Святий Воніфатій жив у VI ст., був родом з Тускійської області (Етрурії), в Італії. Він ще з дитинства вирізнявся любов’ю до злиденних, коли йому доводилося побачити кого-небудь роздягненим, то він знімав із себе одяг і одягав ним нагого, тому, бувало, він приходив додому то без хітона, то без свити, і його мати, бідна вдова, часто гнівалася на нього й казала: – Даремно ти так робиш, одягаючи жебраків, сам будучи жебраком.Одного разу вона ввійшла у свою житницю, у якій на весь рік був заготовлений хліб, і виявилося, житниця порожня: Воніфатій, її син, таємно роздав все жебракам, і мати почала плакати, вдаряючи себе по обличчю, викликуючи:
- Горе мені, де я візьму їжі на весь рік, і чим буду годувати себе і свою родину?
Воніфатій, прийшовши до неї, почав втішати її, коли ж після сильного плачу не міг заспокоїти її вмовляннями, то став благати її вийти на деякий час із житниці. Коли мати вийшла, Воніфатій, зачинивши двері в житниці, впав на землю і почав молитися Богові, – і негайно житниця наповнилася пшеницею. Воніфатій, подякував Богові, покликав свою матір, коли вона побачила житницю повну збіжжя, то зраділа і прославила Бога. Відтоді вона не забороняла більше синові роздавати злиденним скільки він хоче, тому що бачила в ньому настільки велику віру, за якої він не зубожіє від милостині і, скільки сам попросить у Бога, отримує.
Мати Воніфатія мала у своєму будинку курей, яких викрадала лисиця, заподіюючи тим збиток бідній вдові. Одного разу отрок Воніфатій, стоячи біл своїх дверей, побачив, як лисиця як звичайно прийшла, викрала птаху й утекла в гору. Знаючи про смуток матері від цього, він побіг у храм, впав на землю й у молитві скаржився перед Богом на лисицю, кажучи:
- Господи, невже угодно тобі, щоб я не міг харчуватися від праці матері? А ось, тим часом, лисиця приходить і викрадає нашу їжу!
Після молитви Воніфатій повернувся додому й побачив ту ж саму лисицю, яка прийшла до них у двір і викрадену птаху, котру принесла в роті, вона пустила живою перед Воніфатіем, а сама негайно здохла. Так Бог слухає тих, хто надіється на Нього й у малих речах, маючи щодо нас великий промисел, щоб ми, отримуючи від Нього мале, сподівалися набути, за можливістю, й більше.
Святий Воніфатій був згодом поставлений на єпископа у місті Ферентині, і про його численні чудеса оповідає, пресвітер Гавденцій, який був слугою святого і бачив на власні очі все чинене ним. Ферентійська єпископія перебувала у великій бідноті, яка побожним людям є за охоронницю смиренності; єпископ же не мав для своєї їжі ніякого церковного майна, окрім одного прибутку з виноградника, який належав церкві. Одного разу був великий град і побив всю лозу з ягодами, так що залишилося лише трохи китиць винограду на деяких лозах. Блаженний Воніфатій, увійшовши у виноградник, побачив, що все побито, і почав дякувати Богові, що в такій своїй бідності почав терпіти ще більшу убогість.
Коли ж настав час дозрівання винограду, Воніфатій, як звичайно, поставив сторожа й повелів китиці винограду, що залишилися, пильно охороняти. Одного дня він звелів пресвітерові Констанцію, своєму онукові, вимити всі посудини, що були в єпископському будинку, для вина й за звичаєм обсмолити. Пресвітер, почувши це, дуже здивувався тому, що він, не маючи вина, наказує приготувати винні посудини. Не насмілюючись запитати, для чого потрібно готувати посудини, але, виконуючи наказ, він зробив усе за звичаєм. Воніфатій, увійшовши у виноградник і зібравши китиці винограду, зніс їх у точило і повелів усім звідти вийти, а сам залишився лише з отроком, якому сказав всі ці нечисленні китиці вичавити в точилі.
Коли вино потроху почало текти з точила, святий взяв його в посудину, і розлив потроху в усі приготовлені глечики, щоб благословити їх, розділивши все вино так, що посудини ледь змочилися вином. Таким чином, Воніфатій благословив всі посудини, покликав пресвітера і звелів скликати жебраків, щоб за звичаєм вони прийшли і взяли нового вина, яке перебуває в посудинах. Тоді вино в точилі почало множитися, так що всі принесені посудини жебраків наповнилися. Святий, бачачи, що всім хто пришов вистачило вина, звелів отрокові вийти з точила, сховище ж з вином зачинив і опечатав і пішов до церкви.
Через три дні Воніфатій покликав пресвітера Констанція і, помолившись, відчинив двері у винне сховище, та побачив, що всі посудини і глечики, у які для благословення потроху було налито провина, переповнені пінистим вином, так що воно лилося, через краї, навіть земля наситилася вином, і якби єпископ трохи почекав із входженням до сховища, то вся земля була б вкрита вином, що вилилося. Коли пресвітер, бачачи це, дуже здивувався, то святий заборонив йому говорити будь-кому про це, боячись і уникаючи марної людської слави.
