Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Православний церковний календар на грудень 2017 року Божого
    Місяцеслов на грудень 2017 року Божого Церковний календар грудень…
  • Про Пилипівку (Різдвяний піст)
    Починається Різдвяний Піст: як правильно постувати? Початок…
  • Про лікарів і хвороби
    Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і…
  • Собор святого архистратига Михаїла
    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники…
  • Популярне
  • Про Пилипівку (Різдвяний піст)
    Починається Різдвяний Піст: як правильно постувати? Початок…
  • Собор святого архистратига Михаїла
    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники…
  • Про лікарів і хвороби
    Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і…
  • Православний церковний календар на грудень 2017 року Божого
    Місяцеслов на грудень 2017 року Божого Церковний календар грудень…
  • Опитування
    Ти святкуєш 8 липня православний День закоханих?
    так
    ні
    святкую день Валентина
    а що це за свято?
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Грудень 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    31
    Листопад 2017 (8)
    Жовтень 2017 (2)
    Вересень 2017 (1)
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Священномученик Олександр (Хотовицький)

    Священномученик Олександр (Хотовицький)Новомученик Олександр Хотовицький народився 11 лютого 1872 року у місті Кременці у благочестивій сім’ї ректора Волинської духовної семінарії прот. Олександра, пам’ять про якого, як про доброго пастиря, довго трималася в серцях православних мешканців Волині. Батьки дали юнаку добру християнську освіту, вселили йому любов до православної церкви і народу Божого.
    Навчався він у Волинській семінарії і СпбДА, яку закінчив магістром в 1895 р. Після закінчення Академії його відправили на місіонерське служіння в Алеутську і Північноамериканську єпархії, в Нью-Йорк, де зайняв місце псаломщика в нововідбудованому православному храмі святого Миколая.

    Після шлюбу з вихованкою Петербурзького Павловського інституту Марією Щербухиною був рукоположений на диякона, а згодом, 25 лютого 1896 року на пресвітера єп. Алеутським Миколаєм (Зиоровим). Хіротонія здійснювалась в кафедральному соборі Сан-Франциска. В своїй промові до новопоставленого єпископ Миколай пояснював свій вибір: “Твоя особлива порядність і благовихованість, релігійність привернули мене до тебе і примусили виділити тебе із ряду інших молодих людей... Я побачив, що ти маєш ту іскринку Божу, яка всяке служіння робить воістину ділом Божим... Перший твій досвід в проповіді міг переконати тебе, що означає це натхнення: ти сам бачив, як збирались біля тебе люди, щоб послухати тебе... та іскра Божа, яка горить в тобі, подібна магніту, притягує до тебе серця людей”.

