«Молися, щоб в здоровому тілі був здоровий дух!»Спортивному вихованню з найранішого дитинства приділяють багато уваги. З віком в одних фізкультурі і спорту в житті залишається все менше часу, інші ж пов'язують із спортом все життя.
Незрідка, приходивши до православної віри, людина відмовляється від занять всіма видами спорту, вважаючи, що все, не пов'язане з молитвою і богослужінням не складає користі для душі. Навпаки, в багатьох семінаріях і православних учбових закладах сьогодні відкриваються фітнес-зали, немало часу відводиться для фізичної підготовки майбутніх пастирів, адже багатогодинне стояння на службах можна чинити лише маючи міцні сильні ноги.
- Отець Андрій, Ви свого часу закінчили інститут фізкультури?
- Так. Здається, зараз він називається Академією фізкультури і спорту, а за радянських часів іменувався Державним Центральним Ордена Леніна Інститутом Фізичної Культури. Це був центральний вуз в країні, який давав вищу спортивну освіту і готував викладачів і тренерів в області фізкультури, спорту і масового туризму. Моя спеціальність – тренер-викладач по ватерполо. Спортом я займався близько 15 років, спочатку плаванням, потім – ватерполо.
Після закінчення навчання в інституті фізкультури, я став цікавитися православ'ям і свідомо воцерковлюватися. У Ясеневій, де я проживав, через дорогу від нашого будинку знаходилася перша тоді в Москві православна гімназія. Там якраз був потрібний вчитель фізкультури, а я лише-лише отримав диплом. Потрібно сказати, що для мене це було дуже знаменно. Адже, недавно прийнявши Таїнство Хрещення, я мріяв після інституту поєднати тренерську або викладацьку роботу з православним напрямом. Тому я з великим інтересом пропрацював навчальний рік вчителем фізкультури в православній гімназії. У 1993 г . я поступив в Московську Духовну Семінарію, потім – в Духовну Академію, де вчився до 2000 р. Після закінчення навчання здійснюю своє служіння в храмі Христа Спасителя.
- А Ваша спортивна діяльність вплинула яким-небудь чином на рішення стати священиком або, навпаки, заважала довгий час зробити цей крок?
- Я думаю, це різні сфери діяльності і сприймання життя. Що стосується приходу в Церкву, то зв'язки із заняттям спортом тут жодної немає. Якщо ж говорити про допомогу, то я її відчуваю. По-перше, спорт укріпив моє здоров'я, яке дуже потрібне священнослужителеві, тим більше у великому місті. По-друге, я виробив ряд таких якостей, як слухняність, відкидання своєї волі, робота через «не хочу» або через «не можу». У спорті це практикується дуже сильно і активно. Але сказати, що між професійним заняттям спортом і служінням в Церкві існує природний зв'язок, я не можу.
- За радянських часів дуже популярним було гасло «В здоровому тілі – здоровий дух». Яке Ваша думка про цей крилатий вираз?
- Хотілося б виголосити повністю, адже обірвано перше слово цього гасла: «Молися, щоб в здоровому тілі був здоровий дух!», це буде точніше. А там - як Бог дасть. Здорове тіло не визнається найбільшим благом в християнстві. Ми знаємо безліч прикладів святих, подвижників, праведників, які не мали здорового тіла, але у них був здоровий дух, і вони досягали високого духовного життя.
- Сьогодні в багатьох парохіях організовують спортивні секції для дітей і молоді. На вашу думку, які види спорту краще всього пасують для цього, адже інколи заняття проводяться при храмі?
- Треба сказати, що організація спортивних секцій при храмі – це не пряма діяльність приходської общини. Добре, якщо при храмі є недільна школа зі своїм окремим приміщенням, педагогами, можливо, спортивним залом. Добре, коли ця діяльність відрізняється від суто приходського служіння. Не можна ставити питання так, що священик повинен в рясі або без неї грати у футбол разом зі своїми юними прихожанами, а диякон організовувати туристичний похід. Все-таки священик здійснює вище служіння на землі. А парафія, як якесь єднання людей, може використовувати різні форми роботи: різні творчості, секції або гуртки. Кажучи про спорт, слід сказати, що сьогодні є багато місць, де може зажадатися допомога молодих. Багато наших прихожан відвідують заклади соціальної допомоги, де потрібно садити дерева, прибирати територію, виносити сміття, де потрібна чоловіча робота. І ось тут би прикласти свої сили. А спорт, як відомо, не створює жодних цінностей; це просто заняття, коли людина свою енергію розтрачує на фізичні вправи.
