Історія має далеко не повні дані про життя святого Михаїла, ще менше - про його боярина Федора. Гадають, що святий Михаїл народився у 1179 році. З дитинства він відзначався благочестям, лагідністю. Юний Михаїл мав слабке здоров'я, але щиру віру. З молодих літ полюбив Бога, був лагідним і милосердним до бідних і уникав мирської слави, яку вважав тоншою від павутини. Надіючись на милість Божу, він у 1186 році попросив молитов у давньоруського подвижника - преподобного Никити Переяславського (пам'ять 24 травня ст.ст.), одержавши від нього посох, видужав. Дружиною князя Михаїла була дочка князя Романа Мстиславовича Галицького Марія, сестра Данила Галицького. Вони мали п'ятеро синів: Ростислава, Романа, Симона, Мстислава, Юрія; двох дочок: Феодулію, Марію.
Відомо, що 1206 року, після походу на Галич, батько посадив юного Михаїла княжити в Переяслав, але того ж року його прогнав звідти Рюрик Ростиславович.
У 1223 році серед інших "молодших князів" Михаїл Всеволодович брав участь у Київському з'їзді князів з приводу появи біля кордонів Русі монголо-татар. Літом 1223 року, разом з іншими чернігівськими князями, Михаїл Всеволодович з новгородською дружиною був учасником сумнозвісної битви з татарами на річці Калці, яка закінчилась поразкою русько-половецького війська. "І були переможені всі князі руські, такого ж не бувало від початку Руської землі", - з гіркотою зазначає про ці події літописець.Багато руських князів загинуло в цій битві, але Михаїл Всеволодович з невеликою частиною своїх людей врятувався, - перед ним була інша доля.
У битві на Калці загинув дядько святого Михаїла - Чернігівський князь Мстислав. Михаїл стає чернігівським князем. Він мав великий авторитет на Русі і, певно, тому 1225 року був запрошений княжити в Новгород. Своєю справедливістю, милосердям, твердістю він здобув любов і повагу новгородців.
Князював у Новгороді Михаїл недовго, - його вабило на батьківщину, в Чернігів. На прохання новгородців залишитися в них благовірний князь відповідав, що Чернігів і Новгород повинні родичатись, а жителі їх повинні стати братами, обіцяв зміцнювати зв'язки цих міст.
Повернувшись до Чернігова, Михаїл Всеволодович зайнявся благоустроєм свого князівства, чим викликав незадоволення Курського князя Олега. 1227 року між ними мало не спалахнула міжусобиця. Але й тут проявилася миролюбна вдача Чернігівського князя - за участю митрополита Кирила цей конфлікт було залагоджено. У тому ж році святий Михаїл мирно вирішує суперечку між Київським і Галицьким князями.
Але наближалися страшні події татарської навали. Перед самим нашестям татар Михаїл Всеволодович займає Київ і стає великим Київським князем. У 1240 році біля Києва з'являються загони татарського хана Менгу, який вимагав від Михаїла Всеволодовича скоритися Батиєві. Михаїл рішуче відкинув намагання схилити його до покори татарам; від самої першої зустрічі з ними він був щодо них непримиренний.
Щоб якось відвести загрозу від рідної землі, святий Михаїл їде по допомогу в боротьбі проти татар на захід, - спочатку до Угорщини, а потім до Польщі й Німеччини. Однак ці надії його виявилися марними, - католицька Європа не схотіла допомогти православній Русі в боротьбі проти спільного ворога.
В 1245 році князь повертається до рідної землі тоді, коли татари розгромили його рідний Чернігів і стольний град Київ; по всій Руській землі вже хазяйнували ханські баскаки - збирачі данини.
Жити в зруйнованому Києві було неможливо. Тому Михаїл Всеволодович повертається до Чернігова, де його зустрічають посланці хана Батия і вимагають, щоб він засвідчив свою покірність Батию: поїхав поклонитися йому. Михаїл Чернігівський не бажав виявляти покірність Орді... Тільки в 1246 році поїхав до Батия, тобто вчинив те, що за вимогою татар уже зробили багато руських князів.
