Хресне знамення повстало ще за апостольських часів.
Хресне Знамення [1] чи Хресний Знак - це зображення на собі, чи на кому іншому або навіть на якійсь речі Знака Хреста. Христова Церква перші три віки свого існування не мала свободи, і була сильно переслідувана; через що мусіла ховатися з своєю Вірою, а тому повставали різні символічні знаки, як ознаки християнина. Так повстав і Знак Хресний чи Хресне Знамення, як видима ознака кожного християнина, цебто кожного, хто вірує в Ісуса Христа, як Бога нашого.
Християнська археологія показує, що Хресне Знамення йде ще від апостольського часу. І справді, про нього вже свідчать найдавніші християнські письменники ще І-ІІІ віку, напр. знаменитий богослов свого часу Тертуліан (народився 160-го року), або Єпископ Карфагенський Кипріан (160- 258 р.) та багато інших.
А вже в IV віці, як показують твори Святих Отців і Учителів Церкви, Хресне Знамення було в загальному вжиткові серед християн. Так, Св. Василій Великий (329-378) навчає, що Христова Церква з давнього часу береже Передання, щоб християни вірно означували себе Хрестом, і це для християнина найперша річ. Або ще приклад, — великий богослов IV віку, Св. Єфрем Сирієць, розповідаючи про життя Преподобного Авраамія (IV в.), каже: “Скінчивши Молитву, відходячи, Св. Авраамій тричі перехрестив [2] село Знаком Хреста”. Тут уже Хресне Знамення поєднане з Благословенням (див. розділ XXXII).
Часто й багато про Хреста й Хресне Знамення пише Св. Іван Золотоустий (і 407 р.). Наприклад: “Прийшов до нас великий день, всечесний і світлоносний Святих Постів середній тиждень, що приносить Хреста найблаженнішого й животворящого Спаса нашого Ісуса Христа, тиждень, який освячує тих, хто поклоняється Хресту чистим серцем і нескверними устами”. Це вказівка на т. звану Хрестопоклонну Неділю, — третю неділю Великого Посту, присвячену всесвітньому поклонінню Святому Хресту.
Апостол Павло своїми глибокими Посланнями широко вияснив велику вагу хресної муки Ісуса Христа, показав, що вона - основа Християнства, бо це через неї сталося спасіння світу. Тому й сам Хрест, як оруддя цієї муки й смерти, став глибокошанованим ще з апостольського, цебто І-го віку Християнства. Напр. 1 Кор. 1. 18: “Слово Боже про Хреста тим, що гинуть — то дурощі, а для нас, що спасаємось, — сила Божа!” І власне це стало основою для Хресного Знамення, як апостольське ствердження його, а разом і як апостольська відповідь усім тим хрестоборцям сектантам, для яких Хрест — “то дурощі”, то “сором”.
Або ще глибока наука Апостола Павла про Хреста: “Христос не послав мене, щоб хрестити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, — щоб порожнім не став Хрест Христа” (1 Кор. 1. 17). Або ще Гал. 6. 14: “А мені нехай буде, щоб я не хвалився, хіба (похвалюся) тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп’ятий для мене світ, а я світові”. Єфес. 2. 15-16: “Христос Своїми науками знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати в Собі одного нового чоловіка, спокій чинивши, і Хрестом примирити з Богом обох в однім тілі”.
Апостол Павло добре знав ворогів Хреста (”хрестоборців”), і засвідчив: “Багато хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги Хреста Христового!’ (Филип. 3. 18), — це слово про тих сектантів, що стали хрестоборцями, ворогами почитания Хреста чи може й Хресного Знамення.
Завдання Хресних Страстей Ісусових було, “щоб Ним поєднати з собою все, примиривши Кров’ю Хреста Його, через Нього, чи то земне чи то небесне” (Кол. 1. 20). Уся ця наука Апостола Павла про почитания Хреста була, власне, на глибше вияснення Христової. Заповіді: “Хто не візьме свого Хреста, і не піде за Мною слідом, той мене недостойний!” (Мт. 10. 38, див. ще Мт. 16. 24, Мр. 8. 34, Лк. 9. 23, 14. 27).
Ось тому вшанування Хреста з бігом віків все зростало, його з найдавнішого часу звуть Чесним, цебто Дорогоцінним, звуть Животворящим, цебто Оживляючим і т. ін. Хрест — основа й оруддя нашого спасіння, тому відразу, з початком Христової Церкви, появився й символ його — Хресне Знамення, символічний Знак Хреста,[3] бо християнська душа сильно прагнула завжди мати його при собі, щоб завжди пам’ятати про Розп’ятого Спасителя. І Хресне Знамення цілком поєдналося з Хрестом і в значенні, і в почитанні.