Іншого разу, коли святкувалася пам’ять святого мученика Прокла, один шляхетний чоловік з того ж міста, на ім’я Фортунат, просив святого Воніфатія, після звершення служби святому мученикові, прийти у його будинок і подати благословення, святий не відмовив йому, тому що Фортунат просив його про це з вірою і щирою любов’ю. Воніфатій, звершивши Божественну службу, прийшов на трапезу до Фортуната. Перш ніж він за звичаєм помолився перед трапезою, один із блазнів став перед дверима з мавпою і заграв на кімвалах. Святий, почувши звуки кімвал, розсердився й сказав:
- На жаль цей нечестивець є мертвим, воістину він мертвий , я прийшов обідати і ще не встиг відкрити вуста для звичної хвали Бога, як він випередив мене, прийшов з мавпою і заграв на кімвалах!
При цьому він додав:
- Підіть, дайте йому їсти і пити, але знайте, що він мертвий.
Нечестивий же той чоловік, взявши хліб і вино, хотів було вийти з воріт, але враз великий камінь позаду раптово впав і вдарив його по голові, блазень упав на землю напівмертвим, його віднесли на руках у його будинок, а на наступний день, як пророкував святий, помер. Отже сліт благоговіти перед святими угодниками Божими і шанувати їх, бо вони є храми Божі і Бог перебуває в них. Коли святий гнівається, разом з ним гнівається і Бог, який живе в ньому, і тоді святий може одним словом покарати того, хто його образив. Іншого разу той самий пресвітер Констанцій, онук святого, продав свого коня за двадцять золотих монет, і, поклавши їх у скриньку, пішов по своїх справав.
Зненацька трапилося так, що багато жебраків прийшли до єпископа і з настирливістю докучали йому, просячи хоч чимось допомогти їм. Святий, не маючи нічого, щоб їм дати, вболівав у душі, не бажаючи відпустити жебраків без допомоги, згадавши ж про гроші Констанція, взяті за коня, пішов у кімнату, де була його скринька, і відкрив її, взяв золоті монети та віддав їхній бідним. Коли пресвітер повернувся і побачив скриньку відкритою, та не знайшов у ній грошей, то сильно образився, підняв великий шум і почав із гнівом кричати:
- Неможливо мені жити тут!
На його голос зійшлися всі що були в єпископському будинку, прийшов і сам єпископ і почав утішати його, вмовляючи добрими словами. Той же зі смутком відповів святому:
- Усі в тебе живуть добре, лише я не маю місця і не можу пожити спокійно, віддай мені мої гроші і я піду від тебе.
Єпископ пішов у храм Пречистої Богородиці, надягнув на себе фелонь і, піднявши догори руки і звівши очі до неба, молився, щоб Господь послав йому звідкись стільки золотих монет, скільки він взяв у пресвітера, щоб віддати їх йому та пом’якшити його гнів. Святий, молячись, звернув очі на себе й побачив на фелоні раптово з’явилися двадцять золотих монет, які лежали між руками, піднятими догори, і так блищали, немов ось-ось були зроблені і вийняті з вогню. Подякувавши Богові, єпископ вийшов із церкви і кинув гроші на одяг огніваного пресвітерові, сказавши:
- Ось, візьми гроші, за які ти хвилювався, і щоб ти знав, що після моєї смерті за свою скупість ти не будеш єпископом цієї церкви!
Дійсно, так і було: пресвітер для того й гроші збирав, щоб отримати єпископство, але слово, сказане Божим чоловіком, не буває марне, і Констанцій закінчив своє життя в пресвітерському сані.
Колись два готфяни йшли в місто Равенну і, як мандрівники, з любов’ю були прийняті святими Воніфатієм у єпископському будинку. Коли вони йшли, Воніфатій, проводжаючи їх, сам налив вина в дерев’яну посудину і дав їм на дорогу на знак благословення. Посудина була мала, так що вина мало вистачити лиш на один обід. Вони взяли і пішли, та в потрібний час пили вино із цієї посудини, але, однак, вина в посудині анітрохи не зменшувалося, і посудина завжди залишалася повною. Пробувши кілька днів у Равенні, мандрівники повернулися назад і прийшли знову до святого, подякували йому за благословення, і принесли йому посудина з тим же вином, повідомивши, що всю дорогу ніде іншого вина не пили, однак вина в посудині все не зменшилось.
Не можна змовчати і про те, що розповідає один із кліриків тої країни, чоловік чесний.
- Одного разу святий Воніфатій, – каже клірик, – увійшов до свого виноградника і побачив безліч гусениць, так, що весь виноградник був укритий ними, і вся зелень мала загинути. І сказав святий гусеницям: заклинаю вас ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, підіть звідси, і не насмілюйтесь більше їсти цієї трави, і враз ця безліч гусениць, за словом угодника Божого, вийшла з виноградникі, і не залишилося жодної.
Господь Бог, Який прославляє святих Своїх і виконує бажання тих, хто боїться Його, нехай буде і Сам прославлюваний у них на віки. Амінь.
Пам'ять - 1 січня (нов.ст.).