    З 1899 по 1907 рік Олександр здійснив пастирське служіння під омофором святителя Тихона, який високо оцінив сердечне благочестя, дар пастирської любові і всесторонню богословську освіченість отця Олександра. Поле діянь от. Олександра ширшало. Головним чином він здійснював успішне служіння серед емігрантів-уніатів, вихідців із Галичини і Карпатської Руси. Він також був одним з найближчих помічників архіпастирів православної Америки, представляючи Православну Церкву в американських релігійних установах і зібраннях. Архієпископ Платон (Рождественський) у своєму слові на Божественній Літургії при прощанні з от. Олександром 26 лютого 1914 року говорив: “Був в моєму житті день, коли зранку ти, прийшовши до мене в кімнату, багато не говорячи, відкрив свою сорочку на грудях та показав мені синіюче велике садно із кров’ю. То була рана від кия якогось недолюдка, який в дикому озлобленні кинувся на тебе після того... як ти умовляв рідних по крові братів відректися від згубної унії з Римом... Все моє тіло здригнулось від хвилювань – перед мною був факт сповідання за Христа”.
    Працею от. Олександра були створені православні парафії в Філадельфії, Юнкерсі, Панайці та в інших великих і малих містах Північної Америки. Парафіянами цих храмів були як православні за народженням, так і новонавернені із уніатів русини і навіть приєднані до Православної Церкви вихідці-протестанти. Серйозним вкладом у проповіді (благовісті) вніс “Американський Православний вісник” під редакцією от. Олександра на англійській і російській мовах. Регулярно друкувалися статті від редактора.
    Новомученик Олександр прийняв діяльну участь у створення Єпархіальної Православної спілки взаємодопомоги, виконуючи в різний час обов’язки його скарбника, першого секретаря і голови. Спілка надавала матеріальну допомогу австрійським русинам, македонським слов’янам, російським воїнам в Маньчжурії і російським військовополоненим в японських таборах.
    Отець Олександр також взяв на себе подвиг у створенні в Нью-Йорку замість малого храму грандіозного собору святителя Миколая, який став прикрасою міста. Збираючи засоби для будівлі собору, він об’їжджав православні общини Америки, з цією ж ціллю побував на батьківщині – Україні. В літописі храму Миколая записано: “Заснований і створений цей кафедральний собор в місті Нью-Йорку, в Північній Америці, утриманням, піклуваннями і працями всечеснішого кафедрального протоієрея отця Олександра Хотовицького в літо від Різдва Христового 1902-ге”.
    26 лютого 1906 року православна Америка святкувала десятиріччя священицького служіння свого пастора. Самовіддане служіння новомученика Олександра в Америці закінчилося рівно через 18 років після його рукоположення в сан пресвітера – 26 лютого 1914 року. У прощальному слові він називав своєю матір’ю Американську Церкву, Православну американську Русь і вважав за найвище щастя бути її сином.
    З 1914 по 1917 рік от. Олександр служив у Хельсінках, у Фінляндії, де більшість людей протестанти. Прийшлося внести великі зусилля православному духовенству, щоб відгородити православних карел від лютеран. У Фінляндії новомученик став помічником свого архіпастиря Сергія (Страгородського).
    У серпні 1917 року його перевели до Москви ключарем кафедрального собору Христа-Спасителя. Тут він знову опинився під керівництвом св. Тихона, з яким тісно зблизився ще в Америці.
    У 1917-18 роках був присутнім на Помісному Соборі. Говорячи про організацію собору, про оздоровлення Церковного життя з середини, він заявив: “Подібно на те, що в руках будівничих кипить робота і разом вони спокійно дивляться на те, як цеглу за цеглою вкладає будівничий, а коли цегла кладеться ворожою рукою – будівля рушиться”.
    У 1918 році разом з протоієреєм Миколаєм Арсен’євим вони заснували братство, яким колись славилась Україна. Воно закликало людей до оновлення святині, до її захисту. Вірні вступали в братство, вносили свою лепту. У травні 1920 року і в листопаді 1921 року от. Олександра тимчасово арештували. Обвинувачення – порушення декрету про відділення Церкви від держави, викладання у школах Закону Божого дітям.
    У скорботні для Церкви дні от. Олександр проводив збір засобів для допомоги голодаючим. Разом з тим проходили засідання кліриків на квартирі от. Олександра, на яких була випрацьована резолюція приходського зібрання на рахунок державного декрету. У проекті резолюції (створена от. Олександром) виражався протест проти насильницького загарбання церковних цінностей.
    Зібрання прихожан, зізване 23 березня 1922 року вже після арешту от. Олександра, в храмі Христа Спасителя під керівництвом протоієрея М.Арсен’єва, прийняло закінчений текст резолюції, в якій від влади вимагалися гарантії, що всі пожертвування будуть дійсно направлені на спасіння голодних і т.д.. Створення такого документу влада розцінила як злочинне контрреволюційне діло.
    27 листопада 1922 року в Москві відкрився новий гласний процес проти духовенства. На лаву підсудних посадили 105 священнослужителів і мирян. Тут був і ключар храму Христа Спасителя от. Олександр Хотовицький серед головних обвинувачених. “Головними організаторами і керівниками цієї злочинної діяльності,– писалося в обвинувачувальному заключенні,– є Голова Ради Спілок свящ. Олександр Хотовицький, настоятель храму свящ. Арсен’єв і т.д. Із з’явленням декрету (ВЦИК) про вилучення церковних цінностей вони почали свою підготовлену діяльність під керівництвом священика Хотовицького”... Почалися судові засідання. Свящ. Олександр на допиті тримався спокійно, винуватим себе не визнавав у контрреволюційних діяннях.
    6 грудня суд приговорив до смертної кари 13 обвинувачених, у тому числі і прот. Олександра та інших. 11 грудня обвинуваченим дали можливість останнього слова. От. Олександр у своєму слові просив милості у суду до стареньких, молодих, в нічому не винних. 13 грудня винесли присуд, та він був більш м’яким. Головні обвинувачені – ігуменя Віра Победінська, прот. Сергій Успенський і прот. Олександр Хотовицький – отримали позбавлення волі на 10 років з конфіскацією майна і безправ’ям на термін до 5 років. Інших засудили до менших термінів позбавлення волі. А клопотання про помилування засуджених на довгі терміни, в тому числі і отця Олександра, були відхилені Президіумом 16 лютого 1923 року.
    Після повернення св. патріарха Тихона до управління церквою і рядом його заяв про лояльність до державної влади, багатьох із засуджених архієреїв, пасторів та інших амністували. У жовтні 1923 року звільнили з-під охорони і от. Олександра. Але він ніде не служив, хіба що на запрошення до різних церков.
    Та вже 4 вересня 1924 року був зроблений список із 13 священнослужителів і церковних діячів Москви, в якому рекомендувалось піддати їх адміністративному засланню. У цей список включено от. Олександра. Новомученика так охарактеризували: “Піп-проповідник з високою освітою, дуже активний, різкий і користується впливом тихонівців. Настроєний по-антирадянськи”.
    9 вересня 1924 року був допит, на якому от. Олександр себе зарахував до тихонівців та признався, що близько знайомий з патріархом Тихоном. А на рахунок повернення царської влади ніколи не висловлювався.
    Новомученика заслали на 3 роки у Туруханський край. Його здоров’я і без того було підірване перебуванням на крайній півночі. Після повернення із заслання його удостоїли сану протопресвітера, і він став одним із найближчих помічників Заступника Місцеблюстителя Патріаршого Престолу митр. Сергія.
    У 30-ті роки протопресвітер Олександр служив настоятелем храму Ризоположення на Донській вулиці. Один із прихожан згадував: “В 1936 році от. Олександр проповідей не говорив, йому, мабуть, заборонили... Високий, сивий священик, тонкі риси обличчя, неабияка інтелігентна зовнішність. Сиве підстрижене волосся, невелика борідка, дуже добрі сірі очі, високий голосний тенор, погляд проникає в твоє серце і ласкає тебе. Це саме відчуття було у мене, коли я бачив патріарха Тихона. В очах отця Олександра світилося світло, що свідчило про його святість”.
    Восени 1937 року новомученика Олександра знову заарештували. На цьому документи замовкають. Але більша частина усних повідомлень говорить про його мученицьку кончину.
    Православна Церква Америки почитає його як страстотерпця, сповідницьке життя котрого закінчилось стражданнями за Христа. Місце поховання невідоме.
    Пам’ять звершується 20 серпня за новим стилем.

    З книги прот. Віктора Малика «Волинський патерик»


    Православна Волинь
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com