Божа Мати є Джерелом Життя, бо від Неї народився Христос — Дорога, Істина й саме Життя. Тому нікого, напевно, не дивує, що в багатьох містах і селах України підносяться біля криниць і струмків храми Живоносного Джерела, присвячені нашій Заступниці. Здається, такий звичай існував завжди. Проте все має свій початок.
Ця історія сталася з візантійським воєводою Левом багато-багато сторіч тому — 450 року. У п’ятницю Світлої Седмиці воєвода вирішив прогулятися в гаю, що ріс неподалік від Константинополя. На дорозі він зустрів сліпого. Бідолаха довго блукав, тому зовсім знесилився та помирав від спраги. Лев пожалів нещасного. І хоча сам він був людиною заможною та сановитою, не погордував бідним калікою, а взявся йому допомогти. Він посадив сліпого під деревом, а сам пішов шукати для нього води. Довго блукав воєвода околицями, а джерела так і не знайшов. Він уже й не сподівався на це. Аж раптом почув жіночий голос: «Не втрачай надії, імператоре Леве, прямуй у гущавину. Там ти знайдеш джерело. Набери з нього води та напій спраглого, а потім нею змасти його очі. Тоді зрозумієш, ХТО тут до тебе промовляє». Лев здивувався, що його назвали імператором, але пішов туди, куди звелів йому голос. Він справді знайшов у гущавині джерело, в якому плавало сім золотих рибок. Воєвода набрав із нього води й приніс сліпому. Не встиг він помастити йому очі, як той прозрів. Тоді побожний сановник зрозумів, що до нього промовляла Сама Цариця Небесна. Звістка про чудесне уздоровлення сліпого облетіла столицю та її околиці, й багато людей, особливо хворих, стали приходити до джерела. Від його води часто відбувалися зцілення. Тому джерело почали називати «Живоносним».
Святкування - у п’ятницю Світлої Седмиці.

Касперівська ікона Пресвятої Богородиці під час війни 1853-1855 рр. захистила місто Одесу від вторгнення ворожих військ. За архієпископа Інокентія (Борисова) було постановлено "у повчання нащадкам подію цю зробити пам’ятною" і святкувати 1 жовтня. Ікона визнана Святійшим Синодом чудотворною після розслідування цілого ряду чудес, що прославили її у 1840 році. До цього образ зберігався у поміщиці Юліани Іванівни Касперової, яка отримала його у спадок як родову святиню у 1809 році.

Святкування - 12 липня, 14 жовтня, а також перехідне святкування в середу Світлої седмиці.

Історія цієї ікони почалася у ІХ столітті в невеликому поселенні поблизу міста Нікеї за часів царювання імператора-іконоборця Феофіла (829–842 рр.). Одна благочестива жінка, вдова, що жила разом із своїм сином, зберігала вдома заповітний образ Божої Матері. Сталося, що про її духовний скарб стало відомо. Часи іконоборства були позначені зневажливим ставленням до священних зображень. Навіть більше того, за зберігання і вшанування ікон людину могли піддати жорстоким покаранням. Образи угодників Божих відбирали у віруючих, забирали із храмів, показово знищували, демонструючи зневагу, плюндрування святині. Але якщо християнська душа бачачи милість Божу до себе через благословення від ікони, твердо вірила у те, що поклоняється не рукотворному образу, не витвору людських рук, а Бога шанує, то як можна було змусити благочестиву людину священне зображення віддати на ганьбу?

Щиро вітаємо Вас з величним святом Воскресіння Христового!
Пасха Христова - свято перемоги життя над смертю, перемоги Бога над дияволом і його ділами; свято, коли кожен православний християнин відчуває істинність своєї віри. Адже Христос воскрес і відкрив шлях на небеса кожному, хто щиро вірує у Нього і живе за Його заповідями. Це свято над святами і торжество над торжествами. Це сповнення прагнень кожної людини стати вільною від гріха та отримати єдність з нашим Небесним Отцем - Богом.
В сьогоднішній день щиро вітаємо Вас і бажаємо, щоб радість Воскресіння Христового завжди була у Вашому серці. Миру Вам, щирої любові християнської і, звичайно ж, благословення Божого у всіх Ваших добрих справах!

Найганебніший судовий процес

ЗДАЄТЬСЯ, в історії не було жодного судового процесу, який став би таким відомим. Чотири біблійні книги, Євангелія, детально описують, як арештували, судили і стратили Ісуса Христа. Чому нас мають цікавити ці події? На це є принаймні три причини. По-перше, Ісус наказав своїм послідовникам відзначати день його смерті, до якої призвів цей судовий процес. По-друге, варто перевірити, чи звинувачення проти Ісуса були правдиві. І по-третє, Ісусова добровільна смерть має важливе значення для нас і може вплинути на наше майбутнє (Луки 22:19; Івана 6:40).

