...Це той різновид героїзму, що його ми бачимо в житті Йосипа - чоловіка Марії і опікуна Ісуса Христа. На мою думку, ми недостатньо цінуємо те, що він для них зробив. Марія, заручена молода жінка, ще майже дівчина, виявляється вагітною, маючи вельми несподіване пояснення того: «Я вагітна сином Бога». Ситуація ганебна. Що має думати Йосип, як мусить почуватися? Без сумніву - ображеним, спантеличеним, зрадженим. Але він - добрий чоловік, він не віддасть її на каменування, він просто «хотів тайкома її відпустити» (Мт. 1, 19).
В неділю після Різдва Христового вшановується пам’ять святого Йосипа-Обручника.

Подумки ми зараз уявімо себе дві тисячі років тому, і яке дивне почуття повинно наповнювати нас: уже тиждень, як світ став іншим! Світ, який тисячоліттями був як загублена вівця, став тепер як вівця знайдена, піднята на плечі Сином Божим, що став Сином Людським. Непрохідна безодня, яку гріх зробив між Богом і людиною, тепер, хоча б зародковому стані, подолана: Бог увійшов в історію. Сам Бог став Людиною, Бог зодягнувся у плоть, і все видиме, те, що з нашої сліпоти представляється нам мертвою, інертною матерією, може впізнати себе прославленим в Його власному тілі. Трапилося щось небувале, і світ уже не той, що раніше.

Йосиф старанно піклувався про Марію й Дитину. А коли Ангел повідомив йому про небезпеку, рятуючи Богородицю й Ісуса від злого Ірода, втік із ними до Єгипту, на довгі роки полишивши рідний дім. Чи ж легко було йому? Ні, нелегко, але вірно служив Йосиф Діві Марії й Божій Дитині. Багато терпінь і поневірянь випало на їхню спільну долю. І лише міцна віра в Бога, взаємна любов і повага допомогли їм подолати всі пере¬шкоди й небезпеки. Разом вони жили благочестиво, скромно, в любові та злагоді, у постійній молитві. До самої смерті оберігав Йосиф Скарб, довірений йому Богом, але не загордився - був скромним і лагідним до кінця своїх літ.
В неділю після Різдва Христового вшановується пам’ять святого Йосипа-Обручника.