І рано появився й Вселенський Канон про пошановування Хреста. Дійсно, Святі Отці VI Вселенського Собору 692-го року своїм 73-м Каноном наказали всьому християнському світові почитати Хреста: “Через те, що Животворящий Хрест явив нам спасіння, то подобає нам чинити всяку ревність, щоб віддавалася належна честь Тому, чим ми спасені були від стародавнього гріхопадіння. Тому і думкою, і словом, і чуттям приносьмо йому поклоніння”. Це не тільки Канон про Хреста, але й про його символа (знака) — про Хресне Знамення, бо вони злилися цілком.
Трохи пізніше VII Вселенський Собор 787-го року встановив окремого Догмата про почитания Ікон, а разом з тим нагадав і про почитания Хреста, яке йде ще від Заповідей Спасителя та Апостолів.
II. Перша форма Хресного Знамення — одноперстя.
Історія Церкви знає, а церковна археологія підтверджує різні форми Хресного Знамення, — хрестилися одним пальцем, двома, трьома і п’ятьма, залежно від часу, і залежно від того, що саме, цебто — який саме Догмат Віри хотіли показати Знаком Хреста. У богословській науці втерлася для цього така термінологія: одноперстя, двоперстя, триперстя, від церковнослов’янського слова “перст” - палець.
Через велике значення Хреста в Християнській Вірі (вона звалася з апостольських часів Православною) його почитання відразу ж стало загальним. За час гоніння за Віру, в I-III віках, було дуже багато ісповідників, що не хотіли ховатися від переслідування, але таки хоч зовнішнім символом, зовнішнім знаком прагнули постійно виявляти й назовні найбільшу нашу Святиню, — Животворящого (оживляючого) Хреста, і так повстало Хресне Знамення, повстало ще з І віку, з апостольського часу.
Церковна археологія показує, що першою формою Хресного Знамення, яка повстала в І віці, було одноперстя, цебто хрестилися одним вказівним (другим зверху) пальцем (перстом) правої руки, а решту пальців пригинали до долоні. Одноперстя визначало найбільший Догмат Віри — єдинобожжя, що Бог тільки один. За того часу, на початку Християнства було багато поган, які визнавали багатобожжя, — християнські ісповідники сміло клали на собі одноперстя, щоб зазначити, що Бог один, і щоб цю свою Віру цим заманіфестувати.
Про одноперстя, як форму Хресного Знамення, свідчать багато Святих Отців IV віку в своїх писаннях. Так, Єпифаній Кипрський (310-403), розповідаючи про Преп. Йосифа, каже: “Узяв він посудину з водою й зробив на ній Хресне Знамення своїм пальцем”, — тут ясно, що це було одноперстя. Блаженний Феодорит (386-457), розповідаючи про Преп. Маркіяна, пише: “Возвав до Ісуса, і пальцем чинячи Переможного Знака (цебто Хреста), прогнав увесь страх”.
Про те саме свідчать і Отці Західної Церкви. Так, Блаженний Єронім (330-419), розповідаючи про Святу Па’влу, каже: “Держала пальця наді устами, зображуючи на них Хресне Знамення”. Так само й Св. Амвросій Миланський (340-397) навчає: “Пальцем треба зображати Хреста”.
Таким чином, як бачимо, Святі Отці свідчать, що на початку в Христовій Церкві панувало одноперстя, панувало як на Сході, де воно почалося, так і на Заході, куди було занесене.
III. Спочатку Хресне Знамення клали тільки на чолі
За час гоніння на християн (І-ІІ-ІП віки) сама практичність справи вимагала обмежуватися з розмірами Хресного Знамення, тому й повстало вигідне для обставин часу одноперстя. Але місце для Хресного Знамення спочатку було саме тільки чоло, і така форма Знака Хреста держалася довго [4].
І важливо зазначити, що вже в перші віки Християнства підкреслювалось, щоб Хресне Знамення робити прилюдно, нікого не боячись і не соромлячись. І ще з початків Християнства було багато хрестоборців, цебто противників його, які не визнавали Христа, а його Животворящого Хреста звали катівською шибеницею, і сміялися з християн, що вони шанують Хреста (як і тепер сміються різні сектанти).
На повстання хрестоборства серед давніх жидів найбільше вплинула їхня старозавітня наука про повішених. А саме, V Книга Мойсеева, Повторення Закону, навчає: “А коли буде на кому гріх смертного присуду, і буде він убитий, і ти повісиш його на дереві, то труп його не буде ночувати на дереві, але конче поховаєш його того дня, бо повішений — Боже прокляття, і ти не занечистиш «своєї землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі на насліддя”.
