Любов є вершина всієї досконалості, а щоб зійти на вершину, треба пройти всі щаблі. Щоб набути любов, любов до Бога, любов до ближнього, треба, насамперед, щоб стали неможливими грубі гріхи.
Чи може людина сріблолюбива, для якої золото бог, чи може чревоугодна, для якої бог чрево, чи може вона набути любов? Звичайно, ні, ніяк не може: вона далека, дуже далека від любові.
Набути любов можуть тільки ті, які стали безпристрасними, тобто звільнилися від усіх пристрастей: від обжерливості, розпусти, гніву, від пристрасті брехні, від пристрасті марнославства і гордості.
Тільки вони, що стали чистими, можуть набути любов.

Святий Лука (Войно-Ясенецький)

Існує один парадокс будь-якої деспотичної системи. Ніхто не встановлював деспотичні системи, якої лозунгом був би той, що вони дійсно збираються нас поневолити. Такою є стратегія Сатани, щоб зробити рабами все людство. В цій статті я не буду розглядати всі минулі “винаходи” Диявола. Також я не буду тут роздумувати про конспірологію та вивчати те, що є неочевидним.
Існує в Диявола така тактика: чорне називати білем, рабство або сваволю називати свободою, а зло добром. Демократія таким чином перетворюється на охлократію (з грец. ohlokratia – влада натовпу). Згідно позиції охлократії толерувати можна все, окрім християнських цінностей. А це породжує людський егоїзм, а також “свободу”, яка означає те, що я можу робити і дозволити робити собі все, що я хочу.
Габріела Кубі у своїй книжці “Гендерна революція: релятивізм у дії” пише: «Статеву відмінність чоловіка та жінки називають соціальним конструктом, а саме винаходом гетеросексуального патріархату. Так начебто через це не лише меншість зазнає пригнічення та дискримінації, а й несправедливо обмежується свобода людини в цілому»[1].