що через нього вони терплять безслав’я»,— (Сирах 41,10). До Вас, Ваше Високопреосвященство, не промовить так жоден священнослужитель єпархії, бо я впевнений, вони мають достойного архієрея, керманича львівського корабля. З Вами ніхто ніколи не потерпів безслав’я, тому що Ви є мудра і розважлива людина.
Багато славного Господь являв через наших шанованих попередників. Для Вас взірцем у архієрейському служінні був спочилий у Бозі митрополит Миколай (Юрик), якого, ми впевнені, сьогодні, як і завжди, згадували у своїх молитвах. «Справи праведні мужів милостивих не забуваються, добра спадщина їх у завітах» (Сирах 44; 9,10). Цей завіт, Владико, Ви мудро зберігаєте і примножуєте.
«Сопілка і гуслі роблять приємним спів, але краще за них приємний язик» (Сирах 40;21). Вам, Ваше Високопреосвященство, сьогодні говоритимуть багато приємних слів, вітань і віншувань. Вони є солодкими на слух, але наші будні знову нас змушують повертатися до орала і далі працювати. Відзначення цього 20-річного ювілею Вашої архієрейської хіротонії нехай додасть Вам наснаги на подальшу працю у Христовому винограднику.
Завжди у архієрейських ставленицьких словах говориться про небезпечність і тяжкість архієрейського служіння. Двадцять років тому і Ви промовляли такі слова, вступаючи на висоту архієрейського служіння. Цієї висоти боїмося всі ми, особливо ті, що усвідомлюють яку відповідальність вони на себе беруть. У цей день Ваше Високопреосвященство, я хотів би побажати для Вас незвичайного — це примножити багатство, яким є Ваша паства, бажаю Вам сили, символом якої є архієрейський жезл. Але вищим за всяке бажання є стягання Страху Господнього, тому що у цьому немає недоліку, і немає потреби при ньому шукати допомоги. Нехай ця чеснота для Вас, архієрея з величезним досвідом, стане благословенним раєм і наділить Вас усякою славою.
Прийміть найщиріші вітання від імені Предстоятеля нашої Церкви, Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, від усього Священного Синоду.
Святіший Патріарх благословляє Вам орден Христа Спасителя, який я сьогодні Вам вручаю.
Від собору духовенства привітання виголосив Кам’янка-Бузький благочинний митр. прот. Михаїл Піх.
Привітальний адрес з нагоди 20-ліття архієрейської хіротонії від Львівської православної богословської академії УПЦ КП зачитав Ректор митр. прот. Ярослав Ощудляк. Він, зокрема, сказав:
«Благодать Святого Духа нехай буде з тобою, яка просвіщає, укріпляє і наставляє тебе у всі дні життя твого»,— ці слова, дорогий Владико, Ви почули у Світлу Седмицю далекого 1990 року, коли Провидіннням Божим були покликані до архіпастирського служіння у богоспасаємому місті Львові.
Поверніться своїм духовним поглядом у цей незабутній рік. Як тремтіло Ваше серце, коли Ви перед собором архієреїв читали сповідання віри і обіцяли «нічого не робити по примушенню, якщо і від сильних світу цього або від множества людей буду неволений, якщо і смертю будуть погрожувати мені, повеліваючи чинити щось всупереч божественним і священним правилам». Лише тепер з висоти прожитого життя можна зрозуміти, які почуття вирували у Вашій душі, коли Патріарший Екзарх України Митрополит Київський і Галицький Філарет (нині Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України) говорив Вам: «Ти направляєшся на служіння у Львівську єпархію, де православні страждають, де наша Церква випробовується на міцність, очищаючись, як золото у вогні, від гріховних домішок; це означає, що ти ніби повертаєшся від Пасхи у Страсну седмицю».