І власне ця старозавітня наука стала каменем спотикання для всіх жидів, — вони не хотіли визнати Ісуса за Сина Божого, а тим самим були й хрестоборцями, — не визнавали ані Хреста, ані Хресного Знамення. На цьому опирається й хрестоборство сучасних сектантів. Ось через це ісповідники почали закликати християн не соромитися з Хресним Знаменням перед ворогами його, і сміливо класти на собі знака Хреста якнайчастіше, щоб нагадувати про Розп’ятого, який Своєю смертю спас увесь світ.
Мали свої молитви і не християни, напр. юдеї, але Хресне Знамення при Молитві показувало, що вона християнська. Сильно важлива наука Icyсова: “Кожного, хто ісповідує Мене перед людьми, того визнаю й Я перед Небесним Отцем Моїм. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм” (Мт. 10. 32-33)- На основі цього стали навчати, що хто не ісповідує Хреста, той не християнин. І хто не Ісповідує Хресного Знамення, той відкидає Ісусову науку, — конче визнавати Його перед людьми.
Про це навчає й Апостол Павло: “Хочу я, щоб мужі чинили Молитви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву” (1 Тим. 2. 8). Тут “підіймаючи” визначає й наше Благословення, і Хресне Знамення. Таким чином ширилася наука не соромитися з Хресним Знаменням, і прилюдно чинити його, поборюючи тим хрестоборців, і щоб християни привчалися публічно ісповідувати Хреста. Великий Учитель Церкви, Св. Кирил Єрусалимський (315-386 p.p.) навчає: “Не стидаймося ісповідувати Розп’ятого, і сміливо зображуймо Знамення Хреста на чолі”. Він ще навчає: “Не стидаймося Хреста Христового; може хтось це й затаює, але ти зображуй його на чолі своїм”.
Про це саме навчає і Св. Амвросій Миланський (340-397): “Хресне Знамення кладеться на чолі, як на місці сорому, щоб ми не стидались Розпятого Христа, бо Він не стидається звати нас братами”. Навчає про те саме й Блаженний Августин (354-430): “Не без причини. Христос зволив, щоб Знамення Його клалося на нашому чолі, як на місці стидливости. Це для того, щоб християнин не стидався глузування з Хреста” (від хрестоборців).
І багато давніх Отців Церкви закликають у своїх писаннях класти Хресне Знамення на чолі. Напр. Єфрем Сирієць, славний Отець IV віку, навчає: “Бувши християнами, ухиляймося від поган, а чоло своє вінчаймо Чесним і Животворящим Хрестом”. Про те саме навчає й великий Учитель наш Іван Золотоустий (+ 407 р.): “Хресне Знамення щоденно зображується на нашому чолі, як на стовпі”. “З цим словом (що ви ціною куплені) і Хреста “зображує на чолі своїм”. Знаменитий богослов III віку Тертуліян так само свідчить про Хресне Знамення на чолі: “При кожному своєму ділі зображуй на чолі Знамення Хреста”.
IV. Початок триперстя
По славному Міланському Едиктові 313-го року, коли Христова Церква стала вільною, помалу міняється й форма Хресного Знамення. Міняється, бо воля Християнства дала можливість глибше переглянути форми Хресного Знамення. Можливо, що вже на той час одної усталеної форми не було, — були форми різні.
Про це свідчать і писання Св. Отців IV віку. Так, Св. Кирил Єрусалимський (315-386) навчає: “Нехай зображується пальцями Знамення Хреста на чолі і на всьому”. Отже, не “пальцем”, а “пальцями”, а це вже вказівка чи не на триперстя. І не тільки на самому чолі, але “й на всьому”.
Великі Читані Минеї Митрополита Макарія XVI віку пишуть під 1 квітня: “Преподобна Марія Єгипетська (345-421) перехрестила чоло своє, і очі, і уста, і груди”. Це також уже вказівка, що в IV столітті змінюється одноперсна форма Хресного Знамення на триперсну, — згадується не тільки лице, але й груди.
Один з найбільших єретиків Арій (256-336) уже з 318-го року розпочав по-єретичному навчати, про Св. Тройцю, применшуючи істоту Сина Божого. Знялася гаряча дискусія, бо загроза від Арієвої єресі була велика. І вкінці І Вселенський Собор 325-го року осудив і Арія, і його науку. І щоб правдиву науку про Святу Тройцю сильніше закріпити навіть знаком, повстає й шириться триперстя, — покладення на себе Хресного Знамення трьома першими пальцями, як символом Пресвятої Тройці.
