Головною справою перших християн була молитва. Згідно зі вченням апостола Павла про безупинну молитву, християни намагалися по можливості частіше спрямовувати свій дух до Бога. Вони завжди молилися разом (св. Ігнатій, “Лист до Єфесян”; Тертуліан, “Апологія”), бо вважали: чим більша кількість людей просить у Бога благодіянь, то і більше надії на отримання їх по слову Спасителя (Мф. 18, 19-20). Тому св. Ігнатій постановляє св. Полікарпу, щоб збори відбувалися частіше, і радить робити перекличку вірних поіменно.

Шостий Вселенський Собор своїм 80-им правилом схвалив слідуюче: «Якщо хтось на протязі трьох тижнів не прийде до церкви, не маючи до цього ніякої перешкоди, то клирик нехай буде виключений з клиру, а мирянин нехай буде позбавлений церковного єднання». Отож яка сувора заповідь святої матері нашої Церкви. Це не голос одного якого-небудь учителя Церкви, це голос Вселенського Собору, і отож власне слово самої Церкви Божої.

Московське князівство свавільно, всупереч волі Вселенського патріарха, що перебував в Константинополі ще в 1448 р. проголосило автокефалію (самостійність), в односторонньому порядку розірвавши зв’язки з Київською митрополією. В 1453 році Константинополь, де перебував Вселенський патріарх, був підкорений турками. В кінці ХV ст. почалися нові великі походи татарських орд на Українські землі, так у 1482 році Кримський хан Менглігірей вдруге після Батия зруйнував Київ. Татарські чамбули практично безперепонно нишпорили Українськими землями, використовуючи три головні сухопутні дороги - це Чорний шлях (між Дніпром і Бугом), Кучманський шлях (між Бугом та Дністром) та Муравський (на лівому боці Дніпра). Оборона Українських земель була надто слабка.

Андрій був з роду єврейського, з Віфсаїди галілейської, рибалка, брат Апостола Петра. Спочатку він був учнем Іоанна Хрестителя. Як тільки Предтеча, поглянувши на Ісуса, що проходив поблизу, сказав: «Ото Агнець Божий!», Андрій пішов за Ісусом і став Його першим учнем. Він тому і названий Первозванним. Коли Ісус проходив біля моря Галілейського, то Петро і Андрій ловили рибу. Господь їх покликав за Собою, сказавши: «Ідіть за Мною. Я зроблю вас ловцями людей» (Матв. IV, 18 — 19).

Пам'ять апостола Андрія 13 грудня (за новим стилем).

Свідчення про час запровадження церковного співу на теренах Київської Русі ми знаходимо в літописах. В Іоакимовому літописі сказано, що константинопольський імператор і патріарх прислали до Великого князя Володимира разом з митрополитом Михаїлом доместиків із слов’ян, тобто, вчених співаків з Болгарії та Моравії. Це є перша епоха нашого церковного співу. Друга – як свідчить степенна книга, до великого князя Ярослава І Мудрого з Греції прийшли доместики. Як свідчить літопис, спів виконувався на вісім голосів трьома співаками (тріо): “пріидоша тріе певцы гречестіи съ ноты своими...

Ми від зарання нашого життя зустрічаємось з іконами. Бо чи можна собі уявити скільки втратили б наші церкви на духовності, не говорячи вже про їхню красу, якби в них не було іконостасу? А вже слово «іконостас» говорить за себе, що там є ікони. Звичайно, ми звикли дивитися на ікони, на церковну обстановку, зовсім не думаючи про те, що вони мають своє завдання. А вони не є виїмкою в релігійному мистецтві, бо і церковна архітектура, і церковний спів, і малярство мають за ціль прославу Бога. Ікона, як деталь релігійного малярства, має ті властивости, що дозволяє людині переживати духовне піднесення, наближення до Бога.

Таїнство Євхаристії встановлене Господом нашим Ісусом Христом на останній Тайній Вечері, звернене до вірних усіх часів і народів. Зберігаючи таїнственний зміст Євхаристії, Свята Апостольська Православна Церква завжди намагалася сприяти його осягненню культурами різних епох і національних традицій через текст Святої Літургії. На відміну від Західної Церкви римо-католицької традиції, Православна Церква візантійської традиції благословила до богослужбового вжитку два різні чини Святої Літургії, упорядковані на основі Літургії апостола Якова не раніше IV ст.

Глибокі роздуми про людину підводять до висновку, що її не можна сприймати лише як складне поєднання біологічних та фізіологічних функцій. Очевидно, що в основі лежить духовне начало, виявом якого є розум, самосвідомість, внутрішня свобода, і яке водночас зумовлюється надприродним відношенням людини до Бога. Отже, людина становить собою духовно-тілесну єдність. А тому будь-яка дія на тіло – це дія спрямована на саму особу.

Здавалось, неприступна фортеця, що стосувалося запровадження традицій прикрашання Різдвяних свят ялинкою - Ватикан, впала. Цю красиву традицію запровадив тут у 1978 р. Папа Іоанн-Павло II. Та й не дивно, бо святкувати Різдвяні свята з ялинкою міцно побутує в Польщі, куди ця традиція перенесена з сусідньої Німеччини ще декілька століть тому. Багато країн змагаються за честь подарувати різдвяну ялинку Ватикану, їх список існує на два десятиліття вперед. Цього року такої честі удостоїлася Австрія.
Існує багато версій, звідки взялися традиції святкування Різдва та Нового року прибраною ялинкою. Одна з найбільш поширених версій пов’язана з отцем німецької Реформації Мартіном Лютером.

Тема покликання – захоплююча і актуальна для кожної людини. Рівно настільки, наскільки вона виділяє себе з маси і наважується йти своєю дорогою, наскільки голос її серця і совісті переважає над думкою моди і більшості. Дивно, але ця тема вважається ризикованою і навіть небезпечною серед порядних і респектабельних людей, які дорожать своїм положенням і не готові чути про мужність і подвиг, про жертву і боротьбу.

З іменем Петра Могили зв’язана найбільш велична і світла доба в життю нашої Церкви в минулому — доба визволення нашої Церкви від того пригнічення, до якого довела її польська влада і римське папство, доба переможної боротьби нашого народу за свою віру і волю. Отже, хоч коротенький спогад про життя і працю митр. Петра Могили на користь нашої церкви і народу, нехай буде нашою наукою від літ давніх на початку наступного року.
Митр. Петро Могила і своїм життям і працею для нашої церкви дуже нагадує святителя Василія Великого, що пам’ять його сьогодні ми святкуємо. Чим був Василій Великій для всесвітньої церкви, тим Петро Могила був для Церкви Української.
Пам'ять - 14 січня за новим стилем.

Історія святкування надвечір’я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства. Надвечірня празника Різдва має окрему богослужбу, що зветься Великі, або Царські часи, які уклав Єрусалимський Патріарх Софроній, де в псалмах та читаннях пророків зі Старого Завіту зібрано основні пророцтва відносно обіцяного Месії.
Навечір’я Христового Різдва - 6 січня за новим стилем.