У материнській утробі відбулося зачаття двох близнят. Минали тижні, малята росли й розвивалися. Прокидалася їхня свідомість, росла їхня радість:-Лишень подумай - хіба не чудо, що ми є? Як це прекрасно - жити!
Близнята пізнавали світ.
Коли побачили пуповину, що єднала їх з матір'ю, пуповину, через яку вони діставали всі необхідні для подальшого життя і зростання речовини, брати від радости аж заспівали:
-Якою ж великою і самовідданою є любов нашої мами, що ділиться з нами своїм власним життям!
Спливали тижні, місяці, відтак одного дня малюки зрозуміли, що дуже змінилися.
-Що це означає? - запитав один.
-Це означає, - відповідав другий, - що наше перебування у цьому світі незабаром скінчиться.
-Але я не хочу звідси виходити, - запротестував перший, - я волів би залишитись тут навіки.
-Ми не маємо вибору, - сказав другий, - та, може, існує якесь життя після народження!
-Хіба це можливо? - засумнівався перший. - Ось ми втратимо нашу пуповину, і як нам жити без неї? Адже з людей, що покинули материнське лоно до нас, ще ніхто не вернувся, аби розповісти нам, що життя після народження таки існує. Ні, народження означає кінець!
Тут один із близнюків геть занепав духом. Говорив так:
- Якщо життя закінчується народженням, то який сенс має перебування у лоні матері? Безглуздя, та й годі. А, може, ніякої матері не існує взагалі?
-Але ж вона мусить існувати! - заперечив другий. - Бо звідки тоді ми з тобою взялися? Чи могли б отут жити?
-А ти бачив колись нашу маму? - запитував перший. - Що, як вона існує лишень у нашій уяві? 1 ми вигадали її, щоб таким чином пояснити собі наше власне походження та існування?
Всі останні дні перебування близнят у лоні матері були заповнені нескінченними запитаннями і величезним страхом. Врешті настав день народження.
Покинувши свій теперішній світ, брати-близнюки закричали, розплющили очі...
Те, що вони побачили, перевершило їхні найсмі-ливіші мрії та сподівання.
Одного дня ми всі врешті народимось.
БРУНО ФЕЕРЕРО