Татари, встановивши своє панування на Русі, "передусім прагнули, щоб на Руській землі не було єдності. З цією метою вони сіяли чвари поміж князями". Тому Батий, викликаючи до себе Михаїла Всеволодовича, мав на меті розправитися з князем-патріотом. Своєю мужньою поведінкою в Орді, відкритим сповідуванням Христа, відмовою виконати принизливі язичницькі обряди, князь Михаїл ніби підтвердив підозру Батия, що не бажає коритись йому.
Перед від'їздом до Орди Михаїл Всеволодович, разом з боярином своїм Федором, відвідав свого духовного отця Іоанна. Той благословив їх на поїздку, попередивши, щоб вони, як християни, не спокушались, не виконували вимог татарських жерців поклонитись ідолам. Благовірний князь Михаїл і боярин Федор обіцяли сповідувати Єдиного Бога перед невірними татарами. Вони причастилися Святих Таїн, поїхали, прийнявши повчання духовника: "Господь нехай укріпить вас, нехай пошле вам дар Святого Духа і сподобить вас бути спільниками перших святих мучеників". Після приїзду князя Михаїла з супутниками до Орди Батий наказав привести їх до себе, але перед цим від них почали вимагати виконання цілого ряду язичницьких обрядів, умисне шукаючи приводу вбити їх. Посол папи римського Інокентія ІV францисканський монах Плано Карпіні, який був свідком цих подій, зазначає, що татари для декого "знаходять причину, щоб їх убити, як це було зроблено з Михаїлом".
Михаїл, цілком свідомий намірів татар, рішуче відмовився виконувати поганські обряди, кажучи: "Не личить християнинові йти крізь вогонь поклонятися тварі; ми поклоняємось Святій Тройці - Отцю, Сину, і Святому Духу, Істинному Творцю всього сущого". Довго домагалися татарські жерці від Михаїла, щоб він виконав їхні обряди, довго умовляв на це князя онук його - князь Борис Василькович Ростовський з іншими руськими, що були тоді в Орді, обіцяючи взяти цей гріх на себе і спокутувати його. Вони просили святого Михаїла підкоритися вимогам татар заради інтересів рідної землі. Але князь Михаїл твердо стояв на своєму. У цьому йому допомагав Федор, пригадуючи обіцянку, яку вони дали духовникові. Одне з "сказань" про благовірного князя говорить, що Михаїл "дивувався Федоровій мудрості, бо велике тепло і сміливість мав до Бога, не тільки себе утвердив, але й владику свого на великий подвиг зміцнив".
"Не хочу тільки на ймення бути християнином, а діла поганих творити", - відповів прохачам Михаїл, знявши з себе знаки своєї князівської влади, кинув їх на землю, кажучи: "Візьміть славу світу цього, а я не хочу".
Побачивши стійкість Михаїла, Батий послав свого стольника Євдегу, щоб той передав Михаїлові і Федору останній наказ: або вони виконують вимогу татар, або, відмовившись, помруть "злою смертю". Михаїл відповів на те з християнським смиренням: "Тобі, цареві, ми кланяємось і готові скласти тобі належну честь, коли ти від Бога поставлений над нами", а поклонитись ідолам князь рішуче відмовився, сповідуючи свою віру в Єдиного Бога. "Християнин я і Творця неба і землі сповідую, в Нього безсумнівно вірую, помру за Нього, радіючи".
Почувши від Євдеги остаточну відмову руського князя поклонитися ідолам, Батий звелів віддати Михаїла в руки мучителів. Відразу накинулись вони на свої жертви, які стояли, наче вівці серед вовків, співаючи псалми. Кати схопили святого Михаїла, роздягнувши його, немилосердно били, так що земля обагрилася кров'ю мученика. Він мужньо терпів страждання, нічого не відповідаючи на знущання. Довго тривало катування, навіть мучителі дивувалися терпінню святого, аж один з мучителів, на ім'я Доман, родом з Путивля, який раніше був християнином, а потім зрікся Христа, стяв мечем голову святого.
Але й тоді уста святого мученика ще промовили: "Християнин єсмь". Переказ говорить, що Батий, почувши про твердість святого Михаїла в сповідуванні віри, вигукнув: "Це велика людина!".
Потім татари вимагали від Федора, щоб він поклонився ідолам, обіцяючи йому за це князівство святого Михаїла. Але Федор непохитно сповідував християнську віру, маючи перед очима приклад мученицької смерті свого князя. Побачивши це, татари жорстоко катували Федора, як князя Михаїла, а потім відрубали голову.
Тіла святих мучеників були залишені на поживу псам, але ніщо не торкнулося їх, християни потай поховали тіла святих мучеників на руському кладовищі. Згодом останки страждальців були побожними людьми перевезені до Чернігова. Вони були скоро після своєї смерті канонізовані. Тут святі перебували в Спасо-Преображенському соборі до 1572 року. В цьому році Москва завоювала Чернігів, вивезла їхні мощі з Чернігова до себе.
До святих зараховано, також, Преподобну Євфросинію (пам'ять 25 вересня), доньку св. князя мученика Михаїла. Від 1227 року до самої смерті в 1258 році вона була черницею в Суздалі.
Пам'ять святих мучеників спочатку шанували свідки їхніх страждань та православні чернігівці й новгородці, загальноцерковного святкування їм не було встановлено. Проте, мабуть, дуже скоро церковне святкування пам'яті мучеників поширилося по всій Русі. Онуки святого Михаїла - Борис (свідок його кончини) і Гліб Василькович, мати їхня Марія побудували в Ростові церкву в їхнє ім'я, було визначено їм день пам'яті - 20 вересня (3 жовтня н. ст.).
Святі мученики і сповідники Михаїл та Федор Чернігівські своєю мученицькою кончиною мовби показали Русі, що християнська віра і Православна Церква можуть породити й підтримати ту єдність духу, яка згодом згуртувала гноблений мучений руський народ, привела його до визволення від іноземного ярма, створила єдину Руську державу.
3 жовтня 2001 року минає 755 років як св. мученики князь Чернігівський Михайло і його боярин Федор своє життя віддали за віру Христову. На жаль, серед чернігівців, а також православних інших регіонів, мало хто знає про цих святих, яке було їхнє життя і чим вони заслужили перед Богом. Тим часом, знати своїх святих - обов'язок кожного, обо'язок релігійний і національний. Вони є живий приклад для нас як треба служити Богові й ближнім своїм. Пізнання життя цих святих дасть нам свідомість, що духовність нашого народу стоїть на рівні з іншими християнськими народами, а навіть і перевищує багатьох з них.
Святі Чернігівські князь Михаїл і боярин Федор - слава і честь Української Православної Церкви й народу України. Славлячи святих, православні нащадки співають святим мученикам:
ТРОПАР (Глас 1)
Життя Ваше мученицьке звершивши, сповідання вінці прикрасивши до небесних висот, Михайле премудрий з доблесним Федором, моліть Христа Бога зберегти державу нашу, уряд і народ по великій його Милості.
КОНДАК (Глас 8)
Від земного блаженства відмовившись, мінливу славу полишив, єси сам подвиг здійснив відважний, Трійцю сповідаючи одноістотну перед нечистивим мучителем, страстотерпче Михайле з доблесним Федором, Царя небесного моліте зберегти Вітчизну нашу, уряд і народ, бо Вас повсякчас шануємо.
МОЛИТВА
О Святії великомученики Христові, істинної віри ісповідники, благовірний княже Михайле та боярине Федоре! Хоробрі були Ви у воїнстві ворогів прогонителі та скривджених заступники. Тому і нині з небесним воїнством сполучені, що за нас предстоїть у заступництві, помилуйте нас грішних і недостойних, що у бідах, скорботах і журбі перебуваємо і від усякої злої напасти і лихої людини нас захистіть, бо Вам дана така благодать від Бога - молитись за нас грішних, що в бідах і напастях страждаємо. Будьте нам поборниками кріпкими від усіх видимих і невидимих ворогів наших. О велико-мученики всехвальні, ісповідники віри Христової, княже Михаїле і боярине Федоре, предстоятелі небесного Царя! Не відхиліть молінь наших і всіх православних християн, але від нинішніх бід, скорбот, журби і від майбутньої муки визволіть нас, що вірно співаємо Богу:
Алилуя (3 рази). Амінь.
