Ікона святого апостола Андрія Первозваного найчастіше зображується в північній частині апостольського ряду другим від Христа (праворуч свого брата Петра) або третім - за Марком. Зображається з довгою бородою, зазвичай - сивий. Часто одягнений у жовтий хітон та синій(або зелений) гіматій. Іноді - навпаки. Зрідка він у червоно-синьому вбранні. У руках сувій або книга. З кінця 17 ст. починає малюватись із знаряддям страти Х-подібним андріївським хрестом. Також його атрибутами є шнур (бо до хреста його не прибили а прив'язали), рибальські сіті.

З благословення митрополита Львівського і Сокальського Димитрія, з 11 грудня 2015 року Божого у Львові відбуватимуться братські студії. Зустрічі проходитимуть у єпархіальному приміщені, при Свято-Покровському кафедральному соборі (м. Львів, вул. Грушевського, 2) кожної п'ятниці з 11 грудня. Початок о 19:00.

Зустрічі проходитимуть у формі лекцій на богословські теми, після якої буде обговорення. Також учасники студій матимуть нагоду вивчати Біблію під керівництвом православних богословів Львова. Третім тематичним напрямком буде церковна історія.

Серед лекторів: доктор церковно-історичних наук, владика Димитрій (Рудюк), кандидат богословських наук, проректор Львівської православної богословської академії прот. Михаїл Сивак, к.б.н., викладач ЛПБА, прот. Назарій Лозинський, викладач ЛПБА, ієрей Артемій Бабленюк та інші.

"Memento mori" - тобто "пам'ятай про смерть" - казали древні християни.

Для того, щоб цінувати власне життя і не витрачати його марно - треба пам'ятати про смерть, бо вона може в будь-який момент покласти йому кінець.

Для того, щоб любити своїх рідних і близьких, котрі зараз поряд - треба пам'ятати про смерть, бо вона може скоро забрати іх від нас або нас від них.

Для того, щоб побороти в собі гріх - треба пам'ятати про смерть, бо вона може прямо зараз перенести нас з нашими гріховними ділами й звичками у вічність, де вже не буде можливості змінитися на краще.

Для того, щоб розпочати прямо зараз служити своїм життям Богові - треба пам'ятати про смерть, бо хто нам може дати гарантію того, що ми доживемо до старості, на яку більшість людей відкладають своє покаяння і виправлення?

Свята великомучениця Катерина зображається як молода вродлива дівчина в розкішних шатах відповідно до епохи намалювання. Найчастіше з розпущеним волоссям. На голові може бути корона - ознака царського роду та великомучеництва. У руках - хрест або пальмова гілка великомучениці, меч як символ страти. Найвпізнаваніший атрибут - колесо. воно може бути із шипами або без них, іноді зустрічається зламане колесо. Також зустрічається книга, сувій та перстень.

В українському іконописі її образи значно поступаються чисельністю великомученицям Параскеві та Варварі.

Введення в Храм Богородиці входить в цикл Дванадесятих свят, що розміщені на іконостасі, також зображається в акафісних іконах та сценах житія Якима і Анни. Композиція близька іконографії "Стрітення", бо на обох сюжетах бачимо принесення первенця Господеві, яке записане в юдейському Законі. В лівій частині ікони бачимо Якима та Анну та непорочних дів, що тримають свічки. На головах дів віночки як символ незаміжності. В центрі композиції маленька Марія, що виглядає значно старшою від 3 років, а найчастіше - мініатюрна, проте доросла і в мафорії (як заміжня). Лише з 17 ст. Її стали зображати юною, з непокритою головою і у віночку. Пречиста йде до Захарії, який простягає до Неї руки. В залежності від періоду намалювання, першосвященик може бути зображений: як раввін із характерним головним убором, як старозавітній першосвященик, як православний або католицький єпископ (в залежності від католицької або православної митри). Зустрічаються і комбіновані костюми. За спиною Захарії ворота Храму з двома колонами та сходи, на яких, найчастіше, Захарія і стоїть. Іноді композиція дзеркальна (Храм зліва, а не справа і т.д.) На задньому плані в архітектурному комплексі можемо бачити завісу, скрижалі Закону. А також сцени Благовіщення, Марію, що читає, та ангела, який приносить Їй їжу.

Читати частину 7-му

Про воскресіння мертвих у момент смерті Господа архімандрит Феодор (Бухарєв) пише: "Що привернуло цих воскреслих святих у святий град Єрусалим і примусило явитися багатьом живим? Чи не глибоке співчуття до бідного народу, який не пізнав свого Визволителя? Чи не прагнення отців, які увійшли в радість Христового Воскресіння, поділитися цією радістю, по можливості, і зі своїми дітьми?"