Терпіння - це не гордо зціплені зуби: ось я який сильний, все витримаю. Зовні це утримування себе від нарікання та скарг кожному зустрічному, це небажання потурати собі, виправдовуючись труднощами. Але головне - це надія на милість і допомогу Божу, усвідомлення реального свого масштабу, смиренність перед волею Божою і прийняття необхідності скорбот. Це не завмирання і капітуляція, не пасивне перечікування. Смирення і прийняття вимагають енергійних зусиль, передусім, діяльного протистояння таким нашим рисам, як легкодухість, маловір'я, саможаління і нарікання, які змушують нас думати, що страждання - і є зло. Тоді людина не буде тижнями ридати на чиємусь плечі, вона буде мати потребу в молитовній підтримці, в допомозі конкретним вчинком, у вчасно сказаному слові, що зміцнює дух. Тому що «не у всякій скорботі потрібна розрада, а частіше терпіння», - говорили старці.