Одним з най жахливіших наслідків довголітнього насаджування безбожницької ідеології в нашому суспільстві стали аборти. Значне поширення так званого "штучного переривання вагітності" сформувало у суспільній свідомості думку про нормальність такого вчинку, який тлумачиться як ледь не особисте право жінки та цілком припустимий засіб "планування сім'ї".
Аборт, тобто свідоме та добровільне позбавлення життя ще не народженої дитини, в усі часи у різних культурах та цивілізаціях вважався одним з найогидніших вчинків людини. Життя - це найбільший дар, який ми отримуємо від Господа Бога, і не нам вирішувати, чи варті його ми або, тим паче, близькі нам люди, та коли їм слід піти з цього світу. Кожного з нас Господь приводить у світ з небуття, кожного з нас Він чекає, в кожного вірить, на кожного покладає Свою надію. Кожен з нас народжується, тому що Бог любить його, дорожить ним і бачить сенс у тому, щоб і він став невід'ємною частинкою світобудови.

Якщо мати сповідається, причащається, вона разом із дитям воцерковляється, сама відроджується і його народжує у Христі. Це освячення, яке здійснюється перш ніж дитя охреститься, має велике значення. Часто думають, якщо дитина не охрещена, а мати при цьому причащається, то спасительна благодать немовляти не торкнеться. Деякі думають, що лише одне хрещення відкриває дію спасительної благодаті на людину і тому не знають, чи треба молитися за нехрещене дитя. А дехто сумнівається в тому, що материнське причастя має велике значення для малюка, що знаходиться ще в материнській утробі.

По мудрості Своїй Господь знає, за які гріхи які терпіння треба понести. Людина не може сама визначити собі міру терпіння. Вона просто має прийняти ті терпіння, які Господь їй посилає: чи будуть це обставини життя, чи хвороби, чи інші терпіння, які попускає Сам Господь.
Мати, яка усвідомлює свої відносини з Богом, терпіння при пологах приймає як засіб її особистого спасіння і спасіння її дитини, вона готова прийняти їх, покірно приймає їх зі смиренням і цим самим притягує до себе благодать Божу, яка допомагає їй та її дитині.

Мати віруюча, церковна. Із покірністю несучи свій хрест, вона здійснює покуту відкуплення. Відкуплення за всі наші гріхи уже здійснив Господь наш Ісус Христос перед Богом Отцем, а ось нести цю покуту відкуплення (це означає примиритися з Богом) може кожна людина, несучи покладеного на неї хреста. Таким хрестом для кожної жінки є родові муки. Приймаюча ці муки як свій хрест, із покірністю несучи їх, жінка освячується Богом.
Господь поділяє із нею це несення, благодатною Своєю участю примножує і підсилює внутрішній її спокій і дає їй сили для того, щоб пронести його, не озлоблюючись, не ображаючись, не впадаючи у злиденний гріховний стан, а навпаки - наповнюючись спокоєм, любов'ю і співчуттям.

Хрещення — це святе Таїнство, в якому ми звільняємось від усіх своїх гріхів, народжуємося для життя духовного і святого та стаємо членами святої Православної Христової Церкви. Святі Отці Церкви це Таїнство називають «дверима в Церкву», бо, як в храм ми можемо ввійти тільки через двері, так і стати християнином, членом Церкви, членом церковної общини ми можемо тільки через хрещення. Слово «хрестити» означає обмити, очистити. У Таїнстві хрещення ми обмиваємось, очищаємось, які від первородного гріха — пророк Давид пише: «У гріхах родила мене мати моя» (Пс. 50), так і від усіх своїх гріхів (якщо хто охрещується дорослим), і наша душа стає чистою і святою.

Пройдений нашим народом шлях будівництва незалежної держави вимагає того, щоб ми не тільки згадали свої здобутки, але й замислилися над тими проблемами, виклик яких Церква не має права оминути мовчанням. На нашу думку до них належать проблеми зміни і викривлення світогляду та поступової втрати значною частиною наших співгромадян розуміння цінності життя людини протягом всього часу її фізичного буття – від моменту зачаття і до природної смерті.

Одною з найцікавіших сторінок у богослужбовій і пастирській діяльності Церкви є катехуменат - підготовка до прийняття таїнства Хрещення. Грецьке слово «катехумен» було перекладене на слов’янську як «оголошений». Згодом у нашій мові первинний зміст цього поняття був втрачений і лише нині, з відновленням церковного життя, ми знову знаходимо історію катехуменату-навчання (оголошення) тих, хто готувався прийняти Хрещення.

Кожна дитина повинна бути прийнята у сім'ю з любов'ю. Тепло, яке немовля отримує від батьків на початку свого земного буття - незамінне. Це та основа, на якій будується все життя людини. Відсутність батьківської любові залишає у душі дитини невиліковні рани. Ті, кому не вистачало родинного тепла у ранньому віці, виростають слабкими і неадаптованими до життя у суспільстві. І лише благодать любові до Бога може вилікувати і зміцнити таких людей.

Навколо тих, хто багато молиться, створюється особлива атмосфера; у ній можна відчути присутність самого Господа. Якщо дитину постійно оточуватиме таке молитовне середовище, у неї буде природне бажання пізнавати Бога.

Батьківська любов до дітей має багато виявів. Але найважливішим з них має стати молитва. Взивати до Господа бажано біля дитини. Не обов'язково робити це вголос. Молитва може бути внутрішньою. Звертаючись до Господа, просімо в Нього, і в Матері Божої, і в святих поблагословити немовля.