Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
    Євангеліє про Преображення Христове Про свято Преображення Господа…
  • Влахернська ікона Божої Матері
    Влахернська ікона Божої Матері знайдена в Єрусалимі імператрицею…
  • ЦЕРКОВНІ ЧАСИ НА СВЯТУ ПАСХУ
    Читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх молитов. …
  • Воскресіння Христове
    Воскресіння Ісуса Христа: хроніка подій Про Свято Воскресіння…
  • Пасхальне послання Предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія
    Христос Воскрес! Ці короткі слова звичного зараз для нас…
  • Популярне
    Где то косяк! Проверь правильность строки подключения. Возможно просто нет новостей за последние 30 дней.
    Опитування
    Скільки Вам років?
    до 13
    14-17
    18-23
    24-29
    30-39
    40-50
    більше 50
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Жовтень 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    31
     
    Серпень 2019 (1)
    Липень 2019 (1)
    Квітень 2019 (4)
    Березень 2019 (2)
    Грудень 2018 (2)
    Листопад 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Проповідь на 24-ту неділю по П'ятидесятниці

    Проповідь на 24-ту неділю по П'ятидесятниціОдин священик протягом довгих років молив Господа, щоб Він послав йому доброго духовного провідника, який вказав би найкоротшу та найвпевненішу дорогу до твердої віри, до Божої любові - до святості. І ось одного дня той священик у душі почув дивний голос, який кликав його до Храму. Якісь душевні відчуття підказували, що саме сьогодні Господь сповнить його довготривалу молитву і саме через це у нього виник потяг піти до Храму. Прийшовши, перед дверима Церкви він побачив убогу, босу й обідрану людину.

    - Доброго дня! - привітався він до того жебрака, подаючи йому милостиню.

    - Дякую за побажання, - відповів жебрак, - але я не пригадую, щоб у моєму житті був колись недобрий день.

    Здивований такою відповіддю, священик сказав:


    Проповідь на 24-ту неділю по П'ятидесятниці

    - Я гадаю, що до добрих днів Господь може додати ще більше добра та щастя.

    На це жебрак відповів:

    - Але я ніколи не був нещасний, ніколи у житті мене не спіткало горе.

    Бачачи недорозуміння на обличчі священика, старець продовжив говорити:

    - Дні нашого життя є нещасливими лише тоді, коли ми не використовуємо їх на прославу Господа і не сповняємо Його волі. Коли я голодний, бо ніхто не дав мені їсти, - я прославляю Бога. Якщо викинутий під дощ, град, вітер, -я дякую Богові. Якщо моя убогість і нездатність заробити гроші виставляє мене на погорду і насмішки, або коли переношу інше терпіння, - я прославляю Божу велич. Тому говорю Вам, що ніколи не був нещасливий. Я з радістю приймаю все - солодке і гірке; я приймаю все, що спадає на мій життєвий шлях, бо твердо вірую: ніщо не діється без волі Божої, - і саме це дає мені щастя.

    Здивований почутим, священик запитав, хто ж він такий, та як його звати. Жебрак дав неймовірну відповідь:

    - Я є цар.
    - Ви - цар? А де ж Ваше царство? -здивувався священик.

    - Моє царство - в глибині серця, там я зберігаю досконалий порядок. Мої пристрасті мусять підкорятись Божій волі. Я перебуваю з Богом і насолоджуюся вірою, в якій знаходжу радість та щастя.

    Яка повчальна, глибока мудрість міститься в цих словах бідного жебрака! Люди, бачачи його обдертим, голодним, подаючи йому милостиню, вважали, що він бідолашний, нещасний чоловік, а він був щасливішим, ніж усі інші, які так вважали, та подавали йому на прожиття. Він був щасливіший за будь-якого володаря чи багату й відому людину. Це щастя, мир він знайшов у вірі в Бога та у згоді з Божою волею.

    Ми також, дорогі брати і сестри, називаємо себе християнами і таким чином є віруючими людьми, хоч дуже рідко замислюємося над нашою вірою, і взагалі над тим, що воно таке - віра. А віра, за словами апостола, є: «здійснення очікуваного і впевненість у невидимому». Віра - це коли хто вірує у незбагненного Бога, що з небуття створив небо і землю, і все видиме й невидиме. Так вірували всі древні пророки і праведники, від Адама і до воплочення Владики нашого Христа. Після того, як воплотився Ісус Христос, мати віру -для християнина означає вірувати в Отця і Сина, і Святого Духа, в Єдиного Нероздільного Бога в трьох Іпостасях. Та вірувати у велике таїнство воплочення Христа, тобто в те, що Син і Слово Бога-Отця, не відділяючись від Отця, зійшов з неба й воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною; що в одному і тому ж лиці він був Людиною та Богом, мав дві природи - людську й Божественну; що зі Своєї волі був розп'ятий, а на третій день воскрес із мертвих і через сорок днів вознісся на небо як людина та сів на престолі Божества Свого з плоттю Своєю. І все небесне воїнство прославляє Його в єдності з Отцем і Святим Духом.

