Не будьмо ж невдячними до Господа, а, відповідно до наших сил, будемо всі приносити все - віру, надію, любов, цнотливість, милосердя, любов до подорожніх. І в чому я переконував вас раніше, в тому ж переконую і тепер і ніколи не перестану переконувати. У чому ж саме? Маючи намір приступити до цієї страшної і Божественної Трапези і святих Тайн, робіть це зі страхом і трепетом, з чистою совістю, з постом і молитвою, без шуму, не турбуючи і не штовхаючи ближніх. Бо це є ознакою крайнього безумства і надзвичайної зневаги, і на тих, котрі так чинять, накликає велику кару і помсту.

Ось про цей день ми пояснили вам усе. Скажу ще про одне і зупинюся, щоб надати можливість сказати більше нашому спільному вчителю.

Оскільки чимало хто з еллінів (тобто язичників), слухаючи, що Бог народився в плоті, глумлячись, сміються і багатьох простаків непокоять і бентежать, тому необхідно і їм сказати дещо, а також і тим, котрі бентежаться, щоб вони через слова безумних людей ніколи не відчували неспокою і не бентежилися через насміхання невірних. І малі діти часто сміються, коли ми говоримо про серйозні речі і займаємося необхідними справами, але сміх (їхній) є доказом не мізерності речей, над якими сміються, а необізнаності тих, котрі сміються. Це ж можна сказати і про еллінів, що, маючи навряд чи більше розуму, ніж діти, глумляться з того, що заслуговує благоговіння і наповнює неабияким захопленням, а те, що насправді є смішним, шанують і поважають. Однак те наше, над чим вони сміються, залишається у своїй пошані, не зазнаючи від їхнього сміху для своєї слави жодної шкоди. А їхні речі, всіляко прикрашені, виявляють власну потворність.

Отже, якщо під час свята Кучок входив у Святеє святих тільки сам первосвященик, то тепер ми доведемо, що ангел Захаріі, коли він знаходився перед Святим-святих, оскільки явився тільки йому, коли він звершував кадіння, а первосвященик ніколи не входив сам, а тільки в цей час.

Однак, ніщо не заважає вислухати і слова (Писання). “У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія..., і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я їй - Єлисавета... Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом, за звичаєм священства йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього, а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння” (Лк. 1, 5, 8-10). Пригадай тут, улюблений, ті слова, якими сказано: “Жодна людина не повинна бути в скинії зібрання, коли входить він для очищення святилища, до самого виходу його” (Лев. 16, 17). “Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного” (Лк. 1, 11). Не сказав: жертовника всепалення, але “жертовника кадильного”, бо зовнішній жертовник був жертовником для жертв і всепалення, а жертовник внутрішній був жертовником кадильним. Отже, і з цього, і з того, що тільки йому було явлення, і зі слів, що назовні був народ, який очікував його, видно, що він увійшов у Святе-святих.

Яке ж, скажуть, це має відношення до цього дня? Почекайте трохи і не втрачайте терпіння. Ми розкриваємо джерело від самого початку і намагаємося дійти аж до вершини, щоб якнайкраще все висвітлити. Однак, щоб мої слова були не надто довго утаємниченими і, залишаючись незрозумілими, не втомили вас своєю тривалістю, тепер скажу вам причину, чому я розповів усе це. Яка ж причина?

Коли Єлисавета вже шостий місяць носила в утробі Іоана, тоді зачала Марія. Отже, якщо ми довідаємося, яким був цей шостий місяць, тоді довідаємося, коли зачала Марія. Далі, довідавшись, коли вона зачала, відрахувавши дев’ять місяців від зачаття, довідаємося, коли і породила.