Коли вироблялася форма Хресного Знамення, і коли з ним не треба було вже ховатися, то виробилася форма більших розмірів, — на чолі позостався тільки початок Знамення, а далі він поширився на груди та на плечі. І з бігом часу триперстя помалу випирає всі інші форми Хресного Знамення, і шириться скрізь на православному грецькому Сході, а також переходить і на Захід.
На жаль, про початки триперстя маємо мало потрібного матеріялу, і докладнішої історії його не знаємо. Православна Візантія ширила Правослаіє по всьому Сході, а з ним разом ширилося й триперсне Хресне Знамення, яке незабаром закріпилося по всьому православному світі: в Грузії, Вірменії, Абісінї, Єгипті, Сирії Болгарії, Сербії й ін. православних країнах. Поширилося воно також і серед християн на Заході.
V. Триперстя в Україні
В Україну Хрест прийшов разом з Православієм у X віці з Візантії, і сильно тут поширився, і глибоко завжди почитався. Почитания Хреста й його Хресного Знамення в Україні ніколи ні в кого не викликало спротиву, — Хресне Знамення росло тут разом з ростом християнської культури. Україна одержала свою Православну Віру з Візантії року 988-го, за Князя Київського Володимира Великого. Це був час, коли в Візантії міцно усталилося триперстя, як православна форма Хресного Знамення. Тому й зовсім природно, що в Україні з найдавнішого часу защепилася одна тільки форма Хресного Знамення, — триперсна, яка держиться в нас і досі незмінно.
Чи була в Україні на початку її Християнства яка інша форма Хресного Знамення, про це відомостей не маємо. Але маємо свідчення з половини XVI століття Ігумена Артемія, ніби в Московській Церкві “давніше Знамення клали на чолі своїм, а тепер сваволею кладуть на собі великі Хрести” [6]. Коли і б це було справді так, то вказувало б на те, що спочатку в Українській Церкві Хресне Знамення клали тільки на чолі. Але дуже рано це відмінилося, — стали зображати на собі широкого Хреста: чоло — груди — рамена.
Яка була форма складання пальців для Хресного Знамення в давній Україні, про це добре нам свідчить наша церковна археологія, —і власне вона показує, що в Україні завжди було тільки триперстя, як і сьогодні. Є чимало давніх Ікон, на яких намальовані Святі молитвенники, рука яких складена триперстно на Хресне Знамення.
Крім цього є ще надзвичайно сильне свідчення панування триперстя в Україні. У Києво-Печерській Лаврі в XII столітті спасався один проскурник, Преподобний Спиридон, що чуда чинив ще й за життя свого.
Помер він десь у половині XII віку, і похований в Києві, в Антонієвих Печерах. Пам’ять чудотворця Спиридона Церква згадує 31 жовтня. І ось цей Преподобний Спиридон як склав свої пальці на Хресне Знамення перед смертю, так і помер. Форма складених пальців руки позосталася незмінна аж досі: три перші пальці правої руки Преподобного складені разом, а два останніх пригнуті до долоні. І пальці складені так міцно, що розігнути їх не можна й тепер. Це живий свідок, як в Україні складали пальці для Хресного Знамення [7].
[1 ]По церковно-слов’янському від глибокої давнини — “Крестное Знаменіє”. У Митрополита Петра Могили, в його виданнях — “Крестный Знакъ”. У церковній мові прийнята така термінологія: Кажемо хреститися або: покласти на собі Хресне Знамення, або: осінити себе Хресним Знаменням.
[2] Писати треба: хрестити, Хрещення й т. ін., а не: христити, Хрищення. Див мою статтю: “Хрестити, а не христити”, в “Вірі й Культурі” 1954 року число 5 ст. 15-17.
[4 ]Багато доказів на це подає Архиепископ Филарет у своїй “Історії Руской Церкви” т. І ст. 141 142.
[5] Про почитання Хреста в Україні див. Митрополит Петро Могила: Поученіє о Крестъ Господа нашего и каждого христіанина, Київ, 1640 р. — “Книга о Въръ Православной”, 1644 року, Ігумена Києво-Михайлівського Манастиря Нафанаїла, тут 9-ий розділ: - “О Животворящім Кресті і Слово о пользі его”. — Митрополит І л а р і о н : Трираменний Хрест, Вінніпег, 1951 рік.