І Ви повернулись! Ви сміливо ступили на свій Голгофський шлях, впевнено взяли на плечі тягар архіпастирського служіння і понесли його до віковічної мети — воскресіння Української Православної Церкви, воскресіння знедоленого та обманутого українського народу, воскресіння національної совісті. Вашим життєвим кредо і найбільшим бажанням стало те, що Ви сказали у своєму слові при нареченні в єпископа: «Щоб мені бути запаленим світильником і правдивою дорогою вести людей до Бога живого (див. Євр. 9:14), всіма своїми діями служити Йому, бути зі своїм народом у його бідах і радощах». З такими принципами Ви вступили на Львівську кафедру і цим принципам вже двадцять років навчаєте жити вірних Святому Православ’ю духовенство та народ.
Ви, слідуючи словам Христа Спасителя: «Коли робиш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри..., щоб прославляли їх люди» (Мф.6:2), усі свої благі справи Ви тихо і смиренно творили на славу Пресвятої Тройці і утвердження святого Православ’я в Галичині. Десятки освячених Вами храмів, собор рукоположених Вашим Високопреосвященством молодих священиків, Духовна Академія, журнал «Церковні Дзвони», богословський збірник «Апологет», Львівське православне молодіжне братство, оновлений кафедральний собор, а найголовніше, православні віруючі, які щонеділі і свята наповняють цей храм по береги — ось далеко не весь перелік багатих плодів Ваших архіпастирських трудів.
Ви перейняли від нашого великого архіпастиря, а Вашого духовного батька Владики Митрополита Николая (Юрика) усе, що так близьке серцю кожної православної людини — освіченість, інтелігентність, чинність у звершенні богослужінь, суворе дотримання православного уставу, простота і доступність глибокого пастирського слова. Це здобуло Вам любов духовенства і мирян, повагу і авторитет у сильних світу цього.
Увесь двадцятилітній час Вашого архіпастирського служіння ми були з Вами, Дорогий Владико, ми бачили Ваші щирі молитви, гіркі сльози, ми співпереживали Вам у труднощах, ми дивувались Вашій невтомній і відданій праці у винограднику Христовому. Скільки потрібно сил, скільки витривалості і кріпості душі і тіла, щоб вести до спасіння десятки тисяч людей! І тут згадуються слова св. Апостола Павла, які Ви, напевно, неодноразово повторювали у своєму серці: «Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (Фил.4:13). Недарма Ви обіцяли у день свого наречення, 20 років тому назад, «зі страхом Божим нести ввірене Вам служіння і все життя покласти на те, щоб за образом Пастиреначальника Христа пасти ввірене Вам стадо церковне і бути достойним приємником святителів Божих».
Сьогодні благодать Святого Духа нас зібрала у цьому величному кафедральному соборі і красується древнє місто Львів, бо вся повнота Львівської православної богословської академії, духовенство ввіреної Вам єпархії, багатотисячна православна паства, усі ми, тут присутні, і ті, хто уже відійшли у вічність, зливаємось в одному невмокному хорі, щоб скласти на Ваші святительські руки усе, чим наповнені наші серця — вірність, любов, відданість, вдячність, а найголовніше — гарячі молитви до Всемилостивого Бога, щоб дарував Вам міцне здоров’я, благословив довгі роки в силі і насназі невтомно трудитись на архіпастирській ниві для добра Українського Народу і утвердження Української Помісної Православної Церкви.
Також Владику Митрополита привітали представники місцевої влади, зокрема, міський Голова міста Львова п. Андрій Садовий.
Високопреосвященніший Владика Андрій сердечно подякував Святішому Патріарху Філарету за відзначення його архіпастирського служіння, собраттям-архіпастирям, духовенству, владі та пастві за увагу до його скромної персони та його трудів, відзначивши, що без щоденної і наполегливої праці ввіреного йому духовенства, без підтримки і молитви віруючого православного народу він не зміг би зробити того, що вдалось зробити за 20 років архієрейства.
Після Літургії собором духовенства на чолі з Ювіляром було звершено Подячний Молебень, який закінчився уставними многоліттями.
Високопреосвященний Митрополит Львівський і Сокальський Андрій (в миру Андрій Григорович Горак) народився 1 березня 1946 р. в українському селі Поляна, що на Львівщині.