- На вашу думку, професійний спортсмен, що заробляє собі і сім'ї на життя спортом, чи може бути хорошим християнином, адже більше всього він думає про тілесне, а не про духовне?
- На це питання потрібно відповісти з врахуванням духовного віку людини. В один ряд зі спортом можна поставити заняття музикою, бізнесом або політикою... Чи сумісно все це з духовним життям? Ці види діяльності людини дуже сильно захоплюють. Якщо ми поглянемо на досвід древніх християнських подвижників, то побачимо, що вони, в основному, займалися тими заняттями, які не заважали вести духовне життя. А спорт, який є заняття для тіла, дуже сильно збуджує пристрасті.
- У професійних спортсменів вихідних майже немає: по одній або по два тренування в день шість днів в тиждень. Частенько у них немає можливості часто відвідувати храми. Що б ви порекомендували християнам у такому разі?
- У такому разі я б порекомендував бути щирими перед самим собою. Якщо благодать Божа торкнеться людського серця, то людина усвідомлює тлінність і непотрібність заняття спортом. Згадується праведне життя і мученицька кончина Оптинського ієромонаха Василія, у миру Ігоря Рослякова. Будучи ватерполістом, він входив до складу збірної Союзу по ватерполо, був майстром спорту міжнародного класу, вчився в Московському університеті. Перед ним відкривалася перспектива і кар'єри, і навчання. Але, будучи вже на вершині земної слави, він залишає все і вирушає в Оптину Пустинь, стає ченцем, і на Пасху в 1993 р. мученицьки гине від руки вбивці.
У професійному спорті частенько дуже важко поєднати Євангельські заповіді з тими вимогами, які пред'являються до самого спортсмена. Скажімо, перемогти за будь-яку ціну. Ця мета не завжди виправдовує засоби. Не по-християнськи буде, якщо ми, йдучи до цієї мети, переступимо через якусь заборонену межу.
- Багато православних моляться перед змаганням про перемогу, деякі навіть осяяли себе хресним знаменням, але рідко хто додає: «Господи, нехай буде воля Твоя». Чи по-християнськи це?
- Я не дуже підтримую, коли молитву переносять виключно в сферу матеріального існування людини. У Євангелії нам заповідано, перш за все, шукати Царства Небесного, а все інше прикладеться. Мені здається, не потрібно сполучати молитву з участю в спортивних змаганнях.
- У професійних командах завжди чітко стежать за тим, що їдять спортсмени, особливо перед змаганнями і на виїздах. Як поводитися православному спортсменові під час посту?
- Якщо зводити піст тільки до дієти, до не куштування скоромних продуктів, то він буде малоплідний. Піст – це ширше поняття, що включає виконання багатьох християнських чеснот.
- Багато професійних спортсменів вважають, що саме Господь допомагає їм досягати результатів. Вони щиро вірять в це і, дійсно, стають видатними спортсменами. Якщо віра допомагає людині зростати в цьому напрямі, то чи може спорт, у свою чергу, вплинути благотворно на духовне зростання людини?
- Ні, не може. Річ у тому, що спорт – це винятково заняття в земній плщині, де для розкриття духовних сил потрібні абсолютно інші умови. Тому я б не хотів змішувати поняття духовні і чисто тілесні. Є у нас спорт як явище соціальне, а фізична культура - це частина культури загальнолюдської. Якщо спорт увійшов до нашого життя - соціального і суспільного, хай він існує. Але освячувати його молитвою, благословенням Церкви необхідності жодної немає. І, якщо він не несе прямого зла і не пов'язаний з порушенням заповідей Божих, то, напевно, до нього все ж потрібно відноситися за принципом "краще займатися спортом, ніж грішити».
Далі буде...
Українською перекладено за матеріалами сайту Православ'я і світ
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