[6 ]Арх.Филарет : «История Русской Церкви», 1847 р. т.ІІІ ст..90
[7] Арх.Филарет : «История Русской Церкви», 1848 р. т.І ст.145
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт"
Хресне Знамення [1] чи Хресний Знак - це зображення на собі, чи на кому іншому або навіть на якійсь речі Знака Хреста. Христова Церква перші три віки свого існування не мала свободи, і була сильно переслідувана; через що мусіла ховатися з своєю Вірою, а тому повставали різні символічні знаки, як ознаки християнина. Так повстав і Знак Хресний чи Хресне Знамення, як видима ознака кожного християнина, цебто кожного, хто вірує в Ісуса Христа, як Бога нашого.
Християнська археологія показує, що Хресне Знамення йде ще від апостольського часу. І справді, про нього вже свідчать найдавніші християнські письменники ще І-ІІІ віку, напр. знаменитий богослов свого часу Тертуліан (народився 160-го року), або Єпископ Карфагенський Кипріан (160- 258 р.) та багато інших.
А вже в IV віці, як показують твори Святих Отців і Учителів Церкви, Хресне Знамення було в загальному вжиткові серед християн. Так, Св. Василій Великий (329-378) навчає, що Христова Церква з давнього часу береже Передання, щоб християни вірно означували себе Хрестом, і це для християнина найперша річ. Або ще приклад, — великий богослов IV віку, Св. Єфрем Сирієць, розповідаючи про життя Преподобного Авраамія (IV в.), каже: “Скінчивши Молитву, відходячи, Св. Авраамій тричі перехрестив [2] село Знаком Хреста”. Тут уже Хресне Знамення поєднане з Благословенням (див. розділ XXXII).
Часто й багато про Хреста й Хресне Знамення пише Св. Іван Золотоустий (і 407 р.). Наприклад: “Прийшов до нас великий день, всечесний і світлоносний Святих Постів середній тиждень, що приносить Хреста найблаженнішого й животворящого Спаса нашого Ісуса Христа, тиждень, який освячує тих, хто поклоняється Хресту чистим серцем і нескверними устами”. Це вказівка на т. звану Хрестопоклонну Неділю, — третю неділю Великого Посту, присвячену всесвітньому поклонінню Святому Хресту.
Апостол Павло своїми глибокими Посланнями широко вияснив велику вагу хресної муки Ісуса Христа, показав, що вона - основа Християнства, бо це через неї сталося спасіння світу. Тому й сам Хрест, як оруддя цієї муки й смерти, став глибокошанованим ще з апостольського, цебто І-го віку Християнства. Напр. 1 Кор. 1. 18: “Слово Боже про Хреста тим, що гинуть — то дурощі, а для нас, що спасаємось, — сила Божа!” І власне це стало основою для Хресного Знамення, як апостольське ствердження його, а разом і як апостольська відповідь усім тим хрестоборцям сектантам, для яких Хрест — “то дурощі”, то “сором”.
Або ще глибока наука Апостола Павла про Хреста: “Христос не послав мене, щоб хрестити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, — щоб порожнім не став Хрест Христа” (1 Кор. 1. 17). Або ще Гал. 6. 14: “А мені нехай буде, щоб я не хвалився, хіба (похвалюся) тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп’ятий для мене світ, а я світові”. Єфес. 2. 15-16: “Христос Своїми науками знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати в Собі одного нового чоловіка, спокій чинивши, і Хрестом примирити з Богом обох в однім тілі”.
Апостол Павло добре знав ворогів Хреста (”хрестоборців”), і засвідчив: “Багато хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги Хреста Христового!’ (Филип. 3. 18), — це слово про тих сектантів, що стали хрестоборцями, ворогами почитания Хреста чи може й Хресного Знамення.
Завдання Хресних Страстей Ісусових було, “щоб Ним поєднати з собою все, примиривши Кров’ю Хреста Його, через Нього, чи то земне чи то небесне” (Кол. 1. 20). Уся ця наука Апостола Павла про почитания Хреста була, власне, на глибше вияснення Христової. Заповіді: “Хто не візьме свого Хреста, і не піде за Мною слідом, той мене недостойний!” (Мт. 10. 38, див. ще Мт. 16. 24, Мр. 8. 34, Лк. 9. 23, 14. 27).
Ось тому вшанування Хреста з бігом віків все зростало, його з найдавнішого часу звуть Чесним, цебто Дорогоцінним, звуть Животворящим, цебто Оживляючим і т. ін. Хрест — основа й оруддя нашого спасіння, тому відразу, з початком Христової Церкви, появився й символ його — Хресне Знамення, символічний Знак Хреста,[3] бо християнська душа сильно прагнула завжди мати його при собі, щоб завжди пам’ятати про Розп’ятого Спасителя. І Хресне Знамення цілком поєдналося з Хрестом і в значенні, і в почитанні.
