Крім тілесного розвитку, набагато важливіше для всього подальшого виховання тіла, тобто підкорення його душевним настроям і потребам, щоб не тіло володіло душею, а навпаки. Становлення правильного відношення тіла до душі і духу і є правильним вихованням тіла. Воно не може обійтися без церковного способу життя матері. Отримання в харчуванні, збереження матір'ю постів у середу і в п'ятницю, по-перше, прямо впливає на душу і тіло дитини, привчаючи його до отримання, по-друге (по вірі в Бога, ради якого здійснюється піст) воно притягує до дитини благодать Божу.

Львівська православна богословська академія запрошує науковців та зацікавлених осіб 22 квітня 2013 року взяти участь у І ХРИСТИЯНСЬКИХ ПОСТОВИХ ЧИТАННЯХ.
Тема цьогорічних читань:

Ми пропонуємо учасникам розглянути широке коло питань, пов’язаних із проблемою осмислення та втілення у сучасне життя величезної святоотцівської спадщини Сходу і Заходу, особливо досвіду аскетизму, ісихазму та пустельництва як найвищої форми духовного розвитку християнина, а також показати і обґрунтувати тісний зв’язок богословських пошуків та філософської думки Середньовіччя у контексті їх застосування та проявів у нашому сучасному житті.

Славетний ієрарх, великий подвижник і духовний письменник Православної Церкви, причислений до лику її святих, навчає, що піст є найдавніше установлення Церкви Божої. Свій початок бере він від праотця Адама, від перших днів людського буття. Як наказ про стримування, піст був першою заповіддю Божою і тим самим став основою законодавства Старозавітної Церкви. «І заповідав Господь Бог людині,— читаємо ми на початку першої біблійної книги Буття,— кажучи: від кожного дерева її саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла — не їж від нього...» (Бут. 2, 16—17). Згодом, як видно з біблійної історії, багато найважливіших подій у житті як окремих старозавітних праведників, так і всього богообраного народу супроводжувалось одноденними та багатоденними постами.

У програмі:
 неформальне спілкування
 чаювання
 запитання-відповідь

Швидка реєстрація тут

Додаткова інформація за тел.: 09 7777 4085 (Юрій)

14 березня 2013 року Божого, перед початком Великого посту, пройшла друга щомісячна зустріч православної молоді м. Львова "У піст найголовніше не їсти один одного. Майстер-клас "Ефективне спілкування з ближніми". Шеф-редактор Православного молодіжного веб-порталу hram.lviv.ua, студент кафедри психології філософського факультету ЛНУ ім. Івана Франка Юрій Браніцький розповів про техніки, правила і складові ефективного спілкування, а також процитував Святих Отців, які наголошують, що піст - це не лише стримання від їжі («Хто обмежує піст тільки стриманістю в їжі, той властиво безчестить його»,- святитель Іоан Золотоустий). Наприкінці зустрічі Юрко побажав усім корисного посту та подякував тим, хто допоміг в організації 2-гої щомісячної зустрічі православної молоді м. Львова.

Коли ми думаємо про покаяння, перед нами завжди повстає темна або сіра картина скорботи, стиснутого серця, сліз, якогось великого горя через те, що наше минуле таке темне і недостойне: недостойне ні Бога, ні нас самих, ні того життя, яке нам запропоноване. Але це тільки одна сторона покаяння чи, точніше, такою повинна би бути тільки одна мить. Покаяння повинне розцвітати в радість і в подвиг. Без цього покаяння безплідне, без цього те, що могло б бути покаянням, перетворюється в розкаяння – безплідне і, часто, таке, яке вбиває життєву силу в людині замість того, щоб її збуджувати і оновлювати.

Говіння – це момент, коли з обновленою силою і знову, по-новому ми повинні задумуватися над життям та над собою. Над життям – яким його Господь задумав для нас, і над собою – яким ми це життя зробили. В тому й полягає покаяння, щоб немовби виміряти відстань між тим, що задумав Господь, і тим, що ми здійснили; між тим, що нам було дано і що ми використали чи ні, виконали чи не виконали. Це треба робити – і не раз в житті. Ми часто відкладаємо цю задачу до нашої передсмертної години, до останньої нашої хвороби, до моменту, коли раптом виявимо, що невиліковно хворі або що перебуваємо в смертельній небезпеці. І тоді, перед обличчям страху, перед обличчям смерті, перед небезпекою ми раптом стаємо по відношенню до себе, до життя, до людей, до Бога – серйозними. Ми перестаємо грати в життя. Ми перестаємо жити так, немовби пишемо тільки чернетку, яка колись пізніше – о, набагато пізніше! тому що здається, що часу ж так багато попереду – буде перетворена у щось остаточне. І ніколи цього не буває, тому що старість, старіння тіла, виснаження розуму, раптова смерть, обставини застають нас зненацька і вже не дають часу. І дуже страшно думати, що може настати момент, коли виявиться запізно.

"Не можна бути трішки віруючим. Якщо ти по-справжньому слідуєш за Христом, то тобі доведеться слідувати за Ним до Голгофи. На цьому все грунтується. Це і є вузька дорога. Насіння має померти, щоб дати плід.
Зло заманливе, привабливе, диявол виглядає добрим, майже нормальним, але не зовсім. Саме в цьому суть зла: взяти щось добре і перекрутити. І коли ти розумієш це, коли ти бачиш яка між добром і злом йде кровопролитна війна, ти більше не можеш залишатися осторонь і умивати руки. Тоді ти починаєш ближче дізнаватися свого Бога і тобі відкривається справжня радість життя. "

Ми вiдвiдуємо церковнi богослужiння, постимося i молимося у вiдповiдний час, але всiм цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було дiючим i принесло добрi наслiдки, потрiбна ще пiдтримка - всiм нашим життям. Iншими словами - потрiбен вiдповiдний спосiб життя, який не був би протилежнiстю посту i не роздвоював би нашу душу.
У давнi часи у православних країнах саме суспiльство створювало великопiсну атмосферу життя через вiдповiднi звичаї i навички, як особистi, так i суспiльнi. Так, упродовж Великого посту усi люди пiдпорядковувалися звичаям, якi не давали забувати окремим членам суспiльства про Великий пiст. Наприклад, про пiст постiйно нагадував великопостовий дзвiн, театри були закритi, припинялися великосвiтськi прийоми. Самi собою цi зовнiшнi прояви посту не могли розбудити в людинi почуття покаяння, але складалася вiдповiдна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкi, i нам потрiбне постiйне нагадування про нашi обов'язки. Хоча, звичайно, зовнiшнi правила не можуть замiнити внутрiшнього подвигу вiруючої людини.