У трьохрічному віці йому судилося востаннє бачити рідного батька, який у 1949 році був репресований за національні погляди тогочасним режимом на заслання в Іркутську область. Вирок був винесений на 25 років. Через п’ять років після засудження був реабілітований посмертно.
Після закінчення школи у рідному селі у 1962, вступив до медичного училища в місті Львові.
Пізніше навчався на біологічному факультеті Львівського національного університету ім. І.Франка і наприкінці 1968 року зблизився і став духовним сином тодішнього правлячого Митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика). Під впливом Владики Миколая після закінчення тодішніх університетських студій, вступив у 1975 до Ленінградської (тепер Санкт-Петербурзької) духовної академії. Логічним же завершенням освітніх зусиль і досягнень Владики є захист в 1979 році кандидатської дисертації.
Під час навчання в академії у квітні 1976 р. з рук Митрополита Львівського і Тернопільського Миколая (Юрика) у Свято-Успенській Почаївській Лаврі отримав сан диякона та 3 червня 1976 р. у Свято-Троїцькому Соборі Олександро-Невської лаври від найвпливовішого та найавторитетнішого архієрея тогочасної Руської Православної Церкви, керівника відділу зовнішніх церковних відносин митрополита Ленінградського та Новгородського Никодима (Ротова) сан священика.
Після закінчення академії Владика повернувся до Львова, де до відходу на покій Митрополита Миколая (Юрика) 1983 року був особистим секретарем останнього.
Після повернення до Львова першим храмом, в якому зовсім молодому на той час священику було визначено служити, стала парафіяльна церква святого апостола Андрія Первозванного на Левандівці (мікрорайон Львова).
Важливою зміною у житті на той час священика Андрія стало переведення на посаду другого священика церкви Преображення Господнього, що на вулиці Краківській у місті Львові. Талант і священиче обдарування молодого душпастиря не загубилось і в цьому храмі, де у той час настоятелем був митрофорний протоієрей Володимир Романчук.
Після смерті о. Володимира свящ. Андрій стає настоятелем цієї церкви – однієї з найбільших та найпалкіше шанованих львів’янами.
У 1989 році призначається секретарем Львівської єпархії.
У зв’язку з виходом із підпілля Української Греко-Католицької Церкви почався бурхливий розподіл церковної власності. Одним з перших УГКЦ повернула собі Преображенський храм у львівському середмісті. І хоч отець Андрій не погоджувався зі зміною юрисдикції храму, та нічого не міг удіяти: на підтримку тієї частини парафіян храму Преображення Господнього, яка бажала бачити свій храм греко-католицьким, з’їхались сотні й тисячі однодумців майже з цілої Галичини. Долю храму було вирішено тогочасною місцевою владою.
І ось саме в цей час, коли у майбутньому Православ’я у Галичині багато хто сумнівався, а єпископи – не галичани один за одним виїжджали зі Львова (ще в 1989 році, з початком перших міжконфесійних непорозумінь, залишив Львів Митрополит Никодим (Руснак) – зараз Харківський і Богодухівський Української Православної Церкви Московського Патріархату; пробувши на львівській кафедрі кілька місяців, на початку 1990 року Львів залишив єпископ Іриней – зараз Митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Української Православної Церкви Московського Патріархату), православне галицьке духовенство дійшло думки, що гідним главою єпархії може стати лише галичанин, якого всі знають і якому всі довіряють. У кандидатурі ніхто не сумнівався – предстоятелем Львівської кафедри міг стати священик Андрій Горак. Звернуло увагу на молодого, рішучого і авторитетного священика і священнноначаліє, пересвідчившись у його особистій вірі та у вірі ввіреної йому пастви, якій він багато проповідував.
У 1990 року прот. Андрій Горак приймає постриг в чернецтво у Свято-Успенській Почаївській Лаврі та 14 березня цього ж року возведений в сан архимандрита.