І рано появився й Вселенський Канон про пошановування Хреста. Дійсно, Святі Отці VI Вселенського Собору 692-го року своїм 73-м Каноном наказали всьому християнському світові почитати Хреста: “Через те, що Животворящий Хрест явив нам спасіння, то подобає нам чинити всяку ревність, щоб віддавалася належна честь Тому, чим ми спасені були від стародавнього гріхопадіння. Тому і думкою, і словом, і чуттям приносьмо йому поклоніння”. Це не тільки Канон про Хреста, але й про його символа (знака) — про Хресне Знамення, бо вони злилися цілком.
Трохи пізніше VII Вселенський Собор 787-го року встановив окремого Догмата про почитания Ікон, а разом з тим нагадав і про почитания Хреста, яке йде ще від Заповідей Спасителя та Апостолів.
II. Перша форма Хресного Знамення — одноперстя.
Історія Церкви знає, а церковна археологія підтверджує різні форми Хресного Знамення, — хрестилися одним пальцем, двома, трьома і п’ятьма, залежно від часу, і залежно від того, що саме, цебто — який саме Догмат Віри хотіли показати Знаком Хреста. У богословській науці втерлася для цього така термінологія: одноперстя, двоперстя, триперстя, від церковнослов’янського слова “перст” - палець.
Через велике значення Хреста в Християнській Вірі (вона звалася з апостольських часів Православною) його почитання відразу ж стало загальним. За час гоніння за Віру, в I-III віках, було дуже багато ісповідників, що не хотіли ховатися від переслідування, але таки хоч зовнішнім символом, зовнішнім знаком прагнули постійно виявляти й назовні найбільшу нашу Святиню, — Животворящого (оживляючого) Хреста, і так повстало Хресне Знамення, повстало ще з І віку, з апостольського часу.
Церковна археологія показує, що першою формою Хресного Знамення, яка повстала в І віці, було одноперстя, цебто хрестилися одним вказівним (другим зверху) пальцем (перстом) правої руки, а решту пальців пригинали до долоні. Одноперстя визначало найбільший Догмат Віри — єдинобожжя, що Бог тільки один. За того часу, на початку Християнства було багато поган, які визнавали багатобожжя, — християнські ісповідники сміло клали на собі одноперстя, щоб зазначити, що Бог один, і щоб цю свою Віру цим заманіфестувати.
Про одноперстя, як форму Хресного Знамення, свідчать багато Святих Отців IV віку в своїх писаннях. Так, Єпифаній Кипрський (310-403), розповідаючи про Преп. Йосифа, каже: “Узяв він посудину з водою й зробив на ній Хресне Знамення своїм пальцем”, — тут ясно, що це було одноперстя. Блаженний Феодорит (386-457), розповідаючи про Преп. Маркіяна, пише: “Возвав до Ісуса, і пальцем чинячи Переможного Знака (цебто Хреста), прогнав увесь страх”.
Про те саме свідчать і Отці Західної Церкви. Так, Блаженний Єронім (330-419), розповідаючи про Святу Па’влу, каже: “Держала пальця наді устами, зображуючи на них Хресне Знамення”. Так само й Св. Амвросій Миланський (340-397) навчає: “Пальцем треба зображати Хреста”.
Таким чином, як бачимо, Святі Отці свідчать, що на початку в Христовій Церкві панувало одноперстя, панувало як на Сході, де воно почалося, так і на Заході, куди було занесене.
III. Спочатку Хресне Знамення клали тільки на чолі
За час гоніння на християн (І-ІІ-ІП віки) сама практичність справи вимагала обмежуватися з розмірами Хресного Знамення, тому й повстало вигідне для обставин часу одноперстя. Але місце для Хресного Знамення спочатку було саме тільки чоло, і така форма Знака Хреста держалася довго [4].
І важливо зазначити, що вже в перші віки Християнства підкреслювалось, щоб Хресне Знамення робити прилюдно, нікого не боячись і не соромлячись. І ще з початків Християнства було багато хрестоборців, цебто противників його, які не визнавали Христа, а його Животворящого Хреста звали катівською шибеницею, і сміялися з християн, що вони шанують Хреста (як і тепер сміються різні сектанти).
На повстання хрестоборства серед давніх жидів найбільше вплинула їхня старозавітня наука про повішених. А саме, V Книга Мойсеева, Повторення Закону, навчає: “А коли буде на кому гріх смертного присуду, і буде він убитий, і ти повісиш його на дереві, то труп його не буде ночувати на дереві, але конче поховаєш його того дня, бо повішений — Боже прокляття, і ти не занечистиш «своєї землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі на насліддя”.
