Проповідь на 24-ту неділю по П'ятидесятниці

Один священик протягом довгих років молив Господа, щоб Він послав йому доброго духовного провідника, який вказав би найкоротшу та найвпевненішу дорогу до твердої віри, до Божої любові - до святості. І ось одного дня той священик у душі почув дивний голос, який кликав його до Храму. Якісь душевні відчуття підказували, що саме сьогодні Господь сповнить його довготривалу молитву і саме через це у нього виник потяг піти до Храму. Прийшовши, перед дверима Церкви він побачив убогу, босу й обідрану людину.

- Доброго дня! - привітався він до того жебрака, подаючи йому милостиню.

- Дякую за побажання, - відповів жебрак, - але я не пригадую, щоб у моєму житті був колись недобрий день.

Здивований такою відповіддю, священик сказав:



- Я гадаю, що до добрих днів Господь може додати ще більше добра та щастя.

На це жебрак відповів:

- Але я ніколи не був нещасний, ніколи у житті мене не спіткало горе.

Бачачи недорозуміння на обличчі священика, старець продовжив говорити:

- Дні нашого життя є нещасливими лише тоді, коли ми не використовуємо їх на прославу Господа і не сповняємо Його волі. Коли я голодний, бо ніхто не дав мені їсти, - я прославляю Бога. Якщо викинутий під дощ, град, вітер, -я дякую Богові. Якщо моя убогість і нездатність заробити гроші виставляє мене на погорду і насмішки, або коли переношу інше терпіння, - я прославляю Божу велич. Тому говорю Вам, що ніколи не був нещасливий. Я з радістю приймаю все - солодке і гірке; я приймаю все, що спадає на мій життєвий шлях, бо твердо вірую: ніщо не діється без волі Божої, - і саме це дає мені щастя.

Здивований почутим, священик запитав, хто ж він такий, та як його звати. Жебрак дав неймовірну відповідь:

- Я є цар.
- Ви - цар? А де ж Ваше царство? -здивувався священик.

- Моє царство - в глибині серця, там я зберігаю досконалий порядок. Мої пристрасті мусять підкорятись Божій волі. Я перебуваю з Богом і насолоджуюся вірою, в якій знаходжу радість та щастя.

Яка повчальна, глибока мудрість міститься в цих словах бідного жебрака! Люди, бачачи його обдертим, голодним, подаючи йому милостиню, вважали, що він бідолашний, нещасний чоловік, а він був щасливішим, ніж усі інші, які так вважали, та подавали йому на прожиття. Він був щасливіший за будь-якого володаря чи багату й відому людину. Це щастя, мир він знайшов у вірі в Бога та у згоді з Божою волею.

Ми також, дорогі брати і сестри, називаємо себе християнами і таким чином є віруючими людьми, хоч дуже рідко замислюємося над нашою вірою, і взагалі над тим, що воно таке - віра. А віра, за словами апостола, є: «здійснення очікуваного і впевненість у невидимому». Віра - це коли хто вірує у незбагненного Бога, що з небуття створив небо і землю, і все видиме й невидиме. Так вірували всі древні пророки і праведники, від Адама і до воплочення Владики нашого Христа. Після того, як воплотився Ісус Христос, мати віру -для християнина означає вірувати в Отця і Сина, і Святого Духа, в Єдиного Нероздільного Бога в трьох Іпостасях. Та вірувати у велике таїнство воплочення Христа, тобто в те, що Син і Слово Бога-Отця, не відділяючись від Отця, зійшов з неба й воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною; що в одному і тому ж лиці він був Людиною та Богом, мав дві природи - людську й Божественну; що зі Своєї волі був розп'ятий, а на третій день воскрес із мертвих і через сорок днів вознісся на небо як людина та сів на престолі Божества Свого з плоттю Своєю. І все небесне воїнство прославляє Його в єдності з Отцем і Святим Духом.