Ухваленням Святішого Патріарха Пімена († 3 травня 1990) і Священного Синоду РПЦ від 10 квітня 1990 року єпископом Львівським і Дрогобицьким визначено бути архімандритові Андрію (Гораку), секретареві Львівського єпархіального управління.
17 квітня 1990 року після Всенічного бдіння у Володимирському кафедральному соборі м. Києва відбулося наречення архімандрита Андрія в єпископа Львівського і Дрогобицького. Його звершили Патріарший Екзарх всієї України митрополит Київський і Галицький Філарет (нині Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України), архієпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній, архієпископ Львівський і Дрогобицький Іриней, єпископ Кіровоградський і Миколаївським Василій, єпископ Переяслав-Хмельницький Іонафан.
У 1992 році Владика Андрій (Горак) підтримав свою паству та приєднався до руху за автокефалію Української Православної Церкви.
У 1993 році Владика Андрій був возведений у сан архієпископа, у 1995 – у сан митрополита.
Сьогодні Високопреосвященніший Андрій (Горак) Митрополит Львівський і Сокальський — найстарший за хіротонією (після Святішого Патріарха Філарета) архієрей та Секретар Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Урочистості з нагоди святкувань 20-ліття архієрейської хіротонії Митрополита Андрія (Горака) розпочались 17 квітня, коли Владика Митрополит у співслужінні Високопреосвященнішого Митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Димитрія (Рудюка) та єпископа Луганського і Старобільського Тихона (Петранюка) звершив Всенічне бдіння у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова, на закінчення якого приймав привітання від Голови Львівського православного молодіжного братства Пресвятої Богородиці на честь ікони Її "Нев’янучий Цвіт" Назара Лозинського. До привітань приєднались представники різних молодіжних православних організацій України, що цими днями гостили у Львівського Братства.У неділю 18 квітня після Божественної Літургії Митрополита Андрія вітали присутні архієреї, собор духовенства та вірна паства. Слово привітання виголосив Митрополит Димитрій, який відзначив велику працю Митрополита по збереженні православної віри в Галичині та любов пастви до свого Архіпастиря і з благословення Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета вручив Указ Патріарха та орден Христа Спасителя на знак відзначення архіпастирських трудів Львівського ієрарха:
Ваше Високопреосвященство,
достойно шанований митрополите Львівський і Сокальський Андрію!
достойно шанований митрополите Львівський і Сокальський Андрію!
У цей Богом даний день, в неділю жінок-мироносиць ми складаємо щиру подяку перш за все Господу Богу за те, що Він Своїм щедродательним Промислом благословив нас звершити це соборне урочисте Богослужіння. Спільна Чаша Господньої Крові і Його Пречисте Тіло, яких ми причастились дають нам підставу говорити про нашу єдність у Христі Ісусі Господі нашім.
Першим Словом, Який промовив Воскреслий Христос до Своїх послідовників, жінок-мироносиць було «Радуйтеся». Це слово надії я промовляю сьогодні до Вас, Ваше Високопреосвященство.
Цей народ, це духовенство, яке Ви придбали за 20 років свого архідушпастирства подають підстави так говорити.
«Багато трудів призначено кожній людині і важке ярмо на синах Адама»,— каже нам Премудрий Сирах. Вам, Владико, довелося керувати Львівською православною паствою найбільше і у найтяжчий і дуже відповідальний час. Православна Церква у галицькому краї мала все і раптом все уподібнилось до старозавітної історії з багатостраждальним Іовом. Випробовування з придбанням цього Свято-Покровського кафедрального собору, єпархіального управління лягли на Ваші плечі. Найбільше ж це турботи зі збереження і плекання ввіреної Вам пастви.
«Нечестивому батькові будуть докоряти діти, тому що через нього вони терплять безслав’я»,— (Сирах 41,10). До Вас, Ваше Високопреосвященство, не промовить так жоден священнослужитель єпархії, бо я впевнений, вони мають достойного архієрея, керманича львівського корабля. З Вами ніхто ніколи не потерпів безслав’я, тому що Ви є мудра і розважлива людина.
