Напевно, це важко - бути православним і молодим. Тому що це означає йти проти - йти проти подвійної течії.Бути православним - означає йти проти моди своєї світської компанії. А щоб бути молоддю на парафії, потрібно йти проти парафіяльних забобонів. В одному випадку панівна течія антиправославна, в іншому - антимолодіжна. У нас на парафіях в основному панує психологія бабусь. Але ж у кожного віку своє переживання віри. Своє переживання у немовлят, які Бозю цілують. Своє переживання у дітей, своє у підлітків, у дорослих і людей похилого віку.

Нерідко стверджується, що людина, пізнавши всю тяжкість життя, закінчує його самогубством, будучи роздавлена цією тяжкістю. Можливо, тут і є кінцева правда, але вона поглинута нескінченною брехнею. Навпаки: той, хто дійсно пізнав всю тяжкість життя, не тікає від неї до смерті, але знаходить справжню висоту життя. Однак не можна пізнати всю тяжкість життя, не пізнавши всю тяжкість смерті. Тільки Одна Людина здатна на це: Той, Хто створив життя і є Паном над життям і смертю - Христос ...Одного разу я побачив фотографії колекції розп'ять в Унівській Лаврі на Львівщині. Розп'яття були взяті з місцевих зруйнованих храмів. Багато були понівечені - десь у Христа не вистачало однієї руки або ноги, десь - рук або ніг не було зовсім ..

Один парубок звернувся до богомільного пустельника:
- Вкажи мені дорогу, якою найшвидше можна дістатися до Бога!
Усміхнувшись, пустельник промовив:
- З'їж-но якийсь із тих грибів!
- Та вони ж отруйні!
-Отож-бо! - відповів пустельник.

До Бога не йдуть найкоротшим шляхом. На це, буває, потрібне усе життя.

Благодатний вогонь після молитви зійшов в храмі Гробу Господнього близько 14:49 за київським і єрусалимським часом 14 квітня 2012 року Божого.
Слава Богу!
Нагадаємо, згідно Передання, у Велику суботу перед кінцем світу Благодатний вогонь не зійде. Тож, брати і сестри, у нас точно є ще один рік щоб приготувати себе, своє життя до загальної зустрічі з Христом Спасителем. Але не забуваймо, що особиста зустріч з Ісусом Христом може наступити будь-якої миті.
Хай усіх нас помилує Господь!

З головою прес-служби ЛПБА Назарієм Лозинським про значення Страсного Тижня розмовляла кореспондент газети “Експрес” Юлія Курій.
Чому останній тиждень перед святом Воскресіння Христового називають Страсним?
Слід сказати, що Страсний тиждень – це вже особливий період церковного року, який не входить у період Великого Посту. Це особливий тиждень, сповнений особливих піснеспівів і молитов. Усі богослужіння цього тижня оплакують страждання (слов’янською “страсті”) і смерть Сина Божого, тому і називається цей тиждень Страсним.

Напередодні Великого посту в одному з найстаріших монастирів Прикарпаття - скиті Манявському вдруге замироточила ікона. Образ ігумені Манявської ченці вважають чудодійним і вірять, що він попереджає про чудо. 2008-го ікона почала виділяти рідину, схожу на миро.

1. Маловір’я і сумнів. Сумнів у істинності Святого Письма і Передання (тобто в догмах Церкви, її канонах, законності і правильності ієрархії, звершення богослужіння, в авторитетності писань святих отців). Зречення віри в Бога зі страху перед людьми і турбота про земне благополуччя...

Двадцять років тому наш народ підтвердив свій вибір — жити у самостійній, незалежній державі. Перед нами відкрилися великі можливості, а разом з тим з’явилася і велика надія, що нарешті, після століть поневолення і розділень, наша держава духовно й матеріально розквітне.
Відтоді минуло два десятиліття, позначених і здобутками, які маємо цінувати, і гіркими розчаруваннями, через які, однак, не слід впадати у відчай.
Всім зрозуміло, що українське суспільство не може зупинятися на досягнутому. Тим більше, що виросло нове покоління українців, не обтяжених вадами радянського минулого. Хочеться, щоби вони жили краще та свої перші кроки у самостійному житті робили в суспільстві з правдивими й міцними підвалинами.
Нині є принагідний час, аби спитати власне сумління та один одного — в чому причина наших тривалих негараздів та як налагодити гідне життя суспільства?

Кожна людина рано чи пізно починає задумуватись над тим для чого вона живе на цьому світі? Яка мета нашого існування? Але Господь відкрив, що живемо ми для того, щоб спасти свою душу, з’єднатися з Богом і тим самим отримати вічне блаженне життя. Ось мета нашого земного перебування. Але як спасти свою душу? Відповідь на це питання, дорогі браття і сестри, ми чули у сьогоднішньому Євангельському читанні. В якому Христос говорить: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій та йде за Мною» (Мф. 16, 24). В цих словах ми бачимо три умови які потрібно виконувати, щоб зберегти свою душу. Перша умова – це зректися себе. Друга – взяти свій хрест. Третя – іти за Христом.

Бог є любов'ю, і Своїм Воскресінням Він приніс на землю, дарував нам любов і всх нас кличе до любові.
Без любові все - ніщо. Обов'язок без любові робить людину дратівливою, справедливість - жорстокою, розум - хитрою, привітність - лицемірною, честь - високомірною, багатство - жадібною.
Віра без любові робить людину фанатиком.

Щорічно мільйони людей стають свідками Дива. У Велику Суботу, напередодні Воскресіння Христова за молитвами православного Патріарха на Гроб Господень сходить Благодатний Вогонь.
На "Інтері" - Сходження Благодатного Вогню . Дивіться 23 квітня о 14:25 трансляцію зі Храма Гроба Господнього в Єрусалимі.
Повтор у Неділю, 24 квітня о 06:10.

Коли ми чинимо погано, коли говоримо щось неналежне, коли в нас в голові рояться темні думки або приходить на серце якесь затьмарення, ми, якщо хоч трошки просвітимося, починаємо відчувати докори совісті. Але докори совісті це ще не покаяння; можна ціле життя докоряти собі через погані вчинки та злі слова, темні почуття та думки – і не виправитися. Докір совісті дійсно може з нашого земного життя зробити пекло, але докір совісті не відкриває нам Царства Небесного; до нього повинне додатися щось інше: те, що становить саму серцевину покаяння, а саме – звернення до Бога з надією, з упевненістю, що в Бога вистачить і любові до нас, щоб простити, і сили, щоб нас змінити.