О препроста способом життя свого, безпритульна на землі, насліднице ж обителей Отця Небесного, блаженна мандрівнице Ксеніє! Як раніше до надгробку твого недужі і скорботні припадали і утіхою наповнювалися, так нині і ми, обтяжені скорботами й потребами, до тебе прибігаючи, з надією просимо: помолися, блага небожителько, щоб направилися стопи наші за словом Господнім до виконання заповідей Його, і хай зникне богоборне безбожжя, що заполонило країну нашу, що вкидає нас, багатогрішних, у смертельне братоненависництво, горде самопіднесення і хульний розпач. О блаженна Христа ради, що посоромила брехливу мудрість віку цього, випроси у Творця і Подателя всіляких благ дарувати нам смирення, стриманість і любов у скарбницю серця нашого, віри для укріплення молитви, надії в покаянні, кріпості у важкому житті, милосердного зцілення душі і тіла нашого, стриманості у подружжі і дбання про ближніх і рідних своїх, всього життя нашого обновлення в очистительній бані покаяння, щоб всехвально оспівуючи пам'ять твою, прославляли у тобі чудодіючого Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, Тройцю одноістотну і Нероздільну на віки віків. Амінь.

О преславні мученики Гуріє, Самоне і Авіве! До вас, як скорих помічників і теплих молитвеників, ми немічні і недостойні прибігаємо, старанно молячись: не погордуйте нами, що впадаємо у багаточисленні беззаконня і грішимо щодня і щогодини; наставте заблукалих на шлях істинний, вилікуйте страждаючих і скорботних; збережіть нас у непорочному і стриманому житті; і як колись, так і нині покровителями подружжя будьте, у любові та однодумності нас утверджуючи і від усіх злих бід та напастей нас оберігаючи.Захистіть, о премогутні сповідники, усіх православних християн від напастей, злих людей і нападів демонських; збережіть нас від випадкової смерті, випрошуючи у Всеблагого Господа, щоб великі і багаті милості нам, смиренним рабам своїм, подав. Бо недостойні ми нечистими вустами призивати прекрасне ім'я Творця нашого, якщо не ви, святі мученики, за нас заступниками будете; ради цього до вас прибігаємо і заступництва вашого перед Господом за нас просимо. Також визволіть нас від голоду, потопу, вогню, меча, нашестя іноплемінників, міжусобиць, смертоносної рани і всіх душогубних обставин.

Коли ми думаємо про покаяння, перед нами завжди повстає темна або сіра картина скорботи, стиснутого серця, сліз, якогось великого горя через те, що наше минуле таке темне і недостойне: недостойне ні Бога, ні нас самих, ні того життя, яке нам запропоноване. Але це тільки одна сторона покаяння чи, точніше, такою повинна би бути тільки одна мить. Покаяння повинне розцвітати в радість і в подвиг. Без цього покаяння безплідне, без цього те, що могло б бути покаянням, перетворюється в розкаяння – безплідне і, часто, таке, яке вбиває життєву силу в людині замість того, щоб її збуджувати і оновлювати.

Святитель Стефан сповідник, архієпископ Сурожський був родом з малоазійської Каппадокії. З юних літ відрізнявся благочестивим життям, старанністю до наук та смиренням. Уже в 15-літньому віці за царювання імператора Феодосія III(715-716) він відправився до Константинополя для отримання вищої освіти. Навчання Стефан закінчив настільки успішно, що перевершив знаннями своїх вчителів. Його видатні здібності помітив Патріарх Константинопольський Герман І (713-730) та запросив до себе на церковну службу.
Проте Стефана приваблювало чернече життя, і він таємно йде в один з монастирів та приймає там чернечий постриг. Пізніше поселяється в пустельному місці та віддається безмовності, перебуваючи у суворому посту і молитві.
У 730 році в Сурожі (теперішній Судак) овдовіла єпископська кафедра. Сурож тоді був великим торговим центром, у ньому жили люди різних віросповідань, багато було і язичників. Незважаючи на рішення IV Вселенського Собору, процвітало і монофелітство. Тому кримчани, які прибули до Патріарха Германа, дуже просили призначити їм такого єпископа, який зміг би успішно справитися з усіма тими єресями й укріпити віру християнську.
Пам'ять - 28 грудня за новим стилем.

Говіння – це момент, коли з обновленою силою і знову, по-новому ми повинні задумуватися над життям та над собою. Над життям – яким його Господь задумав для нас, і над собою – яким ми це життя зробили. В тому й полягає покаяння, щоб немовби виміряти відстань між тим, що задумав Господь, і тим, що ми здійснили; між тим, що нам було дано і що ми використали чи ні, виконали чи не виконали. Це треба робити – і не раз в житті. Ми часто відкладаємо цю задачу до нашої передсмертної години, до останньої нашої хвороби, до моменту, коли раптом виявимо, що невиліковно хворі або що перебуваємо в смертельній небезпеці. І тоді, перед обличчям страху, перед обличчям смерті, перед небезпекою ми раптом стаємо по відношенню до себе, до життя, до людей, до Бога – серйозними. Ми перестаємо грати в життя. Ми перестаємо жити так, немовби пишемо тільки чернетку, яка колись пізніше – о, набагато пізніше! тому що здається, що часу ж так багато попереду – буде перетворена у щось остаточне. І ніколи цього не буває, тому що старість, старіння тіла, виснаження розуму, раптова смерть, обставини застають нас зненацька і вже не дають часу. І дуже страшно думати, що може настати момент, коли виявиться запізно.

Милосердний і милостивий Отче! По милостивій волі Твоїй і Твоєму Божественному Промислу освятив Ти нас шлюбними узами, щоб жили ми згідно настанов Твоїх. Утішаємося ми благословенням Твоїм, що каже: хто знайшов дружину знайшов благо і одержав благословення від Господа. Господи Боже! Подай, щоб жили ми один з одним у Божому страху Твоєму, бо блаженний чоловік, що боїться Господа, міцно приліпився до заповідей Його. Сильним буде насіння його на землі, рід праведних благословиться. Подай, щоб любили ми більш за все слово Твоє, з радістю слухали і вивчали його, щоб бути нам як дереву, посадженому при потоках вод, що плід свій приносить вчасно і листя його не в'яне; щоб бути як чоловік, що домагається успіху у всіх своїх справах. Подай також, щоб жили ми у мирі та взаєморозумінні, у шлюбному стані нашому любили ми стриманість і чесність і не чинили проти них, щоб у домі нашому жив спокій, і зберегли би ми добре ім'я...