Багато славного Господь являв через наших шанованих попередників. Для Вас взірцем у архієрейському служінні був спочилий у Бозі митрополит Миколай (Юрик), якого, ми впевнені, сьогодні, як і завжди, згадували у своїх молитвах. «Справи праведні мужів милостивих не забуваються, добра спадщина їх у завітах» (Сирах 44; 9,10). Цей завіт, Владико, Ви мудро зберігаєте і примножуєте.
«Сопілка і гуслі роблять приємним спів, але краще за них приємний язик» (Сирах 40;21). Вам, Ваше Високопреосвященство, сьогодні говоритимуть багато приємних слів, вітань і віншувань. Вони є солодкими на слух, але наші будні знову нас змушують повертатися до орала і далі працювати. Відзначення цього 20-річного ювілею Вашої архієрейської хіротонії нехай додасть Вам наснаги на подальшу працю у Христовому винограднику.
Завжди у архієрейських ставленицьких словах говориться про небезпечність і тяжкість архієрейського служіння. Двадцять років тому і Ви промовляли такі слова, вступаючи на висоту архієрейського служіння. Цієї висоти боїмося всі ми, особливо ті, що усвідомлюють яку відповідальність вони на себе беруть. У цей день Ваше Високопреосвященство, я хотів би побажати для Вас незвичайного — це примножити багатство, яким є Ваша паства, бажаю Вам сили, символом якої є архієрейський жезл. Але вищим за всяке бажання є стягання Страху Господнього, тому що у цьому немає недоліку, і немає потреби при ньому шукати допомоги. Нехай ця чеснота для Вас, архієрея з величезним досвідом, стане благословенним раєм і наділить Вас усякою славою.
Прийміть найщиріші вітання від імені Предстоятеля нашої Церкви, Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, від усього Священного Синоду.
Святіший Патріарх благословляє Вам орден Христа Спасителя, який я сьогодні Вам вручаю.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Від собору духовенства привітання виголосив Кам’янка-Бузький благочинний митр. прот. Михаїл Піх.
Привітальний адрес з нагоди 20-ліття архієрейської хіротонії від Львівської православної богословської академії УПЦ КП зачитав Ректор митр. прот. Ярослав Ощудляк. Він, зокрема, сказав:
Ваше Високопреосвященство, Високопреосвященніший Владико!
«Благодать Святого Духа нехай буде з тобою, яка просвіщає, укріпляє і наставляє тебе у всі дні життя твого»,— ці слова, дорогий Владико, Ви почули у Світлу Седмицю далекого 1990 року, коли Провидіннням Божим були покликані до архіпастирського служіння у богоспасаємому місті Львові.
Поверніться своїм духовним поглядом у цей незабутній рік. Як тремтіло Ваше серце, коли Ви перед собором архієреїв читали сповідання віри і обіцяли «нічого не робити по примушенню, якщо і від сильних світу цього або від множества людей буду неволений, якщо і смертю будуть погрожувати мені, повеліваючи чинити щось всупереч божественним і священним правилам». Лише тепер з висоти прожитого життя можна зрозуміти, які почуття вирували у Вашій душі, коли Патріарший Екзарх України Митрополит Київський і Галицький Філарет (нині Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України) говорив Вам: «Ти направляєшся на служіння у Львівську єпархію, де православні страждають, де наша Церква випробовується на міцність, очищаючись, як золото у вогні, від гріховних домішок; це означає, що ти ніби повертаєшся від Пасхи у Страсну седмицю».
І Ви повернулись! Ви сміливо ступили на свій Голгофський шлях, впевнено взяли на плечі тягар архіпастирського служіння і понесли його до віковічної мети — воскресіння Української Православної Церкви, воскресіння знедоленого та обманутого українського народу, воскресіння національної совісті. Вашим життєвим кредо і найбільшим бажанням стало те, що Ви сказали у своєму слові при нареченні в єпископа: «Щоб мені бути запаленим світильником і правдивою дорогою вести людей до Бога живого (див. Євр. 9:14), всіма своїми діями служити Йому, бути зі своїм народом у його бідах і радощах». З такими принципами Ви вступили на Львівську кафедру і цим принципам вже двадцять років навчаєте жити вірних Святому Православ’ю духовенство та народ.