Все це велике і неосяжне людському розумові таїнство звершено було для того, щоб ті, хто у нього вірує, знову зодягнулися в Духа Святого, котрого втратив наш прародич Адам, коли порушив, з намови диявола, заповідь Божу, для того, щоби набуттям Духа Святого твердо покладалися на волю Божу, і з допомогою тієї волі перемагали диявола та всі його темні сили. Тому, що без Святого Духа ніхто не може уникнути гріха, виконувати заповіді Божі, перемагати владу і силу, котру мають над нами злі духи. Духа благодаті Божої ми здобуваємо через нашу віру, яка здатна творити чудеса. «Істину кажу вам, якщо ви мали б віру як гірчичне зерно, - говорив своїм учням Господь, а гірчичне зерно, як ми знаємо, є найменше з-поміж усіх зерен, - то сказали б цій горі: «перенесися звідти та кинься в море», і не мали сумніву у своєму серці, то так і сталося б».

І сьогоднішнє Євангельське читання розповідає нам про силу віри, віри, через яку Господь творив чудеса. Віра жінки, що дванадцять довгих років мучилась від кровотечі, витратила всі свої збереження на лікарів, так і не отримавши ніякої допомоги, - була настільки сильна, що саме Ісус Христос, який творив чудеса, про які гомоніла вся Юдея, допоможе її нещастю, що через свою віру отримала те, чого прагнула всім серцем, у якому не було жодного сумніву. І за це почула слова Господа: «Дочко, віра твоя спасла тебе; іди в мирі!» (Лук.8, 48). Також своєю вірою і старшина синагоги на ім'я Яір врятував свою дочку, яку Господь воскресив із мертвих. «Не бійся, тільки віруй, і вона буде здорова!» (Лук.8,50).

В житії святого Івана Золотоустого розповідається про те, як, перебуваючи в Афінській Філософській школі, він мав противника в лиці філософа Анфімія. Він, від заздрощів до доброї слави про Івана, злословив його, провокував на нього ненависть інших людей. Але святий, при допомозі Божій, засоромив свого противника і разом з ним навернув багатьох до Христа. Сталося це, коли Анфімій у спорі з Іваном став хулити Господа Нашого Ісуса Христа. Тоді на нього несподівано напав дух і став його мучити. Анфімій впав на землю і корчився, широко розкривши рота, з якого текла піна. Бачачи це, оточуючі жахнулися, і багато з них від страху втекли. Ті, котрі залишилися, стали просити Івана, щоб він допоміг біснуватому, на що той сказав:

- Якщо він не покається І не увірує в Христа-Бога, котрого злословив, то не зцілиться.

І Анфімій, чуючи таке, промовив:

- Вірую, що ні на небі, ні на землі немає іншого Бога, крім Того, Котрого сповідує Іван. Коли він промовив ці слова, нечистий дух залишив його і Анфімій став здоровий. Весь люд, що бачив це чудо, вигукував:

-Великий Бог християнський! Він один творить чудеса.

Дорогі брати і сестри! І сьогодні Господь через віру творить чудеса, але інколи, затьмарені своїми гріхами, через слабку віру ми не помічаємо всіляких чудес, що діються у світі та навколо нас. Ми повинні благати Господа, щоб утвердив нас, хитких і слабких у вірі, щоб ми повністю підкорилися волі Божій, аби твердо вірили, що все, що ми переживаємо, — хвилини радості, піднесення, чи то хвилини суму і горя, — це все наш життєвий Хрест, котрий ми повинні нести без нарікань. Адже Господь не дасть нам важчого хреста ніж ми могли б нести. Через хрест Господь зміцнює нашу віру, молитву та веде до спасіння, до Царста Божого. На утрені, закінчуючи Велике Славослів’я, ми закликаємо до Господа: «Господи, до Тебе я прибігаю, навчи мене творити волю Твою, бо Ти Бог мій».

Виходячи сьогодні з Храму, дорогі брати і сестри, у глибині душі закарбуймо Божественні слова нашого Спасителя: «Дочко, віра твоя спасла тебе; іди в мирі!» (Лук.8, 48).; «Не бійся, тільки віруй» (Лук.8,50). Амінь.