Найчастіше зображення святого апостола першомученика і архидиякона Стефана бачимо в абсиді храму у святительському чині, а а іконостасі - на дияконських дверях (або їх одвірках), а на протилежному боці - святий Лаврентій. У період 18-19 стт. поширені сцени страти Стефана. Із кін 19 ст. зустрічаються його феротрони (процесійні ікони). Стефан зображається безбородим юнаком у далматику. Найчастіше білому або червоному. З лівого плеча звисає епитрахіль. В одній руці тримає кадило або кацею (кадило з ручкою без ланцюжка) як символ його дияконства. В іншій - Біблію, макет церкви, або символи мучеництва - пальмову гілку та/або хрест. Характерним атрибутом є камені. Вони можуть бути під ногами святого, в його руках або складені на Біблії.

З давніх-давен Різдво Христове - не лише величний спомин, а й найпевніший шлях до спасіння роду людського. Для кожного вірянина свідомого свого призначення у світі цьому, сутність Різдва є, щонайперше, ствердженням правдивої віри та світлої радості, очищенням душі, як і надією на життя вічне. І, водночас, пошуком одвічної Божої любові, що є найсвятішою благодаттю для усіх.

У нас, в Україні, магія різдвяних днів нерозривно пов’язана і з численними традиціями, серед яких одне з найважливіших місць займають колядки та різноманітні святкові віншування.

Коляда, переходячи з покоління в покоління, є отим чистим джерелом, яке наповняє людські серця щедрістю і добротою, тим самим наближаючи їх до Бога.

Різдвяні та новорічні віншування, надруковані у цій збірці, — своєрідний подарунок для кожної особистості, незалежно від віку, яка свідомо ідентифікує себе з українською нацією.

На найперших зображеннях Різдва Христового (4 ст.) Богородиця зображалась сидячою, а за Нею розміщувався хлів із волом і ослом. Така іконографія походить від переказів, що на третій день після народження Христа, Марія вийшла з печери у хлів, поклала Ісуса у ясла, і тварини поклонились Йому. Тоді здійснилось пророцтво Аввакума: "Тебе впізнають між двох звірів".

Починаючи із 6 ст. Марію стали зображати лежачою після родів. У цей період сформувалась класична композиція Різдва. У ній вся ікона заповнена скелястим пейзажем. По центрі зображена Богородиця. Вона спочиває на ложі. Найчастіше - червоному. Вірогідно - відголосок візантійського звичаю, згідно до якого імператриця народжувала дітей у багряному залі із червоними ложами. Найчастіше Богородиця підпирає голову рукою і дивиться в протилежну від Еммануїла сторону. Христос в пеленах у яслях. За ними бачимо печеру, з якої визирають осел і віл. В Євангеліях нема детального опису місця народження Ісуса, тож перші відомі згадки про печеру належать мученику Юстину (2 ст.). Зображення вола і осла походять від передбачення пророка Ісаї (1:3) "Віл знає свого Господаря, а осел ясла Пана свого..." В лівому верхньому куті бачимо царів із дарами, що мандрують за зіркою. У протилежному - пастуха, якому ангел звіщає про народження Христа. На самому верху - ангели і зірка. Внизу сцена купання Ісуса двома повитухами. В протилежному боці сидить задуманий Йосиф. Він слухає одного чоловіка. За різними версіями це пастух, що засумнівався в непорочності Марії, або нечистий, що випробовує Йосипа.