Одна студентка передозувала наркотик. Приятелі не повідомили про це поліцію, а відвели її до відповідної спільноти.Священик, який провадив цю спільноту, людина освічена й обізнана, доктор богослов'я і психології, запросив її у свій кабінет.Ось як він згадує про це: «Пересипала свою мову лайкою. Зізнаюся, тоді я подумав, що споживає їжу тими ж устами, якими так лихословить. Почала розповідати мені про свою "страшну подорож". Сказала, що якась гора мала її розчавити і що її "приятелі" хотіли їй допомогти».

У XIX сторіччі в одному англійському містечку, пропрацювавши кілька місяців, бригада будівельників звела дуже високий фабричний димар.Останній робітник зійшов з небезпечного дерев'яного риштування. Усі мешканці міста були там, щоб допомогти розібрати риштування й відсвяткувати подію.Коли дошки та балки впали додолу, серед гуку, куряви, сміху і вигуків городян зненацька всі побачили голову робітника, який завершив роботу в середині димаря. Натовп завмер. Усі були приголомшені. Потрібно багато днів, аби звести нове риштовання. А тим часом цей будівельник помре від холоду, спраги й голоду...

Один чоловік не міг спати, бо діймав його якийсь жах. Щойно лягав, здавалося йому, що якесь страховисько ворушиться під ліжком. Просиджував ніч, прислухаючись, паралізований страхом.Лікар спробував промовити до його здорового глузду. Приписав сильне снодійне. Проте жах не полишав чоловіка.
«Нині вночі якесь чудовисько, спрагле крові, ховалося під моїм ліжком!»
Відомий професор порадив йому курс голкотерапії та коштовне гомеопатичне лікування. Усе марно. Муки не припинялися. Привели його до відомого психоаналітика, який призначив 20 сеансів найефективнішого гіпнозу.

У Першому світовому конгресі доріг брало участь багато офіційних представників мільйонів доріг, що перетинали країни світу по всіх паралелях і меридіанах.
Великі дороги й маленькі доріжки, гордовиті автостради з дванадцятьма смугами та стежини, що губляться у джунглях, гірські стежки й залізниці, тракти з бруківкою й царські дороги, тихі алеї та південноамериканські прибережні променади.

Декілька молодих менеджерів, що тиждень навчалися на курсах підвищення кваліфікації, бігли коридорами аеропорту. Це було ввечері у п'ятницю, усі хотіли летіти на вихідні додому.Чоловіки спізнювалися. Рейс літака відкладали вже кілька разів.Бігли коридорами летовища, стискаючи в долонях паспорти, квитки та ручки валіз.Зненацька двоє з них одночасно і ненавмисне зачепили кошик з яблуками, що стояв на лотку.Яблука розсипалися по підлозі.
Не зупинившись і навіть не озирнувшись, чоловіки помчали далі. їм поталанило - на літак вони встигли.Всі, крім одного.

Коли маленька Аріяна облишила свої гарні ходунки і почала робити перші самостійні кроки, то часто падала і оббивала собі колінця, що, зрештою, буває з усіма дітьми Аріяниного віку. Її мама розкривала тоді обійми і кликала:
- Ходи до мене!
Мала дріботіла до неї непевними крочками, забиралася на коліна і притулялася до матусиних грудей.

Морський Коник, одного дня проходжаючись дном моря, побачив молоду Устрицю. Вочевидь, з'явилась тут недавно, бо Морський Коник, любитель прогулянок, досі її не зустрічав.
«Доброго дня!» - приязно привітався Морський Коник, тихо постукавши у мушлю Устриці. Вже намірився відійти, щоб милуватись чудовим морем і його створіннями, та раптом тихий приємний голос йому відповів: «Для мене це буде справді добрий день, бо ти мене зауважив!»
- Ти не тутешня, правда? - спитав Морський Коник, якого зацікавило це сіре і шорстке створіння.

Дерево мало шершавий стовбур і покручене гілля, родило кислі яблука, яких ніхто не хотів їсти. Проте найгірше - то був його характер. Воно безперестанку нарікало: що земля ось-ось перетвориться на болото, що корови й кролі знищать його кору, що висока трава йому дошкулятиме - і так далі, безперестанку.Живопліт, що виріс коло Дерева, вирішив якось припинити це безнастанне нарікання.Розповів про все старому Крукові, який, вислухавши, мовив так:

Дві держави розмежовував гірський хребет із численними льодовиками і потоками - такими численними, що гори вважалися майже неприступними. А держави нагадували братів-близнюків, адже люди, що їх населяли, були вельми подібними, і через те між двома народами повсякчас виникали конфлікти.Ворогували вони в усіх сферах суспільного життя: економічній, зовнішньополітичній, культурній, спортивній.Врешті над країнами-сусідами нависла загроза війни. Полководці з обох сторін вислали таємних агентів, щоб ті розвідали, з якого боку найлегше вдертися на територію супротивника.

Один чоловік запитав у Сократа:
- Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?
- Почекай, - зупинив його Сократ, - просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.
- Три сита?
- Перш ніж щось говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти впевнений, що це правда?
- Ні, я просто чув це...

Одна жінка багато років працювала в хоспісі. Її обов'язок - полегшення стану вмираючих пацієнтів. Таким чином, вона буквально проводила з ними останні дні та години. Зі своїх спостережень вона склала своєрідний рейтинг основних жалівлюдей, які підійшли до самого краю життя.

Коли його прийняли на посаду редактора авторитетного журналу, вважав, що спіймав Бога за бороду. Зателефонував до батьків і, звичайно ж, до коханої Мирослави, якій просто сказав: Отримав роботу! Можемо побратися!» Стали подружжям, й упродовж кількох років народилося троє діток: Мар'ян, Марта й Віктор. Шість років тривало щастя, а далі журнал змушений був припинити свою діяльність. Молодий батько влаштувався редактором у тижневик. Однак ця газета теж перестала виходити. Цього разу пошуки праці були вкрай важкими. Щовечора молода матуся і троє діток дивилися на батька, який ставав щораз більше заклопотаним.