Ви, слідуючи словам Христа Спасителя: «Коли робиш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри..., щоб прославляли їх люди» (Мф.6:2), усі свої благі справи Ви тихо і смиренно творили на славу Пресвятої Тройці і утвердження святого Православ’я в Галичині. Десятки освячених Вами храмів, собор рукоположених Вашим Високопреосвященством молодих священиків, Духовна Академія, журнал «Церковні Дзвони», богословський збірник «Апологет», Львівське православне молодіжне братство, оновлений кафедральний собор, а найголовніше, православні віруючі, які щонеділі і свята наповняють цей храм по береги — ось далеко не весь перелік багатих плодів Ваших архіпастирських трудів.
Ви перейняли від нашого великого архіпастиря, а Вашого духовного батька Владики Митрополита Николая (Юрика) усе, що так близьке серцю кожної православної людини — освіченість, інтелігентність, чинність у звершенні богослужінь, суворе дотримання православного уставу, простота і доступність глибокого пастирського слова. Це здобуло Вам любов духовенства і мирян, повагу і авторитет у сильних світу цього.
Увесь двадцятилітній час Вашого архіпастирського служіння ми були з Вами, Дорогий Владико, ми бачили Ваші щирі молитви, гіркі сльози, ми співпереживали Вам у труднощах, ми дивувались Вашій невтомній і відданій праці у винограднику Христовому. Скільки потрібно сил, скільки витривалості і кріпості душі і тіла, щоб вести до спасіння десятки тисяч людей! І тут згадуються слова св. Апостола Павла, які Ви, напевно, неодноразово повторювали у своєму серці: «Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (Фил.4:13). Недарма Ви обіцяли у день свого наречення, 20 років тому назад, «зі страхом Божим нести ввірене Вам служіння і все життя покласти на те, щоб за образом Пастиреначальника Христа пасти ввірене Вам стадо церковне і бути достойним приємником святителів Божих».
Сьогодні благодать Святого Духа нас зібрала у цьому величному кафедральному соборі і красується древнє місто Львів, бо вся повнота Львівської православної богословської академії, духовенство ввіреної Вам єпархії, багатотисячна православна паства, усі ми, тут присутні, і ті, хто уже відійшли у вічність, зливаємось в одному невмокному хорі, щоб скласти на Ваші святительські руки усе, чим наповнені наші серця — вірність, любов, відданість, вдячність, а найголовніше — гарячі молитви до Всемилостивого Бога, щоб дарував Вам міцне здоров’я, благословив довгі роки в силі і насназі невтомно трудитись на архіпастирській ниві для добра Українського Народу і утвердження Української Помісної Православної Церкви.
, !
Також Владику Митрополита привітали представники місцевої влади, зокрема, міський Голова міста Львова п. Андрій Садовий.
Високопреосвященніший Владика Андрій сердечно подякував Святішому Патріарху Філарету за відзначення його архіпастирського служіння, собраттям-архіпастирям, духовенству, владі та пастві за увагу до його скромної персони та його трудів, відзначивши, що без щоденної і наполегливої праці ввіреного йому духовенства, без підтримки і молитви віруючого православного народу він не зміг би зробити того, що вдалось зробити за 20 років архієрейства.
Після Літургії собором духовенства на чолі з Ювіляром було звершено Подячний Молебень, який закінчився уставними многоліттями.
Голова єпархіального відділу у справах молоді,
викладач ЛПБА Назар ЛОЗИНСЬКИЙ
Студент 3 курсу ЛПБА Євген БОЙКО
викладач ЛПБА Назар ЛОЗИНСЬКИЙ
Студент 3 курсу ЛПБА Євген БОЙКО
