Коли матері Констянтина Великого, цариці Олені було близько 80 років (орієнтовно 326 р.), їй прийшло видіння, у якому Олені було наказано відправитись в Єрусалим шукати реліквії Страстей Христових. В Єрусалимі її зустрів патріарх Макарій, що вирішив долучитись до експедиції. Розпочалися розкопки на горі Голготі. Єврей Юда Кіріак, нащадок Никодима, вказав, що печеру слід шукати під капищем Венери. Після знищення капища, під землею була знайдена печера Гробу Господнього із цвяхами і таблицею "ІНЦІ", а неподалік неї - три хрести. Проте ніхто не знав, який із хрестів є Ісусовим. Неподалік розкопок по вулиці проходила погребальна процесія. Щоб розпізнати Правдивий Хрест, патріарх Макарій підносив до померлого по черзі кожен із хрестів і від доторку до Святого Древа мрець ожив (через що Ісусовий хрест зветься Животворчим). Почувши, що було знайдено Правдивий Хрест, велика кількість люду зійшлась до Голготи. Люди просили святителя Макарія підняти Хрест, щоб всі могли хоча б здалеку його побачити. Макарій та інші духівники високо здійняли Животворче Древо і весь народ став взивати "Господи помилуй". Важкохвора жінка, що побачили Хрест, вмить видужала. Багато людей тоді увірувало.

Хрест - це, в першу чергу, розп'ятий Христос. Ми часто захоплюємося самим хрестом, забуваючи про розп'ятого на ньому Христа. Наш Спаситель не хрест, а Христос. Христос хрестом переміг диявола і силу ворожу, і всякий гріх. Рукописання, колишні проти нас, зруйнував. Тут завжди треба звертати увагу людей на Христа; і нема іншого імені, сказано, на землі, дане людям, через яке належало б нам спастися, крім імені Ісуса Христа. І ми носимо хрестик саме тому, що віруємо в Ісуса Христа, причому розп'ятого. Ми не повинні забувати, що саме на хресті Господь спокутував наші гріхи. Кров Його, пролита на хресті, омиває нас від усякого гріха.

Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною (Мк. 8, 34). За Господом хрестоносцем не можна йти без хреста; і всі, котрі йдуть за Ним, неодмінно йдуть з хрестом. Що ж таке цей хрест? Всякого роду незручності, тяготи і скорботи, що налягають і ззовні, і зсередини, на шляху сумлінного виконання заповідей Господніх в житті по духу Його приписів та вимог. Такий хрест настільки поєднаний з християнином, що де християнин, там і цей хрест, а де нема цього хреста, там немає і християнина. Всебічна пільговість і життя в утіхах не личить істинному християнину. Його завдання - себе очистити і виправити. Він, як хворий, якому треба робити то припікання, то відрізання, а цьому як бути без болю? Він хоче вирватися з полону ворога сильного, - а цьому як бути без боротьби і ран? Він повинен йти наперекір всім навколишнім порядкам, а як це витримати без незручностей і сорому? Радуйся ж, відчуваючи на собі хрест, бо це знак, що ти йдеш за Господом, шляхом порятунку, в рай. Потерпи трохи. Ось-ось кінець і вінці!

Кажуть, що хрестики оберігають людину. Чи не є шанування Хреста проявом фетишизму, а сам хрестик - амулетом?

Церква вшановувала хрест від перших часів християнства. Його зображення можна побачити на стінах катакомб, де збиралися на молитву перші християни.
Христос Спаситель освятив хрест Своєю кров'ю. Хрест від цього моменту став символом жертовної любові Божої до роду людського, християнства та перемоги життя над смертю. Кожен християнин носить хрестик на знак приналежності до Церкви Христової та як нагадування про постійну духовну боротьбу через розпинання своїх гріховних звичок і пороків.
Коли ми хрестимося або поклоняємося хресту, ми свідчимо про свою віру та вклоняємося не дереву, а самому Спасителю, дякуючи Йому за наше спасіння. Про це свідчить і церковний піснеспів: "Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і Святе Воскресіння твоє славимо".

Третя недiля Великого посту називається Хрестопоклонною - вiд поклонiння Хресту i розiп'ятому на ньому Господу слави. В цей день Церква поклала читати Євангелiє про несення кожним iз нас власного хреста, тобто страждань i скорбот, якi трапляються на нашому життєвому шляху i пов'язанi з вiрою Христовою. "Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, i вiзьме хрест свiй, i за Мною йде", - сказав Господь. "Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене i Євангелiя, той спасе її. Бо яка користь людинi, коли вона придбає ввесь свiт, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамiн за душу свою? Бо якщо хтось посоромиться Мене i Моїх слiв у родi цьому перелюбному i грiшному, того посоромиться i Син Людський, коли прийде у славi Отця свого з ангелами святими" (Мк. 8, 34-38).

Кожна людина рано чи пізно починає задумуватись над тим для чого вона живе на цьому світі? Яка мета нашого існування? Але Господь відкрив, що живемо ми для того, щоб спасти свою душу, з’єднатися з Богом і тим самим отримати вічне блаженне життя. Ось мета нашого земного перебування. Але як спасти свою душу? Відповідь на це питання, дорогі браття і сестри, ми чули у сьогоднішньому Євангельському читанні. В якому Христос говорить: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій та йде за Мною» (Мф. 16, 24). В цих словах ми бачимо три умови які потрібно виконувати, щоб зберегти свою душу. Перша умова – це зректися себе. Друга – взяти свій хрест. Третя – іти за Христом.