І власне ця старозавітня наука стала каменем спотикання для всіх жидів, — вони не хотіли визнати Ісуса за Сина Божого, а тим самим були й хрестоборцями, — не визнавали ані Хреста, ані Хресного Знамення. На цьому опирається й хрестоборство сучасних сектантів. Ось через це ісповідники почали закликати християн не соромитися з Хресним Знаменням перед ворогами його, і сміливо класти на собі знака Хреста якнайчастіше, щоб нагадувати про Розп’ятого, який Своєю смертю спас увесь світ.
Мали свої молитви і не християни, напр. юдеї, але Хресне Знамення при Молитві показувало, що вона християнська. Сильно важлива наука Icyсова: “Кожного, хто ісповідує Мене перед людьми, того визнаю й Я перед Небесним Отцем Моїм. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм” (Мт. 10. 32-33)- На основі цього стали навчати, що хто не ісповідує Хреста, той не християнин. І хто не Ісповідує Хресного Знамення, той відкидає Ісусову науку, — конче визнавати Його перед людьми.
Про це навчає й Апостол Павло: “Хочу я, щоб мужі чинили Молитви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву” (1 Тим. 2. 8). Тут “підіймаючи” визначає й наше Благословення, і Хресне Знамення. Таким чином ширилася наука не соромитися з Хресним Знаменням, і прилюдно чинити його, поборюючи тим хрестоборців, і щоб християни привчалися публічно ісповідувати Хреста. Великий Учитель Церкви, Св. Кирил Єрусалимський (315-386 p.p.) навчає: “Не стидаймося ісповідувати Розп’ятого, і сміливо зображуймо Знамення Хреста на чолі”. Він ще навчає: “Не стидаймося Хреста Христового; може хтось це й затаює, але ти зображуй його на чолі своїм”.
Про це саме навчає і Св. Амвросій Миланський (340-397): “Хресне Знамення кладеться на чолі, як на місці сорому, щоб ми не стидались Розпятого Христа, бо Він не стидається звати нас братами”. Навчає про те саме й Блаженний Августин (354-430): “Не без причини. Христос зволив, щоб Знамення Його клалося на нашому чолі, як на місці стидливости. Це для того, щоб християнин не стидався глузування з Хреста” (від хрестоборців).
І багато давніх Отців Церкви закликають у своїх писаннях класти Хресне Знамення на чолі. Напр. Єфрем Сирієць, славний Отець IV віку, навчає: “Бувши християнами, ухиляймося від поган, а чоло своє вінчаймо Чесним і Животворящим Хрестом”. Про те саме навчає й великий Учитель наш Іван Золотоустий (+ 407 р.): “Хресне Знамення щоденно зображується на нашому чолі, як на стовпі”. “З цим словом (що ви ціною куплені) і Хреста “зображує на чолі своїм”. Знаменитий богослов III віку Тертуліян так само свідчить про Хресне Знамення на чолі: “При кожному своєму ділі зображуй на чолі Знамення Хреста”.
IV. Початок триперстя
По славному Міланському Едиктові 313-го року, коли Христова Церква стала вільною, помалу міняється й форма Хресного Знамення. Міняється, бо воля Християнства дала можливість глибше переглянути форми Хресного Знамення. Можливо, що вже на той час одної усталеної форми не було, — були форми різні.
Про це свідчать і писання Св. Отців IV віку. Так, Св. Кирил Єрусалимський (315-386) навчає: “Нехай зображується пальцями Знамення Хреста на чолі і на всьому”. Отже, не “пальцем”, а “пальцями”, а це вже вказівка чи не на триперстя. І не тільки на самому чолі, але “й на всьому”.
Великі Читані Минеї Митрополита Макарія XVI віку пишуть під 1 квітня: “Преподобна Марія Єгипетська (345-421) перехрестила чоло своє, і очі, і уста, і груди”. Це також уже вказівка, що в IV столітті змінюється одноперсна форма Хресного Знамення на триперсну, — згадується не тільки лице, але й груди.
Один з найбільших єретиків Арій (256-336) уже з 318-го року розпочав по-єретичному навчати, про Св. Тройцю, применшуючи істоту Сина Божого. Знялася гаряча дискусія, бо загроза від Арієвої єресі була велика. І вкінці І Вселенський Собор 325-го року осудив і Арія, і його науку. І щоб правдиву науку про Святу Тройцю сильніше закріпити навіть знаком, повстає й шириться триперстя, — покладення на себе Хресного Знамення трьома першими пальцями, як символом Пресвятої Тройці.
