Кожне Таїнство має видиму сторону – обряд. Коли протестанти дорікають православним за обрядовість, то самі при цьому не усвідомлюють, що і їх молитовні зібрання всеціло пронизані обрядами. Обряд це зовнішня форма, вираження внутрішньої сутності того що відбувається. Протестантське зібрання «обряжене» в сучасній американській манері, православне богослужіння у древній апостольській традиції.

Останнім часом це явище здобуває досить відчутних масштабів. З кожним роком збільшується кількість пар, які живуть в «цивільному шлюбі», тобто в шлюбі, не зареєстрованому державою, і не освяченому Церквою. При цьому причин для відмови від реєстрації шлюбу в державних органах або вінчання в церкві висловлюється досить багато. «Цивільний шлюб» став якоюсь даниною сучасній моді, це гріховне за своєю суттю явище широко розрекламоване і схвалюється багатьма громадськими й навіть політичними діячами

Пліткарство... Як зараз поширене це явище серед людей. Десь хтось почує уривок розмови і тут таки перекрутить все на свій лад і поспішить передати іншим. Пліткарство бере початок із власних умовиводів, які не завжди є правильними чи істинними.
Існує одна історія про жінку, що розпускала плітки.
Ця жінка була відомою пліткаркою, розповсюджувала різноманітні плітки про одного чоловіка, чим зіпсувала йому репутацію і власну гідність.

Заздрість супроводжує людину від самої зорі його історії і до сьогодення. Вона звела з неба Денницю, вивела з раю перших людей, заздрість оточувала Христа, вона слідувала за ним скрізь і завжди протягом усього часу Його перебування на землі.
Згадаймо декілька епізодів із земного життя Спасителя. Коли Ісус народився у Віфлеємі і волхви прийшли до Ірода та запитали його, де народився Цар іудейський, першим, що спало на думку Іроду: „А чи не посягне Він на царство?” І Ірод приймає безпрецедентне рішення – він вбиває всіх немовлят у Віфлеємі і його околицях від двох років і нижче.

Людина мислить стереотипами. Якщо „китаєць” – значить „маленький”, якщо „єврей” – значить „хитрий”. Якщо „француз”, то любить жінок і снідає жабами. Звичні асоціації роблять світ стійким і зрозумілим. Якщо один із стереотипів зламати, розвінчати, то людина мимоволі відчує тривогу. Картина життя, що склалася, порушиться, нависне загроза над всім комплексом звичних відносин і людина з неспокоєм почне збирати внутрішній світ воєдино, котрий розсипається.

Бажаючи причаститися, ти повинен прийти на сповідь. Краще це зробити ще напередодні дня Причастя до чи після вечірнього богослужіння - щиро покаятися у своїх гріхах перед священиком, щиросердечно розкрити свою душу і не приховати жодного грішного вчинку. Перед сповіддю необхідно примиритися як з тими, хто нас образив, так і з тими, кого ми образили - смиренно попросити у всіх прощення. Просити прощення потрібно в такій формі: «Прости мене, грішника (-цю), що згрішив (-ла) перед тобою», на це прийнято відповідати «Бог тобі простить, прости і ти мене грішного (-у)».

Відомо, що людина має тілесне існування, але в ній є і внутрішнє, духовне життя. Це життя заховане, потаємне і виявитись воно може тільки через які-небудь зовнішні предмети або дії. Коли, для прикладу кажучи, мати любить дитину, то вона звичайно виражає свою любов тим, що цілує дитину, гладить по голівці, пригортає її до своїх грудей. Отже, мати своє внутрішнє духовне почуття виявляє через зовнішні дії.

Господь Ісус заснував Церкву, яка тут, на землі, немов корабель Ноя, згідно з Божими планами провадить людей до вічної оселі, до щастя, якого природно так прагне кожна людина і повноту, якого вона зможе осягнути лише з Богом і в Бозі.(« Без Бога – ані до порога»). Своїй Церкві Господь передав силу, основану на Божому авторитеті, щоб здійснювати святі Таїнства для спасіння Божого люду, а також наділив Церковний Уряд владою для добра вірних, приймати відповідні рішення і закони, які звичайно, випливають із незмінної науки Ісуса Христа.

Устрій Православної Церкви — “соборний”, цебто спільножитний. “Соборність” — спільність у всьому,- у житті, у Молитвах, у Спасінні. Людина не позостається в Православ’ї сама одна, — вона соціальна зо своєї істоти, вона соціальна чи соборна і в своїй Православній Церкві. Символ Православної Віри зве Церкву соборною: “Вірую во Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву”. Свою початкову Церкву Господь насадив ще в день створення Людини, і життя світу показує, що вже Початкова Церква була соборною, цебто спільною для всіх. Про це й Старий Заповіт свідчить ясно.

Найстрашнішим гріхом в усі часи вважалося порушення шостої заповіді - вбивство - позбавлення іншої людини найбільшого дару Господнього - життя. Страшним гріхом є самогубство і вбивство в утробі - аборт.

Дуже близькі до вчинку вбивства ті, хто в гніві на ближнього допускає рукоприкладство - б'є, ранить, калічить. Винуваті в цьому гріху і батьки, які жорстоко поводяться зі своїми дітьми, б'ють їх за найменшу провину, а іноді без будь-якого приводу. Часто впадають у цей гріх рукоприкладства ті, хто зловживає вином. Стало звичним серед молоді битися, калічити, ледь не вбиваючи один одного із-за нічого, заради того, щоб продемонструвати свою силу, постояти за своє “я”.

Батьки мають усвідомити, що життя людини починається з моменту її зачаття…
Одного разу вночі за зволенням Божим мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! Була ніч на вівторок Світлої Седмиці. Як завжди, я запалив дві свічки… за тих, що страждають душевно і тілесно — і за живих, і за померлих. І ось о дванадцятій ночі, промовляючи Ісусову молитву, я побачив велике поле, огороджене муром. Поле було засіяне пшеницею, паростки ледве сходили.

За останні три роки я не один раз збиралася до Ізраїлю. Всі плани були пов’язані з туристичними поїздками, але якось не склалося. І от одного разу після недільної літургії в храмі Миколи Святоші я почула оголошення про організацію паломництва на Святу Землю. Забігаючи наперед хочу сказати, в мене є абсолютна впевненість, що саме такого моменту чекає кожен віруючий. Саме в паломництві з молитвою і благоговінням перед землею на якій народився Спаситель щось змінюється в душі.