Двоє поважних рабинів зустрілися на спільній вечері. Були щирими приятелями, то спершу розмовляли про всяку всячину, а потім, аж до пізньої ночі, дискутували про буття і сутність Господа Бога.Врешті, дійшли висновку, що Бога немає, та й пішли собі відпочивати. Вранці один із рабинів пробудився і, не знайшовши другого в домівці, вийшов до саду. Там побачив колегу і приятеля заглибленим у вранішню молитву.Вражений, рабин спитав:
-Що ти робиш?
-Ти ж бачиш - проказую вранішні молитви.
-Ти мене дивуєш! Ми ж дискутували мало не до світання і, зрештою, дійшли висновку, що Бога не існує. І що я бачу нині - ти отут, у своїм саду, проказуєш вранішні молитви?!
А другий рабин відповів просто:
-Даруй, але що це має спільного з Богом?
Хто не вміє молитися, той лиш проказує молитви. У К. С. Льюїса крутій підказує своєму небожеві, дияволу-спокусникові, найкращий спосіб, як відвернути людей від молитви: "Маєш учинити так, щоб вони не забували, якою була їх дитяча молитва - бездумним, папужачим повторенням певних слів, - і щоб гадали, ніби воно і є справжня молитва!"
БРУНО ФЕРРЕРО