Коли вироблялася форма Хресного Знамення, і коли з ним не треба було вже ховатися, то виробилася форма більших розмірів, — на чолі позостався тільки початок Знамення, а далі він поширився на груди та на плечі. І з бігом часу триперстя помалу випирає всі інші форми Хресного Знамення, і шириться скрізь на православному грецькому Сході, а також переходить і на Захід.
На жаль, про початки триперстя маємо мало потрібного матеріялу, і докладнішої історії його не знаємо. Православна Візантія ширила Правослаіє по всьому Сході, а з ним разом ширилося й триперсне Хресне Знамення, яке незабаром закріпилося по всьому православному світі: в Грузії, Вірменії, Абісінї, Єгипті, Сирії Болгарії, Сербії й ін. православних країнах. Поширилося воно також і серед християн на Заході.
V. Триперстя в Україні
В Україну Хрест прийшов разом з Православієм у X віці з Візантії, і сильно тут поширився, і глибоко завжди почитався. Почитания Хреста й його Хресного Знамення в Україні ніколи ні в кого не викликало спротиву, — Хресне Знамення росло тут разом з ростом християнської культури. Україна одержала свою Православну Віру з Візантії року 988-го, за Князя Київського Володимира Великого. Це був час, коли в Візантії міцно усталилося триперстя, як православна форма Хресного Знамення. Тому й зовсім природно, що в Україні з найдавнішого часу защепилася одна тільки форма Хресного Знамення, — триперсна, яка держиться в нас і досі незмінно.
Чи була в Україні на початку її Християнства яка інша форма Хресного Знамення, про це відомостей не маємо. Але маємо свідчення з половини XVI століття Ігумена Артемія, ніби в Московській Церкві “давніше Знамення клали на чолі своїм, а тепер сваволею кладуть на собі великі Хрести” [6]. Коли і б це було справді так, то вказувало б на те, що спочатку в Українській Церкві Хресне Знамення клали тільки на чолі. Але дуже рано це відмінилося, — стали зображати на собі широкого Хреста: чоло — груди — рамена.
Яка була форма складання пальців для Хресного Знамення в давній Україні, про це добре нам свідчить наша церковна археологія, —і власне вона показує, що в Україні завжди було тільки триперстя, як і сьогодні. Є чимало давніх Ікон, на яких намальовані Святі молитвенники, рука яких складена триперстно на Хресне Знамення.
Крім цього є ще надзвичайно сильне свідчення панування триперстя в Україні. У Києво-Печерській Лаврі в XII столітті спасався один проскурник, Преподобний Спиридон, що чуда чинив ще й за життя свого.
Помер він десь у половині XII віку, і похований в Києві, в Антонієвих Печерах. Пам’ять чудотворця Спиридона Церква згадує 31 жовтня. І ось цей Преподобний Спиридон як склав свої пальці на Хресне Знамення перед смертю, так і помер. Форма складених пальців руки позосталася незмінна аж досі: три перші пальці правої руки Преподобного складені разом, а два останніх пригнуті до долоні. І пальці складені так міцно, що розігнути їх не можна й тепер. Це живий свідок, як в Україні складали пальці для Хресного Знамення [7].
[1 ]По церковно-слов’янському від глибокої давнини — “Крестное Знаменіє”. У Митрополита Петра Могили, в його виданнях — “Крестный Знакъ”. У церковній мові прийнята така термінологія: Кажемо хреститися або: покласти на собі Хресне Знамення, або: осінити себе Хресним Знаменням.
[2] Писати треба: хрестити, Хрещення й т. ін., а не: христити, Хрищення. Див мою статтю: “Хрестити, а не христити”, в “Вірі й Культурі” 1954 року число 5 ст. 15-17.
[4 ]Багато доказів на це подає Архиепископ Филарет у своїй “Історії Руской Церкви” т. І ст. 141 142.
[5] Про почитання Хреста в Україні див. Митрополит Петро Могила: Поученіє о Крестъ Господа нашего и каждого христіанина, Київ, 1640 р. — “Книга о Въръ Православной”, 1644 року, Ігумена Києво-Михайлівського Манастиря Нафанаїла, тут 9-ий розділ: - “О Животворящім Кресті і Слово о пользі его”. — Митрополит І л а р і о н : Трираменний Хрест, Вінніпег, 1951 рік.
[6 ]Арх.Филарет : «История Русской Церкви», 1847 р. т.ІІІ ст..90
[7] Арх.Филарет : «История Русской Церкви», 1848 р. т.І ст.145
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт"
