Чи можливо уявити собі царство, суспільство, дім, сім'ю, у яких члени, істоти духовно були б роз'єднані, відокремлені, існуючи не залежали б один від одного і не були б раді один одному? Святий апостол Павло, бажаючи відчутно показати цю істину, порівнює духовне царство з нашим видимим тілом, а союз і спілкування членів духовно-морального царства - з союзом і спілкуванням членів нашого тіла. Стан членів нашого тіла є взаємозалежним. Члени тіла, залежачи один від одного, допомагають один одному: "Якщо страждає один член, з ним інші страждають; якщо ж радіє один член, з ним веселяться й інші члени" (1 Кор. 12;26). Якщо хворіє член родини, йому співчувають й інші. Невлаштованість суспільства, станів викликає співчуття інших суспільств. Гірке становище держави примушує думати про допомогу й інші держави.

Господь Ісус Христос узяв на Себе весь тягар гріхів віруючого людства, і нам дає благодать носити немочі один одного. Отже, ми можемо з повною вірою брати участь у долі загробного життя померлих. Співчуваючи загробному стану тих, хто випередив нас своїм переселенням, ми повинні прагнути поліпшити їх стан у Христі Ісусі, Який прийшов на землю для спасіння всіх. "Іди за Мною" (Лк. IX. 59), - слова, сказані живому на його прохання спочатку поховати батька. Ось єдиний засіб допомогти померлим. Життя живих без Христа, життя не в дусі Христовому не поліпшить стану померлих.

Ось які умови необхідні для віри того, хто молиться, щоб передати спасенну благодать Христову померлому.

1) Вірую, Господи, що ти Христос, Син Бога Живого, прийшов у світ не для праведних, а щоб спасти грішників, отже, для спасіння і мого померлого, першого з грішників.

2) Вірую, Господи, що Ти узяв на Себе гріхи усіх, у Тебе віруючих: отже, узяв на Себе гріхи і мого померлого.

3) Вірую, Господи, що Твоє слово - істинне і обіцяння - незмінне. Ти сказав: "просіть і дасться вам"; я прошу милості померлому. Для Тебе це можливо і прохання моє згідне з Твоїм бажанням "усіх спасти" тому що не хочеш смерті і загибелі грішників.

Царство, чи Церкву, Господа нашого Ісуса Христа складали, складають і складатимуть тільки ті, хто щиро у Нього вірить. Отже, членами Його Церкви стали віруючі і старозавітні і новозавітні, і всі ті, хто перейшов уже у загробний світ, і всі добрі ангели, як свідчить святий апостол Павло: "Але ви приступили до гори Сіону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного, і до безлічі Ангелів" (Євр. 12;22). Члени духовно-морального царства складають одне духовне тіло Христове, Його Церкву (Еф. 1;23; Кол. 1;18). Обов'язки всіх членів царства однакові: славословити Бога (Апок. 5;12; Флп. 1;10,11).

Для віруючого необхідно віддати розум на послух вірі. Існує не тільки те, що доступне нашим почуттям, а й те, про що свідчить віра. Для досконалих у вірі християн і світ духовний стає іноді, у певних випадках, доступним. Одкровення засвідчує нам, що перш за все, у порядку творіння Божого, створені були ангели, їх безліч, і місце їхнього перебування - третє небо (Бут. 1;1,2 Кор. 12;2). Діяльність ангелів - безперестанне славослів'я Бога, лицезріння Бога і служіння Йому, у виконанні Його волі. Ангели - це істоти безплотні, але такі, що мають особистість, обмежені у просторі, обдаровані розумом, волею і могутністю. За свіченням святого Івана Богослова кількість добрих ангелів - дві третини, і вони впливають на душу людини.

Преосвященний Макарій пише: "Безперервне, повсякчасне і повсюдне вживання в Церкві вчення про митарства, особливо ж між учителями четвертого століття, незаперечне свідчить, що воно передано їм від учителів попередніх віків і ґрунтується на переданнях апостольських" (Православне Догматичне Богослів'я. Т. 5. С. 85 і 86). Таке уявлення окремого суду, як проходження душею митарств, ніде в Писанні прямо такими рисами не зображується. Древні вчителі, наводячи сказання про митарства, бачили в ньому лише "невеличке, слабе зображення речей небесних" (Св. Макарій Єгипетський). Однак вони вказували на свідчення в Писанні, котрі можуть налаштовувати на сприйняття окремих положень, що містяться в сказанні про митарства: (Лк.12;20, Еф.2;2, Юди 9).

Де перебуває душа одразу після розлучення з тілом? Що ж означають 3-й, 9-й, 40-й дні? У який же час, день душа проходить повітряні митарства і коли, після розлучення з тілом, здійснюється особистий суд?

Душа, з'єднана, з волі Божої, з тілом, відділяється, знову ж таки, з волі Божої, від тіла, з яким раніше являла людину. Після смерті Бог здійснює Свій праведний суд, який називається, на відміну від суду останнього, всезагального судом окремим, приватним, під час якого призначається загробна доля душам померлим. Апостол Павло говорить: "...людям призначено вмерти один раз, потім же суд..." (Євр. 9;27), який, очевидно, наступає безпосередньо після смерті людини. Та коли суд здійснюється Всевідаючим Богом, для Якого моральний стан людини завжди відкритий, то суд насамперед потрібно розуміти як приведення душі до усвідомлення нею свого морального стану. Цей стан для власного усвідомлення людини відкривається за посередництвом совісті. Совість здійснює суд над діями людини і в земному житті. Після смерті ж, після зняття одягу тіла, перед оком всевидячого Бога, без сумніву, ще чіткішим і непідкупнішим стане голос совісті, що судить весь пройдений шлях життя. Так само і винесення вироку Єством всемогутнім не треба розуміти як проголошення душі суддівського рішення.

У неділю, 10 листопада 2013 року Божого, в храмі Покрови Пресвятої Богородиці м. Львова (вул. Щирецька, 36 (біля ТВК "Південний) після акафісту до великомученика і цілителя Пантелеймона, о 18:00, на численні прохання парафіян, відбудеться тематична бесіда «Загробне життя».
Запрошуємо всіх бажаючих взяти участь у вивчені та обговоренні даної теми.