А що це справедливо, видно з наступного. Якби для всіх жінок він поставив законом вступати в шлюб і доглядати дім, то даремно він вимагав би, даремно говорив би і це: "...що дітей виховала, приймала подорожніх, що святим ноги вмивала, що тим, які в горю допомагала, що всяке добре діло сумлінно виконувала" (1 Тим. 5; 9,10). Якщо ти наказуєш усім молодим вдовам вступати в заміжжя, то як може хто-небудь бути жінкою одного чоловіка? У такий спосіб слова його відносяться до тих нестримних. Так чинить він і стосовно шлюбного співжиття, сказавши: "Не ухиляйтеся одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві, а потім сходьтеся разом, - він для того, щоб ти не подумав, що ця справа - закон, наводить і причину, опісля говорячи так, - щоб не спокушував вас сатана вашою нестриманістю, говорю це як раду, а не як наказ" (І Кор.7:5,6). Таким чином, як там говориться це не до всіх, але більш нестримним з людей, так і тут тим з жінок, що легкодухі і не можуть зі старанністю зносити життя вдівства, - цих він умовляє і радить вступати в другий шлюб.

Тому що вдівство походить від смерті, назва вдівства, очевидно, є назва нещастя, але насправді це не так, воно є достоїнством, честю і найбільшою славою, не ганьбою, а вінцем. Хоча вдова не має співмешканцем своїм чоловіка, але вона має співмешканцем Христа, що відводить усі прихожі нещастя. Коли трапляються образи, вдові досить увійти, схилити коліна, тяжко зітхнути і пролити сльози, щоб відсторонити всякий наклеп кривдників; зброя вдови це сльози, зітхання і безперестанні молитви; цим вона може відбити не тільки образу людську, але і напади бісівські. Вдова звільнилася від справ життєвих і вже йде до неба, і ту ретельність і служіння, які давала чоловіку, може використати на справи духовні. Якщо ж скажеш, що в давнину вдівство було нещастям, я скажу на те, що і смерть була прокльоном, але стала честю і достоїнством для тих, котрі переносять пришестя її шляхетно. Так мученики вінчаються; так само, і вдова сходить до великого достоїнства.

Преосвященний Макарій пише: "Безперервне, повсякчасне і повсюдне вживання в Церкві вчення про митарства, особливо ж між учителями четвертого століття, незаперечне свідчить, що воно передано їм від учителів попередніх віків і ґрунтується на переданнях апостольських" (Православне Догматичне Богослів'я. Т. 5. С. 85 і 86). Таке уявлення окремого суду, як проходження душею митарств, ніде в Писанні прямо такими рисами не зображується. Древні вчителі, наводячи сказання про митарства, бачили в ньому лише "невеличке, слабе зображення речей небесних" (Св. Макарій Єгипетський). Однак вони вказували на свідчення в Писанні, котрі можуть налаштовувати на сприйняття окремих положень, що містяться в сказанні про митарства: (Лк.12;20, Еф.2;2, Юди 9).

Де перебуває душа одразу після розлучення з тілом? Що ж означають 3-й, 9-й, 40-й дні? У який же час, день душа проходить повітряні митарства і коли, після розлучення з тілом, здійснюється особистий суд?

Не слід забороняти жінці під час місячних заходити у храм, бо не можна звинувачувати її за те, що дане від природи, і від чого жінка страждає проти своєї волі. Адже ми знаємо, що жінка, яка страждала кровотечею, підійшла ззаду до Господа і доторкнулася до краю одягу Його, і негайно недуга її залишила (від Луки 8:47). Чому ж, якщо вона з кровотечею могла торкнутися одягу Господа і отримати зцілення, а жінка під час місячних не може увійти до церкви Господньої? Не можна в такий час і забороняти жінці приймати Таїнство Святого Причастя. Якщо вона не наважиться прийняти його з великого пошанування – це похвально, але, прийнявши його, вона не вчинить гріха. І місячні у жінок не грішні, бо походять від їхньої природи. Залишіть жінок власному розумінню, і якщо вони під час місячних не зважаться підходити до Таїнства Тіла і Крові Господніх, варто їх похвалити за благочестя. Якщо ж вони захочуть прийняти це Таїнство – не слід, як ми сказали, їм у цьому перешкоджати.

Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом - приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа...

Діяльність, спрямована за Євангелієм, поступово звільняє людину від пристрастей. Перестає вона захоплюватися і спокушатися, в лагідному улаштуванні її, що не обурюється ні гнівом, ні пожадливістю, являється панування розуму, відновленого у владі Божественною благодаттю.
Покірність розуму Богу - причина покірності серця розуму. Коли розум підкориться Богу, тоді серце підкоряється розуму. У цьому полягає лагідність. Що таке - лагідність? Лагідність - смиренна відданість Богові, поєднана з вірою, осіненна Божественною благодаттю: "Бо цар уповає на Гос­пода і милістю Всевишнього не захитається" (Пс. 20:8). Не ухиляється цар - розум від правосуддя і розсудливості, як ухилявся він, бувши в поневоленні у пристрастей; не захоплюється він ні гнівом, ні хворобливими пристрастями, вираженнями недужої гріхом любові; не захоплюється ні лестощами марнославства, ні навіюваннями зарозумілості й гордості; не слабшає він під ударами печалі і смутку. Цілком перебуває він у вченні Євангелія і згідно цьому вченню управляє собою. Від правильного погляду на себе, від правильної дії в собі самому він отримує правильний погляд на людство, починає правильно діяти щодо людства".

Серед предметів неосяжного світу бачу себе, людину? Хто я? Звідки і для чого з'явився на землі? Яка взагалі мета мого існування? Яка причина і мета мого земного життя, цієї подорожі, короткої в порівнянні з вічністю, довгої і важкої у відношенні до самого себе? Приходжу до буття несвідомо, без будь-якої згоди з мого боку; іду з цього життя проти моєї волі, у час невідомий і непередбачений. Приходжу і відходжу як невільник. Більше того, приходжу і відходжу як творіння. Живу на землі, не знаючи майбутнього. Мені не відомо, що станеться зі мною через день, через кілька хвилин. Постійно зустрічаюся з несподіваним, постійно перебуваю під впливом обставин, які підкорюють мене собі. Лише звичка, лише життя у несвідомості примиряє з таким дивним станом, який не можна не помітити. Що робиться зі мною, коли я, пробувши на землі короткий час, зникаю з її обличчя. Зникаю у невідомість, як і кожна людина. Спосіб відходу мого із земного життя страшний: він називається смерть. З поняттям про смерть поєднане поняття про кінець існування, але в мені живе невільне, природне переконання, що я - безсмертний. Відчуваю себе безсмертним: постійно дію за цим почуттям. Ті, які помирають при свідомості, говорять і діють так, як ті, які відходять і переселяються, а зовсім не як ті, які знищуються. Людина - таємниця для себе самої...

Святий преподобний Лаврентій Чернігівський (1868 – 1950 рр.) часто говорив зі своїми чадами про останні часи. Він казав: «Прийде час, коли й недіючі храми будуть відновлювати, обладнувати не тільки зовні, але й всередині. Будуть покривати золотом бані як храмів, так і дзвіниць. А коли закінчать, прийде той час, коли воцариться антихрист. Моліться, щоб Господь продовжив нам ще цей час, для зміцнення, бо страшні чекають на нас часи. І бачте, як все підступно готується? Всі храми будуть в величній благоліпності, як ніколи, але ходити до тих храмів не можна буде». «Із вас, чада мої, - говорив отець Лаврентій, - багато хто доживе до цих страшних часів…» Якщо взяти до уваги, що відійшов до Господа старець у 1950 році, його наймолодшим чадам має бути зараз 80-85 років…

Преподобний Лаврентій говорив: «Зараз голосуємо, то кинь лівою рукою – і нічого, бо не за одного на весь світ. А коли голосуватимуть за одного – то це він самий, і голосувати не можна». Святий попереджав, що Третя Світова війна буде вже не для покаяння, а для знищення, і багато людей загине. Коли ж залишаться дві-три держави, то скажуть: «Давайте виберемо єдиного царя на весь світ». Це і буде антихрист.