Наша віра в єдиного Бога у Святій Тройці і в Господа Ісуса Христа дає нам право зватися християнами, благодатне єднання наше з Сином Божим і Спасителем у таїнствах Святої Православної Церкви прилучає нас до числа її духовних дітей і тому нас урочисто називають чадами Церкви. Проте ніхто з нас не може заперечувати, що ці почесні найменування можуть лишитися тільки словесними назвами, якщо віра наша не матиме підтвердження ділами нашого життя.
Під час земної проповіді Господь Ісус Христос не раз звертав увагу Своїх слухачів на потребу засвідчувати духовне багатство ділами. Хіба не свідчать про це такі застереження Спасителя: «Не всякий, хто каже Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто чинить волю Отця Мого, що на небесах» (Мф. 7, 21); «Коли ви любите тих, що вас люблять, то якої вам нагороди? Чи не те ж і митарі чинять?» (Мф. 5, 46); «Нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили добрі діла ваші й прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5. 16). Отже, Господь хоче від нас такого життя й поведінки, які б цілком відповідали нашому християнському покликанню.

Багатий честолюбний юнак звернувся до учителя із проханням, аби той допоміг йому досягнути справжньої величі. Мудрець дав йому дивне завдання: "Рушай у мандрівку по країні і плати людям, аби тебе прозивали і проклинали. Чини так рік".
Хлопець міряв дороги і шляхи міст і сіл, роздавав гроші і просив, щоб його якнайдошкульніше ображали. Усі мали його за шаленця.
Коли минув рік, хлопець повернувся до вчителя, а той йому сказав: "Тепер можеш їхати до Атен".

Один молодий лицар був відомий своїм розпусним способом життя. Монах намагався напоумити лицаря, що він ризикує постати перед судом Божим з душею, обтяженою гріхами.
"Нема чого боятися, — легковажно відповів лицар. — Тобі ж відомо, що Господь Бог добрий і милосердний. Перед смертю я промовлю три слова, які принесуть мені вічне спасіння. Скажу: "Господи, змилуйся і прости".
Монах похитав головою, а лицар, сміючись, знову взявся за своє.

Вже традицією для Львівського православного молодіжного братства Пресвятої Богородиці на честь ікони Її "Нев'янучий Цвіт" стало проведення на початку Успенського посту паломницької подорожі-прощі до цілющого джерела Матері Божої у с.Заглина Жовківського благочиння. Цього року 13 серпня 2011 року з благословення Високопреосвященного Димитрія митрополита Львівського і Сокальського члени Братства та гості з Києва, Рівного та Луцьку розпочали свій паломницький хід, як звично, із ранішньої молитви.

Святий папа Сікст був родом з Афін, де отримав чудову освіту. Він проповідував Євангеліє в Іспанії. Після мученицької кончини святого папи Стефана (253-257), Сікста було обрано римським єпископом. Це був період правління імператора Валеріана (263-259) - активного гонителя християн. А тому бути папою, означало йти на вірну смерть.
Так і сталося - в скорому часі папу Сікста було схоплено і приведено на суд імператора Валеріана, після чого кинуто до в'язниці. Коли його вели, на шляху Сіксту зустрівся архідиякон Лаврентій, який також виявив бажання постраждати за ім'я Христове. «Я старець і йду на легку смерть - відповів святий Сікст - а тебе чекають більш жорстокі страждання. Знай, що через три дні після моєї смерті і ти також підеш за мною». Після цього він звелів Лаврентію продати церковні скарби і все отримане роздати нужденним християнам. Все це виконав архідиякон про що доповів святому Сіксту, коли останнього вели на страту.
Пам'ять - 23 серпня (нов. стиль).

Преподобний Григорій, іконописець Печерський, був сопостник преподобного Аліпія Печерського (пам'ять 17 серпня). У "Сказанні про святих іконописця" говориться, що він написав багато чудотворних ікон, що знаходяться на Руській землі. В 9-й пісні канону служби Собору Києво-Печерських преподобних, що спочивають у Ближніх печерах (пам'ять 28 вересня), преподобний Григорій називається візантійським - можливо, він був у числі іконописців, що прибули з Константинополя до Києва для прикраси Великої церкви монастиря на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Пам'ять - 21 серпня(нов. ст.)

Новомученик Олександр Хотовицький народився 11 лютого 1872 року у місті Кременці у благочестивій сім’ї ректора Волинської духовної семінарії прот. Олександра, пам’ять про якого, як про доброго пастиря, довго трималася в серцях православних мешканців Волині. Батьки дали юнаку добру християнську освіту, вселили йому любов до православної церкви і народу Божого.
Навчався він у Волинській семінарії і СпбДА, яку закінчив магістром в 1895 р. Після закінчення Академії його відправили на місіонерське служіння в Алеутську і Північноамериканську єпархії, в Нью-Йорк, де зайняв місце псаломщика в нововідбудованому православному храмі святого Миколая.
Пам'ять - 20 серпня за новим стилем.

Преподобний Пимен, пістник Печерський, подвизався в Дальніх печерах. Утримання його було таке, що він вживав їжу тільки раз на день і лише в самій необхідній кількості. Зовнішнє пощення було відповідним - стримання від неугодних Богу вчинків, думок і почуттів. Преподобний Пимен був ігуменом Києво-Печерського монастиря з 1132 по 1141 Друга пам'ять святого відзначається 28 серпня.
Пам'ять - 20 серпня(нов. ст.)

Приступаючи до оповідання про блаженного Пімена, зупинимо нашу увагу на його великій мужності в стражданнях і звідси навчимося, що хвороби повинно переносити терпляче і що сила Божа в немочі здійснюється. Блаженний Пімен народився на світло хворим, хворим він і виріс. Але ся тілесна хвороба не дала в нім місця хвороби духовній: він був чистий від пороків і дотримав дівства від утроби матері. Неодноразово просив він своїх батьків, щоб вони дозволили йому віддалитися в монастир для постриження в чернечий образ, але через сильну любов до нього вони не погоджувалися на ці прохання, бажаючи мати його спадкоємцем по своїй смерті. Одного дня, по дії Божественного Промислу, устрояющего все до кращого, блаженний Пімен особливо сильно захворів, так що навіть не сподівався і на одужання.
Пам'ять - 20 серпня (новий стиль).

На початку всі створіння Божі були "добрі зело", оскільки на них опочивало Боже благословення, що зійшло на них по всемогутньому слову Його "Нехай буде". Тоді перебувати всьому на землі було заповідано без особливих освячень. Але первозданна людина переступила заповідь Божу і внесла нечистоту до всього складу своєї істоти, а від цього нечистота зійшла і на те, що живе. Проклін Божий навис над справами рук людських, по слову Господньому до Адама: "Проклята земля в справах твоїх" (Бут. 3,17). Твар безрозсудна, як свідчить апостол, "підкорилася метушні не добровільно, але по волі того, що підкорив її" (Рим. 8,20)

Преображення - це візуальне явище царства Божого на землі. Ісус Христос незадовго перед Хресними стражданнями, узявши з Собою трьох учнів - Іоанна, Якова і Петра, вийшов з Капернаума і попрямував на північ до гори Фавор, що підноситься, як фортеця, над горбами Галілеї. Учні мовчали, передчуваючи, що їм відкриється таємниця. Таємниця здійснюється в безмовності. Людське слово відноситься до таємниці, як хвиля до глибини океану.