Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений в християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан, вступивши на престол в 305 році, визвав його до себе і, переконавшись в його освітченності і воєнно-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька - проконсула Фессалонікійської області. Головна ціль, що була покладена на молодого стратега, полягала в обороні міста від ворогів і знищенні християнства.
21 жовтня Священний Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату благословив причислити ігумена Меркурія Бригинецького до лику святих для місцевого шанування;
Преподобний Іоанн Ліствичник вшановується Святою Церквою як великий подвижник і автор чудового духовного творіння, званого «Ліствиця», тому преподобний і був прозваний Ліствичником.
Преподобний Микола Святоша (Святослав), князь Чернігівський, Печерський чудотворець, в Ближніх печерах (1143), був правнуком великого князя Ярослава Мудрого і сином князя Давида Святославича Чернігівського (1123), в деяких джерелах батько преподобного іменується святим. Святоша був князем Луцьким, мав дружину і дітей (донька його згодом була одружена з Новгородським святим благовірним князем Всеволодом-Гавриїлом (1138). 17 лютого 1106 святий князь, залишивши родину, прийняв постриг у Києво-Печерській обителі.
Священномученик Лукіан, пресвітер Києво-Печерського монастиря, жив у 13 столітті. У його келії на аркосольній іконі епітафія повідомляє: "Лукіан священномученик постраждав від Батия біля 1243 року". Був замучений татаро-монгольськими завойовниками. Інших відомостей про його життя не маємо.
Святий Кипріян жив в III столітті по Різдві Христовім. Він народився і жив в Антиохії й до свого навернення до Христа був знаменитим волхвом. З юних літ він почав вивчення «філософії та волхвування» для удосконалення в таємних науках і чаклунському мистецтві він подорожував Азією, Грецією, Єгиптом і всюди навчався у знаменитих язичеських жерців і волхвів. Для вивчення звіздарства він ходив до хал¬деїв і, навчившись від них таємниць, повернувся до свого рідного міста Антиохії. Оселившись тут, Кипріян почав виявляти чудеса свого чаклунського вміння, якого навчився під час своїх подорожей.
Святий праведний Петро Калнишевський народився в день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла 12 липня 1691 року. Його малою батьківщиною стала Лівобережна Україна, тодішнє прикордоння між Московським царством і Річчю Посполитою, село Пустовійтівка (тепер Роменського району Сумської області). Він був найстаршим сином, але не єдиним, в козацькій родині Івана Калнишевського. Перші докладні відомості про угодника Божого Петра датуються тільки 1754 роком, коли йому вже було близько 50 літ від народження. З нечисленних відомостей дізнаємося, що святий Петро був освіченою, як на той час, людиною, мав великий потяг до книг, любив їх читати і навіть прикрашати.
Свята Євдокія (грецькою — «благовоління, добра слава») була самарянкою, родом із міста Іліополя. Тривалий час жила нечестиво. Якось опівночі Євдокія прокинулася й почула, як за стіною співають і читають Святе Письмо. Благодать Божа торкнулася її серця, жінка зрозуміла, що скоєні гріхи тягарем лежать на душі. 
Поблизу Олімпійської гори знаходилося одне пустинне місце, що зветься Символи, де стояв монастир. Архімандритом того монастиря був преподобний Феоктист, чоловік праведний, у якого преподобний сповідник Платон повчався монашого життя. Серед учнів блаженного архимандрита Феоктиста був і преподобний Тимофій; з юних років він присвятив себе чернечим подвигам, трудився в пості, стриманості і присвячував цілі ночі молитві; остаточно умертвивши в собі плоть, він був далеким від пристрастей і відрізнявся духовною досконалістю і до самої смерті своєї дотримувався чистоти душевної і тілесної, бо поклав завіт з самого раннього віку ніколи не дивитися на обличчя жіноче. 
У 1752 році проводився ремонт в соборній церкві монастиря, і 21 вересня при полагодженні опущеної підлоги було виявлене нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце поховання виявилося сирим, дубова труна і знайдені в ній рукописи зотліли, але тіло святителя, а також омофор, сакос, митра і шовкова вервечка збереглися нетлінними. Після віднайдення святих мощей відбувалася безліч зцілень, про що було повідомлено Синодові, за розпорядженням якого в Ростов прибув Суздальський митрополит Сильвестр і Симоновський архімандрит Гавриїл для засвідчення нетлінності мощей святителя Димитрія та чудесних зцілень, що сталися.