Зазвичай свої бесіди з старшокласниками про сім’ю я починаю з пояснення понять любові і закоханості. Любов - це коли «два в плоть єдину». Коли здійснилося якесь єднання двох осіб в єдину плоть. А закоханість - це просто відчуття любові, що зароджується (але яка ще не народилася). Причому закоханість, як правило, переживається набагато яскравіше, ніж любов.

Ще одну притчу щодо лінощів і недбальства наших сказав Ісус Христос. Один чоловік, відбуваючи в чужу країну, покликав рабів своїх і доручив їм своє майно. Одному він дав п'ять талантів, другому два таланти, іншому ж один талант, кожному за його можливостями; і відразу ж виїхав.

Те, що нам казали, коли ми були дітьми:
Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом...

Недавно померла дружина. Прожили разом 15 років. Разом воцерковлялись. Розумом розумію, що вона перейшла в інший, кращий світ, відмучилася, оскільки була серйозно хвора. Але в душі німий протест - адже ближчого за неї у мене нікого не було. Як примиритися з дійсністю і не з’їхати з глузду?

Сміятися я завжди любила, особливо в дитинстві.
Проте у міру дорослішання почала помічати, що сміх змінюється: замість радісного дитячого сміху з’являється якийсь інший, що залишає неприємне відчуття сорому. Потім в житті відбувається щось хороше і знову легкий, радісний сміх...
Я почала замислюватися: чому одні люди сміються гарно, а інші огидно? Сміх - це ознака доброї чи злої волі? Розуму чи безумства? Якщо і того, й іншого, то де межа? Коли треба зупинитися?

Глибокої темної ночі вмирав чоловік. Він повертався додому. Цілий рік працював у лісі, у горах, далеко від рідного села. Працював без відпочинку, однак йому так і не вдавалося зібрати багато грошей. Отож вирішив повернутися додому.
Коли виходив із лісу, розгулялася шалена буря. Дім того чоловіка був дуже далеко, їх розділяло багато кілометрів.
Чоловік саме стояв під дубом, коли блискавка розколола дерево навпіл. Гілки полетіли додолу, ранячи чоловіка. Кинувся втікати. Кров спливала з руки і ноги. Утікав під градом, затуляючи руками голову. Аби якнайдалі від лісу, де вдарила блискавка.

Жили колись старий чоловік і старий осел. Одного дня осел упав до криниці, уже висохлої, проте глибокої. Бідна тварина кричала цілий день і чоловік замислювався, як витягнути її з криниці. Та врешті подумав, що осел дуже старий і слабий, а сам він давно збирався засипати висохлу криницю.
Отож вирішив поховати тварину. Попросив сусідів, аби всі взяли лопати і закидали криницю землею. Осел знову став кричати з цілої сили.
За якийсь час, на здивування усіх присутніх, з криниці уже не чути було жодного звуку.

Щоденно треба душу берегти
Від пихи, заздрощів і злого слова,
Щоби вона завжди була готова
Сказать "люблю" і вимовить "прости"!

У минулому житті я була юристом. Впевненим, задоволеним. Невимушено сиділа в затишному кабінеті. Показово відповідала на телефонні дзвінки. Доленосно скрипіла подарунковим «Паркер». Виливала фальшиві посмішки. Перетворювала чужі життя в папери. Акуратно складала їх в папки. Чиїсь біди і нещастя приносили мені дохід і успіх. Життя здавалося грунтовне, як єгипетська піраміда. На її вершині сидів «гірський орел» - розпухле почуття власної гідності.

Примиритися з тими, кого ми образили, або з тими, хто завдав шкоди нам, нас зобов'язує Святе Письмо, і, насамперед, Молитва Господня.
Але дійсно, що робити, коли той, хто має дещо проти нас, і чути не бажає про примирення?