Одним з основоположних догматів Православної Церкви є догмат іконошанування. Справді, коли ми заходимо у храм Божий, найперше, що падає нам у вічі – це є велика кількість ікон, на яких зображено Господа Ісуса Христа, Пречисту Діву Марію, святих угодників Божих… Сенс ікони полягає в тому, що вона полегшує нам справу спілкування з Богом. Набагато легше молитися тоді, коли перед очима є образ. І, відповідно, у практиці Церкви ми не лише молимось перед іконами, а ми їх шануємо, ми їх цілуємо, кадимо перед ними. Однак, в історії Церкви був такий період, коли виникла суперечка, щодо шанування ікон. Цей період називається часом іконоборства. Коли доходило до того, що ікони виносили з храмів, спалювали, зневажали їх. Цю страшну єресь Церква засудила.

Воскресіння Лазаря описано в Євангеліях від Луки та Івана (XI. 1-45). Ось момент самого воскресіння із Євангелія від Івана XI 39-44: "Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі... Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? І зняли тоді каменя. А Ісус звів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він голосно промовив: Лазарю! Ви­йди геть. І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою... Ісус каже до них: Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив."