ПОПЕРЕДНЯ ЧАСТИНА
4. «Антропний принцип Всесвіту» як доказ існування розумного плану устрою Всесвіту і Бога був висунутий мимоволі сучасною наукою, яка раптово з'ясувала, що життя на Землі, поява людини і розвиток цивілізації можливі лише за наявності і поєднанні надзвичайно жорстких і парадоксально малоймовірних умов, які спочатку закладені в самій природі: фіксованої відстані від Сонця (трохи ближче до нього - і живі організми згоріли б, трохи далі - замерзли, перетворившись на бездушні брили льоду); наявність обертання Землі, без якого на одній половині планети панувала б нестерпна спека, в той час як інша була б скута вічним льодом; існування в неї певних розмірів супутника, що забезпечує складну систему циркуляції водних потоків; корисні копалини і ресурси: вугілля, метали, нафта, води і т.п., без яких не могла б виникнути і розвиватися техногенна цивілізація, і т. д. 
Публікуючи цей матеріал, ми багато в чому ризикуємо. Ризикуємо тому, що сьогодні багато як віруючих, так і невіруючих людей, згодні з тим, що раціонально довести існування Бога не можливо. Щоправда, з різних причин, якщо перші вважають, що це неможливо, так як Бог відкривається чистоті серця, а не хитрим вигадкам розуму, то другі переконані, якщо науково засвідчити факт існування Бога не можна, то і Бога немає, мовляв лише наука об'єктивна. Однак не всі знають, що в християнській культурі існує багатовікова традиція доказів буття Бога. В епоху Середньовіччя такі докази стали популярні завдяки католицьким богословам-схоластам, насамперед Ансельму Кентерберійському і Фомі Аквінському. Свої аргументи схоласти, як правило, звертали не до атеїстів (які атеїсти в середні віки!), а до віруючих, для того, щоб раціональним способом підтвердити віру. Оскільки існування Бога уявлялося очевидним, «розумним», то і в світі, в житті філософи прагнули відшукати очевидні, розумні тому підтвердження. Та й сучасній людині як «Фомі невірному» іноді хочеться вкласти пальці у рани, щоб переконатися в достовірності християнства.
Ім'я О. І. Белецького (1884–1961), видатного філолога-енциклопедиста, автора робіт з історії античної, західноєвропейської, російської та української літератури, віце-президента АН УРСР, сьогодні відоме лише обмеженому колу фахівців. Щоправда, про нього іноді згадують у православних колах у зв'язку з Доповідною запискою в ЦК Компартії України, яку він подав незадовго до своєї смерті. Цей документ поширювався у самвидаві ще в 1960-х роках, як свідчення нечесності антирелігійної пропаганди. Академік Белецький наочно показав, що творці наукового атеїзму були не вченими, а невігласами. Серед бійців ідеологічного фронту, що боролися з релігією, не було жодного справжнього вченого.
З покоління в покоління багато видатних мислителів нападають на християнське віровчення, називаючи його ірраціональним, абсурдним і повним забобонів. Деякі критики вважають за краще просто не зауважувати факт, що лежить в основі християнства, — факт воскресіння Ісуса Христа. Інші намагаються пояснити цю подію по-своєму, витворюючи різні теорії. Але неможливо ігнорувати достовірне історичне свідчення.
Спостерігаючи за сучасними відносинами між християнством і його науковими критиками можна констатувати факт певного примирення. Ні, бажаючих покритикувати християнство не стало менше, можливо навіть навпаки – більше, однак серед опонентів християнства сьогодні набагато менше науковців ніж, наприклад у минулому столітті. На сьогодні важко знайти ґрунтовне наукове видання із серйозною, а тим паче свіжою аргументованою критикою християнства.