Пам'ять - 3 жовтня (нов. ст.).
Відомо, що 1206 року, після походу на Галич, батько посадив юного Михаїла княжити в Переяслав, але того ж року його прогнав звідти Рюрик Ростиславович.
У 1223 році серед інших "молодших князів" Михаїл Всеволодович брав участь у Київському з'їзді князів з приводу появи біля кордонів Русі монголо-татар. Літом 1223 року, разом з іншими чернігівськими князями, Михаїл Всеволодович з новгородською дружиною був учасником сумнозвісної битви з татарами на річці Калці, яка закінчилась поразкою русько-половецького війська. "І були переможені всі князі руські, такого ж не бувало від початку Руської землі", - з гіркотою зазначає про ці події літописець.Багато руських князів загинуло в цій битві, але Михаїл Всеволодович з невеликою частиною своїх людей врятувався, - перед ним була інша доля.
У битві на Калці загинув дядько святого Михаїла - Чернігівський князь Мстислав. Михаїл стає чернігівським князем. Він мав великий авторитет на Русі і, певно, тому 1225 року був запрошений княжити в Новгород. Своєю справедливістю, милосердям, твердістю він здобув любов і повагу новгородців.
Князював у Новгороді Михаїл недовго, - його вабило на батьківщину, в Чернігів. На прохання новгородців залишитися в них благовірний князь відповідав, що Чернігів і Новгород повинні родичатись, а жителі їх повинні стати братами, обіцяв зміцнювати зв'язки цих міст.
Повернувшись до Чернігова, Михаїл Всеволодович зайнявся благоустроєм свого князівства, чим викликав незадоволення Курського князя Олега. 1227 року між ними мало не спалахнула міжусобиця. Але й тут проявилася миролюбна вдача Чернігівського князя - за участю митрополита Кирила цей конфлікт було залагоджено. У тому ж році святий Михаїл мирно вирішує суперечку між Київським і Галицьким князями.
Але наближалися страшні події татарської навали. Перед самим нашестям татар Михаїл Всеволодович займає Київ і стає великим Київським князем. У 1240 році біля Києва з'являються загони татарського хана Менгу, який вимагав від Михаїла Всеволодовича скоритися Батиєві. Михаїл рішуче відкинув намагання схилити його до покори татарам; від самої першої зустрічі з ними він був щодо них непримиренний.
Щоб якось відвести загрозу від рідної землі, святий Михаїл їде по допомогу в боротьбі проти татар на захід, - спочатку до Угорщини, а потім до Польщі й Німеччини. Однак ці надії його виявилися марними, - католицька Європа не схотіла допомогти православній Русі в боротьбі проти спільного ворога.
В 1245 році князь повертається до рідної землі тоді, коли татари розгромили його рідний Чернігів і стольний град Київ; по всій Руській землі вже хазяйнували ханські баскаки - збирачі данини.
Жити в зруйнованому Києві було неможливо. Тому Михаїл Всеволодович повертається до Чернігова, де його зустрічають посланці хана Батия і вимагають, щоб він засвідчив свою покірність Батию: поїхав поклонитися йому. Михаїл Чернігівський не бажав виявляти покірність Орді... Тільки в 1246 році поїхав до Батия, тобто вчинив те, що за вимогою татар уже зробили багато руських князів.
Татари, встановивши своє панування на Русі, "передусім прагнули, щоб на Руській землі не було єдності. З цією метою вони сіяли чвари поміж князями". Тому Батий, викликаючи до себе Михаїла Всеволодовича, мав на меті розправитися з князем-патріотом. Своєю мужньою поведінкою в Орді, відкритим сповідуванням Христа, відмовою виконати принизливі язичницькі обряди, князь Михаїл ніби підтвердив підозру Батия, що не бажає коритись йому.
