Один молодий монах запитував старця, як спастись. Старець у відповідь попросив його пригадати і розповісти свої відчуття при першому приході в монастир. Юнак відповів, що все було йому дивно і свято, все полонило розум і захоплювало серце. У відповідь старець сказав, що потрібно до старості зберігати таке ж відчуття, не давати йому зникнути. Потрібно служити всім, як менший і нижчий, і завжди залишатися таким, що знов поступив в братерство, а не що обріс з часом зв'язками, зарозумілістю, помилковими думками.
Хвороба, про яку ми говоримо, називається звичка до благодаті. Священикові, що простояв біля престолу декілька десятків років, буває важко пригадати про те, що він не виконавець Таїнств, а служитель Таїнств. Він служить, а здійснює Господь. Якщо різницю в цих двох поняттях упустити, то і вийде те, про що з гіркотою говорив Тихон Задонський: стоять біля престолу по 30 років — пора святими ставати, а вони ще гірші стають.
Отже, перша рада воцерковленій людині — не звикати до благодаті. Потрібно шукати і знаходити нові грані церковного життя, яких, на щастя, безліч. Тут доречні і паломництва, і відвідин інших приходів, і хороші книги. Друге, не менш важливе — не потрібно лізти в церковну політику. Людям часто здається, що якщо вони когось знають особисто, кудись їздили, з кимось спілкувалися, що якщо вони з перших рук дізнаються новини про призначення архієреїв на кафедри, про кулуарні розмови і закулісні інтриги, то це говорить про їх глибоку церковність. Це примітивна брехня і велика помилка. У фільмі «Волга, Волга» товариш Бивалов скрізь і усюди квапився розповісти про те, що він «особисто знає Шульберта». Цією фразою він розписувався в повному незнанні музики і одночасно в бажанні представитися її знавцем. Такими ж «знавцями» церковного життя є і наші «святенники», що знають що завгодно про кого завгодно, але лише не те, що треба. Отже, другий принцип формулюється так: не лізти в кипучу діяльність, але, по апостолові Павлу, жити тихо і працювати своїми руками (1 Фес. 4, 11).
Людям потрібно спілкуватися. Брат від брата укріплюється, як град твердий (Прит. 18, 19), і нитка, втричі скручена, не скоро порветься (Еккл. 4, 12). Потрібні брати і сестри у Христі. Ну хоч би брат і сестра, люди, що мають духовний досвід, вірні Православній Церкві, такі, що можуть вислухати, зрозуміти, підказати, поділитися. Значить, третій принцип — позахрамове спілкування з віруючими людьми.
Найголовніше ж — це діяльне наближення до Бога через виконання заповідей. Христос вічно молодий. На тлі таких людей похилого віку, як Конфуцій, Магомет, Мойсей, воскреслий Христос — це Юнак. Бути з Ним в спілкуванні і не насичуватися від Нього свіжістю і новизною неможливо. Якщо вашу душу покрила короста, якщо ви втомилися, згорбилися в своєму «християнському проживанні», то є сенс переглянути своє життя. Можливо, воно не цілком християнське. Адже якщо Господь нам і обіцяє скорботу, праці і подвиги, то нудьги і втоми не обіцяє ніколи. І все життя наше — це довга анфілада кімнат, одна на одну не схожих. У кожній є багато цікавого, але ні в одній з них не можна залишатися надовго. Потрібно пройти крізь них, як ніж крізь масло, і досягти кінцевої мети — предстояння перед Найсолодшим Ісусом.
Загалом, тим, хто вже встиг втомитися від віри і кому здається, що він все зрозумів і до всього звик, треба приготуватися до нечуваних змін і до вічного оновлення. Бо таке і лише таке справжнє церковне життя.
Українською перекладено за матеріалами сайту Отрок
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства
Хвороба, про яку ми говоримо, називається звичка до благодаті. Священикові, що простояв біля престолу декілька десятків років, буває важко пригадати про те, що він не виконавець Таїнств, а служитель Таїнств. Він служить, а здійснює Господь. Якщо різницю в цих двох поняттях упустити, то і вийде те, про що з гіркотою говорив Тихон Задонський: стоять біля престолу по 30 років — пора святими ставати, а вони ще гірші стають.
Отже, перша рада воцерковленій людині — не звикати до благодаті. Потрібно шукати і знаходити нові грані церковного життя, яких, на щастя, безліч. Тут доречні і паломництва, і відвідин інших приходів, і хороші книги. Друге, не менш важливе — не потрібно лізти в церковну політику. Людям часто здається, що якщо вони когось знають особисто, кудись їздили, з кимось спілкувалися, що якщо вони з перших рук дізнаються новини про призначення архієреїв на кафедри, про кулуарні розмови і закулісні інтриги, то це говорить про їх глибоку церковність. Це примітивна брехня і велика помилка. У фільмі «Волга, Волга» товариш Бивалов скрізь і усюди квапився розповісти про те, що він «особисто знає Шульберта». Цією фразою він розписувався в повному незнанні музики і одночасно в бажанні представитися її знавцем. Такими ж «знавцями» церковного життя є і наші «святенники», що знають що завгодно про кого завгодно, але лише не те, що треба. Отже, другий принцип формулюється так: не лізти в кипучу діяльність, але, по апостолові Павлу, жити тихо і працювати своїми руками (1 Фес. 4, 11).
Людям потрібно спілкуватися. Брат від брата укріплюється, як град твердий (Прит. 18, 19), і нитка, втричі скручена, не скоро порветься (Еккл. 4, 12). Потрібні брати і сестри у Христі. Ну хоч би брат і сестра, люди, що мають духовний досвід, вірні Православній Церкві, такі, що можуть вислухати, зрозуміти, підказати, поділитися. Значить, третій принцип — позахрамове спілкування з віруючими людьми.
Найголовніше ж — це діяльне наближення до Бога через виконання заповідей. Христос вічно молодий. На тлі таких людей похилого віку, як Конфуцій, Магомет, Мойсей, воскреслий Христос — це Юнак. Бути з Ним в спілкуванні і не насичуватися від Нього свіжістю і новизною неможливо. Якщо вашу душу покрила короста, якщо ви втомилися, згорбилися в своєму «християнському проживанні», то є сенс переглянути своє життя. Можливо, воно не цілком християнське. Адже якщо Господь нам і обіцяє скорботу, праці і подвиги, то нудьги і втоми не обіцяє ніколи. І все життя наше — це довга анфілада кімнат, одна на одну не схожих. У кожній є багато цікавого, але ні в одній з них не можна залишатися надовго. Потрібно пройти крізь них, як ніж крізь масло, і досягти кінцевої мети — предстояння перед Найсолодшим Ісусом.
Загалом, тим, хто вже встиг втомитися від віри і кому здається, що він все зрозумів і до всього звик, треба приготуватися до нечуваних змін і до вічного оновлення. Бо таке і лише таке справжнє церковне життя.
Українською перекладено за матеріалами сайту Отрок
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства