Бути християнином, в якомусь відношенні, дуже просто. Християнин - це учень і друг Христовий. Ці поняття суміжні, але є між ними і відмінність. З одного боку, ми учні Христові, Його послідовники, і ми повинні вчитися від Нього через Євангеліє тому, у що Він вірить, того, чого Він вчить.
Я не даремно вжив вираз "у що Він вірить". Одного разу в Москві, на сходах готелю "Україна", молодим офіцером мені було поставлено питання:
- Добре. Ви вірите в Бога, а Бог, у що Він вірить?
- Бог вірить у людину, - відповів я йому. Це дуже важливий момент у християнському житті: разом з Богом вірити в людину, починаючи з себе самого. Христос недаремно нам говорить, що ми повинні любити себе самих і ближнього, як самих себе.

Одна з причин внутрішньої самотності - це звичка осуджувати. Можна сказати, що самотність і осудження - це споріднені недуги душі. Той, хто судить іншого, де б він не опинився, завжди буде незадоволений своїм оточенням. Йому здається, що його претензії до ближніх справедливі і незаперечні. Але це, звичайно, помилка. Людина, що дивиться на ближнього крізь призму осудження, бачить його немов у кривому дзеркалі, абсолютно не таким, який той є насправді. Це дзеркало навіть і хороше може перетворити на недоліки. Як з цим боротись? Святі Отці дають просте правило: потрібно думати, що Закон Божий створений особисто для мене. Мені - не можна, ближньому - можна. Це один з головних законів духовного життя, і якщо ми приймемо його всім серцем, то отрута осудження не зможе потрапити в наші душі.

Бачачи посилення у світі та в Україні спроб не лише пропагувати одностатеві відносини, ясно заборонені Богом як гріховні, але й надавати їм статус законних, а також констатуючи намагання всіляко обмежити право публічно критикувати содомський гріх, звертаюся до віруючих та всього суспільства із закликом піднести свій голос проти цих небезпечних явищ.
Гріх одностатевих відносин, як і всі інші гріхи, присутній в людстві віддавна, але це не може слугувати його виправданням і не робить його нормою.
Бог створив людину як чоловіка й жінку, благословивши їх єднатися у сім’ю. Сім’я (родина) є основою суспільства, має на меті збереження дару любові, народження та повноцінне виховання дітей, сприяє збереженню суспільної моралі.

Київське молодіжне православне братство святих князів Бориса та Гліба з 27 червня по 4 липня 2013 року проводить традиційний літній Братський табір.
Табір - це нагода:
- зустріти давніх друзів або ж познайомитися з тим, хто неодмінно стане давнім другом
- зрозуміти, чому на духовних бесідах рот роззявляється сам собою:) ... і на обіді теж!
- навчитися ставити намет так, щоб він не падав у двобої з дощем (якого, сподіваємося, не буде)
- пересвідчитися, що вдома добре, а з великого казана смачніше
- вимуштрувати свою уяву, вигадуючи радісні несподіванки таємному другові
- набігатися, настрибатися, наметикуватися і наспіватися довкола вечірньої ватри...

Запрошуємо взяти участь в короткому анонімному опитуванні щодо частоти приймання Святих Тайн.

Недаремно і не просто так, дорогі брати і сестри, у церковному календарі ми так багато поруч із благочестивими і преподобними мужами бачимо святих жінок: мучениць, рівноапостольних, преподобномучениць і преподобних, які подвизалися не менше в подвигу, ніж самі чоловіки. Наприклад, до святої великомучениці Варвари ми звертаємось такими словами: «Радуйся, невісто Христова прекрасна». Це дуже яскраве свідчення і вказівка на те, яке життя вели ці жінки: вони полишили все з думкою: «Мій Жених і мій скарб на небесах». Всі вони без винятку були вродливими, їх чекала земна слава і благополуччя, але у їхніх серцях перемагав Христос і керувала їхніми вчинками любов до Бога, тому і від усього земного благополуччя вони відверталися.

У третю неділю після Пасхи Церква згадує подвиг і вшановує пам’ять святих жон-мироносиць. Деяких з них ми знаємо на ім’я, проте більшість нам поіменно невідомі. Однак подвиг їхній нам, всім попереднім і наступним поколінням відомий дуже добре: їхня любов до Господа була довершеною, так що навіть і після смерті тілесної вони не покинули Його.
Євангеліє розповідає нам як рано-вранці жінки прийшли до гробу Христа, але побачили відвалений камінь, ангела, що сидів на ньому і тіла Ісусового у гробі не було. Таким чином вони стали одними з перших свідків Воскресіння Ісусового. Однак вони йшли не до прославленого Воскреслого Христа Бога, а до спаплюженого і страченого Ісуса, вони бігли з посудиною мира для того, щоби ще раз намастити Його тіло.

Люди не готувалися належним чином до участі в Євхаристії. Люди жили неєвангельським життям. І тому для того, щоб виправити їх, Церква стала говорити: ви не можете приступати до таїнств, якщо ви не приготувалися належним чином! Якщо ви не живете добродійно, ви не повинні приймати участь в Євхаристії! Але як виправити це? Сказати: «Не приходьте» - або: «Змініть своє життя»? Мета корективи - зміна життя, а не утримання від причастя.
Отже, те, що ми сьогодні маємо, цю корективу, яка спотворила реальність. Тепер, замість того щоб приступати до Євхаристії, що є природним для участі в літургії, це стало рідкісним винятком. Ви запитуєте: як щодо частого причастя? Людина повинна жити так, якщо б вона повсякчас приступала до Євхаристії. Якщо ми образили когось, ми повинні залишити все і попросити вибачення. Ми повинні постійно молитися. Ми повинні жити за Євангелієм. Ось що вимагає виправлення, а не те, йдете ви чи не йдете до причастя.
Схиархімандрит Іоаким (Парр)

Коли Господь ходив з проповіддю, навколо нього завжди було багато людей. Деякі підходили, слухали й відходили. Але серед численного народу була група жінок, що відрізнялися від інших. Вони супроводжували Божественного Вчителя не тільки для того, щоб слухати Його Слово, але й з любов'ю служити Йому. Вони піклувались про нічліг, їжу та пиття, "служили Йому з майна свого" (Лк. 8, 3). Саме ці жінки рано-вранці поспішали до гробу Спасителя з миром і ароматами, щоб помазати тіло свого Господа. Тому і названі вони мироносицями. Хто ж були ці жінки?

Короткометражка грецького режисера Константина Пілавіоса розповідає про стосунки між поколіннями. Не залежно чи це наші діти, чи це наші батьки - терпеливість і любов є необхідними для взаємин.
"Терпінням вашим спасайте душі ваші" (Лк. 21:19)

Причина, чому це так важко, в тому, що Господу не потрібні фарисеї, Йому не потрібні «побілені гроби» (Мф. 23:27). Пам'ятаєте, як у Страсний тиждень ми на всю церкву читаємо грізні слова Спасителя про лицемірів? Ці слова адресовані до нас!
Ми повинні бути місіонерами. Наше хрещення зобов'язує кожного з нас бути місіонером. Ми повинні проповідувати скрізь, завжди і кожному, але не словами, а життям.
Належне свідчення того, що ми віддані Євангелією - це святість нашого життя. Любов - це основа нашої віри. Чому це часто вислизає з нашої уваги? Для того щоб жити згідно заповідей Євангелія і займатися місіонерством, нам не треба організовувати ще один який-небудь комітет. Постійно базікаючи про те, що таке Євангеліє, ми настільки засмітили благу звістку, яка в ньому прихована, що Євангеліє втратило життя. Треба не говорити про нього, а жити ним. Якщо ви говорите більше, ніж молитися, проповідуючи, то ви просто "випускаєте пару".
Схиархімандрит Іоаким (Парр)