Перед від'їздом до Орди Михаїл Всеволодович, разом з боярином своїм Федором, відвідав свого духовного отця Іоанна. Той благословив їх на поїздку, попередивши, щоб вони, як християни, не спокушались, не виконували вимог татарських жерців поклонитись ідолам. Благовірний князь Михаїл і боярин Федор обіцяли сповідувати Єдиного Бога перед невірними татарами. Вони причастилися Святих Таїн, поїхали, прийнявши повчання духовника: "Господь нехай укріпить вас, нехай пошле вам дар Святого Духа і сподобить вас бути спільниками перших святих мучеників". Після приїзду князя Михаїла з супутниками до Орди Батий наказав привести їх до себе, але перед цим від них почали вимагати виконання цілого ряду язичницьких обрядів, умисне шукаючи приводу вбити їх. Посол папи римського Інокентія ІV францисканський монах Плано Карпіні, який був свідком цих подій, зазначає, що татари для декого "знаходять причину, щоб їх убити, як це було зроблено з Михаїлом".
Михаїл, цілком свідомий намірів татар, рішуче відмовився виконувати поганські обряди, кажучи: "Не личить християнинові йти крізь вогонь поклонятися тварі; ми поклоняємось Святій Тройці - Отцю, Сину, і Святому Духу, Істинному Творцю всього сущого". Довго домагалися татарські жерці від Михаїла, щоб він виконав їхні обряди, довго умовляв на це князя онук його - князь Борис Василькович Ростовський з іншими руськими, що були тоді в Орді, обіцяючи взяти цей гріх на себе і спокутувати його. Вони просили святого Михаїла підкоритися вимогам татар заради інтересів рідної землі. Але князь Михаїл твердо стояв на своєму. У цьому йому допомагав Федор, пригадуючи обіцянку, яку вони дали духовникові. Одне з "сказань" про благовірного князя говорить, що Михаїл "дивувався Федоровій мудрості, бо велике тепло і сміливість мав до Бога, не тільки себе утвердив, але й владику свого на великий подвиг зміцнив".
"Не хочу тільки на ймення бути християнином, а діла поганих творити", - відповів прохачам Михаїл, знявши з себе знаки своєї князівської влади, кинув їх на землю, кажучи: "Візьміть славу світу цього, а я не хочу".
Побачивши стійкість Михаїла, Батий послав свого стольника Євдегу, щоб той передав Михаїлові і Федору останній наказ: або вони виконують вимогу татар, або, відмовившись, помруть "злою смертю". Михаїл відповів на те з християнським смиренням: "Тобі, цареві, ми кланяємось і готові скласти тобі належну честь, коли ти від Бога поставлений над нами", а поклонитись ідолам князь рішуче відмовився, сповідуючи свою віру в Єдиного Бога. "Християнин я і Творця неба і землі сповідую, в Нього безсумнівно вірую, помру за Нього, радіючи".
Почувши від Євдеги остаточну відмову руського князя поклонитися ідолам, Батий звелів віддати Михаїла в руки мучителів. Відразу накинулись вони на свої жертви, які стояли, наче вівці серед вовків, співаючи псалми. Кати схопили святого Михаїла, роздягнувши його, немилосердно били, так що земля обагрилася кров'ю мученика. Він мужньо терпів страждання, нічого не відповідаючи на знущання. Довго тривало катування, навіть мучителі дивувалися терпінню святого, аж один з мучителів, на ім'я Доман, родом з Путивля, який раніше був християнином, а потім зрікся Христа, стяв мечем голову святого.
Але й тоді уста святого мученика ще промовили: "Християнин єсмь". Переказ говорить, що Батий, почувши про твердість святого Михаїла в сповідуванні віри, вигукнув: "Це велика людина!".
Потім татари вимагали від Федора, щоб він поклонився ідолам, обіцяючи йому за це князівство святого Михаїла. Але Федор непохитно сповідував християнську віру, маючи перед очима приклад мученицької смерті свого князя. Побачивши це, татари жорстоко катували Федора, як князя Михаїла, а потім відрубали голову.