    Все це велике і неосяжне людському розумові таїнство звершено було для того, щоб ті, хто у нього вірує, знову зодягнулися в Духа Святого, котрого втратив наш прародич Адам, коли порушив, з намови диявола, заповідь Божу, для того, щоби набуттям Духа Святого твердо покладалися на волю Божу, і з допомогою тієї волі перемагали диявола та всі його темні сили. Тому, що без Святого Духа ніхто не може уникнути гріха, виконувати заповіді Божі, перемагати владу і силу, котру мають над нами злі духи. Духа благодаті Божої ми здобуваємо через нашу віру, яка здатна творити чудеса. «Істину кажу вам, якщо ви мали б віру як гірчичне зерно, - говорив своїм учням Господь, а гірчичне зерно, як ми знаємо, є найменше з-поміж усіх зерен, - то сказали б цій горі: «перенесися звідти та кинься в море», і не мали сумніву у своєму серці, то так і сталося б».

    І сьогоднішнє Євангельське читання розповідає нам про силу віри, віри, через яку Господь творив чудеса. Віра жінки, що дванадцять довгих років мучилась від кровотечі, витратила всі свої збереження на лікарів, так і не отримавши ніякої допомоги, - була настільки сильна, що саме Ісус Христос, який творив чудеса, про які гомоніла вся Юдея, допоможе її нещастю, що через свою віру отримала те, чого прагнула всім серцем, у якому не було жодного сумніву. І за це почула слова Господа: «Дочко, віра твоя спасла тебе; іди в мирі!» (Лук.8, 48). Також своєю вірою і старшина синагоги на ім'я Яір врятував свою дочку, яку Господь воскресив із мертвих. «Не бійся, тільки віруй, і вона буде здорова!» (Лук.8,50).

    В житії святого Івана Золотоустого розповідається про те, як, перебуваючи в Афінській Філософській школі, він мав противника в лиці філософа Анфімія. Він, від заздрощів до доброї слави про Івана, злословив його, провокував на нього ненависть інших людей. Але святий, при допомозі Божій, засоромив свого противника і разом з ним навернув багатьох до Христа. Сталося це, коли Анфімій у спорі з Іваном став хулити Господа Нашого Ісуса Христа. Тоді на нього несподівано напав дух і став його мучити. Анфімій впав на землю і корчився, широко розкривши рота, з якого текла піна. Бачачи це, оточуючі жахнулися, і багато з них від страху втекли. Ті, котрі залишилися, стали просити Івана, щоб він допоміг біснуватому, на що той сказав:

    - Якщо він не покається І не увірує в Христа-Бога, котрого злословив, то не зцілиться.

    І Анфімій, чуючи таке, промовив:

    - Вірую, що ні на небі, ні на землі немає іншого Бога, крім Того, Котрого сповідує Іван. Коли він промовив ці слова, нечистий дух залишив його і Анфімій став здоровий. Весь люд, що бачив це чудо, вигукував:

    -Великий Бог християнський! Він один творить чудеса.

    Дорогі брати і сестри! І сьогодні Господь через віру творить чудеса, але інколи, затьмарені своїми гріхами, через слабку віру ми не помічаємо всіляких чудес, що діються у світі та навколо нас. Ми повинні благати Господа, щоб утвердив нас, хитких і слабких у вірі, щоб ми повністю підкорилися волі Божій, аби твердо вірили, що все, що ми переживаємо, — хвилини радості, піднесення, чи то хвилини суму і горя, — це все наш життєвий Хрест, котрий ми повинні нести без нарікань. Адже Господь не дасть нам важчого хреста ніж ми могли б нести. Через хрест Господь зміцнює нашу віру, молитву та веде до спасіння, до Царста Божого. На утрені, закінчуючи Велике Славослів’я, ми закликаємо до Господа: «Господи, до Тебе я прибігаю, навчи мене творити волю Твою, бо Ти Бог мій».

    Виходячи сьогодні з Храму, дорогі брати і сестри, у глибині душі закарбуймо Божественні слова нашого Спасителя: «Дочко, віра твоя спасла тебе; іди в мирі!» (Лук.8, 48).; «Не бійся, тільки віруй» (Лук.8,50). Амінь.

    о. Михайло Садовський,
    настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці
    (м. Львів)
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com