Важливими днями є дні Святого і Великого посту. Серед них найважливішими є дні Страсного тижня, а серед днів цього тижня ще найбільшим є Велика Субота. Це день повної тиші і спокою. Христос, Який добровільно прийняв смерть на Хресті, без ознак життя, повивається у плащаницю і покладається до Нового гробу праведними Йосифом і Никодимом. У цьому гробі ще ніхто ніколи не був похований. Первосвященики і фарисеї знали, що Ісус Христос передбачав Своє воскресіння, але не вірячи цьому пророцтву і побоюючись того, щоб апостоли не викрали Тіла Ісуса Христа і не сказали народу: воскрес із мертвих, в суботу попросили в Пилата, щоб виставив сторожу біля гробу і запечатав гріб. Що і було зроблено.

У Велику П’ятницю Літургія не звершується заради того, що Церква прославляє і ублажає Хресні страждання Господа, Його смерть і погребіння. Чаша, про яку молився знемагаючий за людською природою Богочоловік, не минула Його. І Христос її п’є, випиває до дна - до залишення Богом, до смерті, до зішестя в пекло і погребіння. Його Пречиста Мати - Богородиця Марія залишається біля Хреста, біля Свого розп’ятого Сина, з проколотим серцем. Чаша найсолодшого пиття життя вічного на Вечері Господній, нині для Господа і Його Матері стає чашею смертної гіркоти. Щоб наповнити цю чашу Богочоловіку треба було бути розп’ятим. Щоб її зробити життєдайною, Йому треба було померти. Щоб провести людство від смерті до життя і від землі до неба, до Бога, треба було Христу Богочоловіку бути залишеному Богом. Щоб визволити Адама від пекла, Христу потрібно було зійти до безодні його падіння. Цей спомин Церква поєднує з вечірнім богослужінням з виносом на середину храму святої Плащаниці. Як правило таке богослужіння звершується о третій годині дня. В наших храмах близько першої години дня і пізніше. Під вечір був розп’ятий Христос на Голгофі, яка стала закінченням Його святого життя. Всього три з половиної роки Христос проповідував на землі, Своїми святими ногами освячував її. І тому закінчення Його земної проповіді і життя стало закінченням старого Адама і ранішньою зорею Адама нового. В Ньому, Христові, старий Адам знайшов нового Адама і нове життя.

Тропар, глас 4
Сьогодні спасіння нашого початок і від віку таїнства явлення: Син Божий стає сином Діви, і Гавриїл благодать благовістить. Тому й ми з ним до Богородиці взиваємо: “Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою”.

Величання
Архангельський глас співаємо Тобі, Чистая: “Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою”.

Кондак, глас 8
Непереможній Воєводі — переможнії ми, звільнившися від бід, вдячні пісні підносимо Тобі, раби Твої, Богородице. Але Ти, що маєш державу непереможную, від всяких нас бід визволи, щоб до Тебе взивати: “Радуйся, Невісто Неневісная”.

Згідно Передання, коли Марія служила при храмі, їй та кільком іншим дівам доручили прясти тканину для завіс храму, і саме Їй випав жереп прясти нову завісу до Святая Святих - пурпурного і червоного кольору.

Коли Вона відправилась до колодязя принести води, то там почула голос: "Радуйся, благодатна! Господь з Тобою! Благословенна ти між жінками!". Злякавшись, Марія повернулась додому і сіля за прялку. Тоді перед Нею постав сам Гавриїл і промовив: "Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога і зачнеш на славу Його".

Також, за переказами, Ангел Господній явився Марії в момент, коли Вона читала книгу пророка Ісії "Ось Діва в лоні зачне і породить Сина". Таким чином, є три етапи Благовіщення. Перше з яких називають "Передблаговіщення". Друге - біля колодязя - вторує старозавітньому сюжету, в якому Ревека напоїла Елеазара, слугу її майбутнього чоловіка - Ісака. Третій вторує сюжету переписування книги Ісаї Захарією і приходу до нього ангела. До слова, в деяких акафісних іконах можна бачити всі три сюжети на окремих клеймах.

В'їзд в Єрусалим в українському іконописі - вкрай цікавий сюжет. Так класична візантійська композиція збагачена багатьма індивідуальними рисами, що дають змогу побачити частинку життя певного регіону.

Перш за все, увагу привертає архітектура - попри певну стилізацію, практично завжди (до 19 ст.) можна бачити вигляд міста, в якому працював художник, або для якого малювалась ця ікона. Яскравий приклад - вигляд Львова 17 ст, на образі з храму св. Параскеви у Львові. Бачимо як ратушу, так і оборонні споруди та знамениті львівські дзвіниці. Також, цікавим є схожа архітектура на двох представлених іконах 17 ст. Очевидним є авторство різних людей і з певним проміжком часу, але окремі архітектурні елементи мало не ідентичні, а значить - малювалось одне місто.

Великий інтерес викликають жителі міста. Діти, жінки, багатії та простий люд зображені такими, якими вони були в епоху художника, даруючи нам повне уявлення про їх моду, та в певній мірі, про етнічну приналежність, бо ясна річ, малювались не давні євреї, а сучасники художника. На чолі містян майже завжди бачимо сивобородого можновладця у розкішних шатах.