Тіла святих мучеників були залишені на поживу псам, але ніщо не торкнулося їх, християни потай поховали тіла святих мучеників на руському кладовищі. Згодом останки страждальців були побожними людьми перевезені до Чернігова. Вони були скоро після своєї смерті канонізовані. Тут святі перебували в Спасо-Преображенському соборі до 1572 року. В цьому році Москва завоювала Чернігів, вивезла їхні мощі з Чернігова до себе.
До святих зараховано, також, Преподобну Євфросинію (пам'ять 25 вересня), доньку св. князя мученика Михаїла. Від 1227 року до самої смерті в 1258 році вона була черницею в Суздалі.
Пам'ять святих мучеників спочатку шанували свідки їхніх страждань та православні чернігівці й новгородці, загальноцерковного святкування їм не було встановлено. Проте, мабуть, дуже скоро церковне святкування пам'яті мучеників поширилося по всій Русі. Онуки святого Михаїла - Борис (свідок його кончини) і Гліб Василькович, мати їхня Марія побудували в Ростові церкву в їхнє ім'я, було визначено їм день пам'яті - 20 вересня (3 жовтня н. ст.).
Святі мученики і сповідники Михаїл та Федор Чернігівські своєю мученицькою кончиною мовби показали Русі, що християнська віра і Православна Церква можуть породити й підтримати ту єдність духу, яка згодом згуртувала гноблений мучений руський народ, привела його до визволення від іноземного ярма, створила єдину Руську державу.
3 жовтня 2001 року минає 755 років як св. мученики князь Чернігівський Михайло і його боярин Федор своє життя віддали за віру Христову. На жаль, серед чернігівців, а також православних інших регіонів, мало хто знає про цих святих, яке було їхнє життя і чим вони заслужили перед Богом. Тим часом, знати своїх святих - обов'язок кожного, обо'язок релігійний і національний. Вони є живий приклад для нас як треба служити Богові й ближнім своїм. Пізнання життя цих святих дасть нам свідомість, що духовність нашого народу стоїть на рівні з іншими християнськими народами, а навіть і перевищує багатьох з них.
Святі Чернігівські князь Михаїл і боярин Федор - слава і честь Української Православної Церкви й народу України. Славлячи святих, православні нащадки співають святим мученикам:
ТРОПАР (Глас 1)
Життя Ваше мученицьке звершивши, сповідання вінці прикрасивши до небесних висот, Михайле премудрий з доблесним Федором, моліть Христа Бога зберегти державу нашу, уряд і народ по великій його Милості.
КОНДАК (Глас 8)
Від земного блаженства відмовившись, мінливу славу полишив, єси сам подвиг здійснив відважний, Трійцю сповідаючи одноістотну перед нечистивим мучителем, страстотерпче Михайле з доблесним Федором, Царя небесного моліте зберегти Вітчизну нашу, уряд і народ, бо Вас повсякчас шануємо.
МОЛИТВА
О Святії великомученики Христові, істинної віри ісповідники, благовірний княже Михайле та боярине Федоре! Хоробрі були Ви у воїнстві ворогів прогонителі та скривджених заступники. Тому і нині з небесним воїнством сполучені, що за нас предстоїть у заступництві, помилуйте нас грішних і недостойних, що у бідах, скорботах і журбі перебуваємо і від усякої злої напасти і лихої людини нас захистіть, бо Вам дана така благодать від Бога - молитись за нас грішних, що в бідах і напастях страждаємо. Будьте нам поборниками кріпкими від усіх видимих і невидимих ворогів наших. О велико-мученики всехвальні, ісповідники віри Христової, княже Михаїле і боярине Федоре, предстоятелі небесного Царя! Не відхиліть молінь наших і всіх православних християн, але від нинішніх бід, скорбот, журби і від майбутньої муки визволіть нас, що вірно співаємо Богу:
Алилуя (3 рази). Амінь.
Пам'ять - 3 жовтня (нов. ст.).
Джерело: ПОКРОВА
