Недавно померла дружина. Прожили разом 15 років. Разом воцерковлялись. Розумом розумію, що вона перейшла в інший, кращий світ, відмучилася, оскільки була серйозно хвора. Але в душі німий протест - адже ближчого за неї у мене нікого не було. Як примиритися з дійсністю і не з’їхати з глузду?Олексій
Відповідає священик Сергій КРУГЛОВ:
— Дорогий Олексію! Перш за все, просто по-людськи - прийміть мої співчуття. Дружина. Все одно що частину тіла відрізали: болить.
«По-людськи». Люди ми всі різні. І у всіх різні людські засоби, як втішити біль. Друг чи родич - поспівчуває, спробує розвіяти печаль. Тут способів багато - від прогулянки лісом і походу в концертний зал до розпивання горілки. Лікар-психотерапевт порадить заспокійливі ліки або які-небудь психотехніки. Сторонній скаже: «Час лікує.» Що ж скаже християнин?
Чоловік і дружина, як сказано, - єдина плоть. Але людина не тільки плоть, вона ще і дух. Банальні начебто слова, всім знайомі (тим більше вам, оскільки ви згадали про своє воцерковлення). Знайомі, та не зовсім.
Духовне життя - це життя реальне. Чому воно нас деколи не втішає у хвилини випробувань? Та тому, що воно нам малознайоме. Знати ми про нього знаємо, та тільки не живемо ним, або тільки думаємо, що живемо. У ваших словах є характерна приказка: «розумом розумію», «не з’їхати з глузду». Нерідко трапляється, що уявлення про духовне життя торкається тільки нашого розуму. Для нас це просто інформація, більш-менш емоційно підфарбована. А буває, на жаль, теж нерідко, що ми живемо духовним життям тільки в мріях. Чому я зараз про це говорю?
Все дуже просто. Зовнішні ознаки зазвичай самі говорять про внутрішні причини, що їх викликали. Наприклад, коли у людини висока температура і нежить, це швидше за все свідчить про застуду. А якщо, проводячи ближнього у вічне життя, до Бога , ми все ж таки дуже побиваємося, можна припустити, що «вічне життя» для нас - приблизне поняття, а не сама реальність, в якій ми вже живемо, як вже в ній живе воскреслий і живий Христос, а в Христі - Його Церква.
Пробачте, якщо мої слова завдають вам болю. Я зовсім не хочу сказати, що сумувати гріх, що треба «менше переживати». Менше не вийде. Те, що болить, все одно виболить. Але я хочу підкреслити: від відчаю, в який часто вводить нас розлука з улюбленою людиною, плоть не врятує. Плоть, тобто «природне», не втішить, не дасть вам можливості знову доторкнутися до дружини, спілкуватися з нею. Поки що, до загального воскресіння, якого ми сподіваємося, до неї можна доторкнутися тільки духом. Треба стати більш духовним, ніж плотським, стати вище за плоть, треба стати людиною. Про це все християнство.
Саме для того, щоб бути ближче до Бога не в уяві, а реально, щоб змінитися самому, - все в Церкві, від малої свічки і короткої молитви до реальності залучення до Христа через Його Тіло і Кров.
Отже, тренуйте свій дух. І пам’ятайте: те, що неможливо людині, можливо Богові. Коли прийде до вас Дух Святий, все зміниться. Як саме - пояснити словами неможливо, це не людське діяння, а Боже. Коли це з вами трапиться - вірю, що трапиться, якщо ви дійсно любите і дружину, і Бога, - ви самі все зрозумієте. А поки робіть все, щоб Дух Святий зміг прийти. Очищайте серце покаянням. Причащайтеся Святих Тайн Христових. Перечитуйте Євангеліє. І просіть у Бога в молитві, скільки є сил, про те, щоб стати справжньою людиною, духовною. Щоб через страждання, що прийшли до вас зараз, збільшилася у вас любов, окрепла віра. Щоб з досвіду, а не з книг, дізнатися, що таке життя вічне і радість у Христі. Щоб смерть, яка так гордиться своїм всевладдям над тими, що живуть, перестала мати над вами якусь владу. «Де дух Господній, там свобода».
