Творці православного радіо планують вести цілодобові трансляції православних матеріалів, котрі зможуть не лише зайняти ваш вільний час, але й допомогти у духовному становленню. Планується постійне оновлення матеріалів, залучаючи до цього не лише чужі, але й власні напрацювання. "Єдина наша вада - відсутність подібного досвіду, котрий, сподіваємось ми незабаром подолаємо. Про що і просимо ваших святих молитов".

Історія Церкви пройнята прагненням гармонійно поєднати віру в єдиного Бога із культурним розмаїттям народів світу. Та ідеальне поєднання християн у євангельській любові на практиці часто ставало їх приєднанням у підпорядкування (перелік історичних прагнень до автокефалії та національної самобутності у Православ’ї див., наприклад, в Історико-канонічній декларації УПЦ КП). Історія України подає багато прикладів цього, але принаймні двічі церковне і політичне у нас настільки виразно перехрещувалося, що провідникам українства їхня ж (адміністративно) Церква проголошувала анафему. Обидва рази не обійшлося без зовнішнього впливу — це анафеми гетьману Івану Мазепі та доктору Арсену Річинському. Але якщо перший випадок є дуже відомий: про І. Мазепу знали і знають всі, то про А. Річинського забули.

Парафія преп. Миколи Святоші м. Києва (УПЦ КП) організовує паломництва до Грузії, Румунії та Болгарії задля відвідання найголовніших святинь цих православних країн. Сюди входять: Монастирі м.Путна: Успенський XVст, Воронець XV ст (прп. Данило Отшельник), Молдовиця XVст, Сучевиця XVІ ст. (мощі Іоанна Сучавського) і т.д. (Румунія), Монастир Рильськи (мощі преп. Іоанна Рильського) і т.д. (Румунія), Давидо-Гареджейська лавра, Мцхета. Монастирі Джварі і Самтавро. Собор Свєтіцховєлі, Тбілісі. і т.д.

Спортивному вихованню з найранішого дитинства приділяють багато уваги. З віком в одних фізкультурі і спорту в житті залишається все менше часу, інші ж пов'язують із спортом все життя.
Незрідка, приходивши до православної віри, людина відмовляється від занять всіма видами спорту, вважаючи, що все, не пов'язане з молитвою і богослужінням не складає користі для душі. Навпаки, в багатьох семінаріях і православних учбових закладах сьогодні відкриваються фітнес-зали, немало часу відводиться для фізичної підготовки майбутніх пастирів.

Питання, яке мені хотілося б висвітлити, здається не нове. Доволі часто доводиться чути різні висловлювання, спостерігати за протистоянням протилежних думок з цього приводу. В чому ж полягає суть питання? Українська Православна Церква протягом свого більш як тисячолітнього існування дійсно впливала на процес творення української нації, виховувала душу народу, формувала його світоглядні цінності.

"Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я втішу вас" - сказав Господь Ісус. А ще сказав: "Пустіть дітей приходити до мене". В час духовного відродження України постає проблема страху людини увійти до храму на молитву через незнання правил поводження в ньому, або через страх отримати зауваження щодо своєї поведінки чи зовнішнього вигляду. Однак, ми повинні пам'ятаєти, що будь-яке навчання (в т.ч. і духовне) ми починаємо з нульових знань, а закінчивши його почуваємо себе впевненими і свобіднішими.

Всеукраїнська братська зустріч Мирянського руху за єдність Церков в Україні в мальовничому селі Криворівня (Верховина) в гостях у парафії Різдва Богородиці УПЦ КП, де проходитиме братнє спілкування вірних Церков Київської традиції, спільні Літургії, духовні бесіди, нічні чування, ватри та мандрівки в гори.

Багато вам докоряють з приводу частого причащання. Не бентежтеся. Придивляться – і припинять. І всім варто було б так чинити; але це не ввійшло у нас в звичай. На Сході християни часто причащаються, не тільки в великі пости, але й поза ними. Спочатку в церкві Христовій за кожною Літургією всі причащалися. Ще в час св. Василя Великого, одна пані запитувала його, чи можна часто причащатися, і як часто? Він відповів, що не тільки можна, але й треба; а на те, як часто, сказав: ми причащаємося чотири рази на тиждень - в середу, п’ятницю, суботу та неділю.

Чим більше довкола нас синтетики і підробки, тим голосніше кричать торговці всякого роду «справжніми» культурними цінностями. Мудрі, вони прекрасно знають, що прагнення до сьогодення закладене в кожному з нас. А тому безсоромно експлуатують наше бажання здолати спотворену гріхом суть і наблизитися до прообразу Бога в первозданній людині. Ось так і втовкмачує нам масова культура форму без змісту, зношені кліше під виглядом одкровень. Один з найбридкіших її продуктів — безглуздий штамп «справжній чоловік». Чоловік був створений Господом як перша людина, за образом і подобою Божою. «Образ і подібність» не можна сприймати просто як опис зовнішності.

Сидів я на даху і дивився вниз! А там нічого путнього!
Петро вже 23 роки, як не може знайти покликання в житті! Андрій крутиться в компаніях від запаху їх цигарет падають крила на тиждень, а ще той-во в бутилках. Ото дурні за то гроші давати! Яночка катує скрипку! Ну підштовхував її вже до піаніно, а вона .......
Дітвора..... І що то з нею робити? Я один, а їх.... Та треба підкріплення просити в канцелярі, бо ж взагалі крила по-темніють.... Хімчистка стала дорога! От обходжусь в повсякденому без них, бо небесність тулкує, шо збанкрутує! Отак сидів і думав, аж на голову впав мені рижий пухкий немов "Карлсон" Астріда Ліндгрена.....

Святий Арсеній (світське ім`я — Олександр) народився близько 1697 року у м. Володимирі-Волинському, в сім`ї православного священика, котрий вів свій рід з української православної шляхти. У 1728 році закінчив повний курс навчання у Києво-Могилянській Академії. Під час навчання прийняв чернечий постриг у Богоявленському Братському монастирі, при якому була Академія.
Пам'ять - 13 березня (нов. ст.).

В перші віки християнства, при поганських володарях Римської імперії, вірні в муках віддавали своє життя за Христа. Православна Церква вшановує святого великомученика Георгія Побідоносця.
Він жив в IV ст. в Кападокії, яка входила в склад Римської імперії і був сином хлібороба. Ріс в глибоко віруючій християнській сім`ї. Ім`я Георгій означало “хлібороб”. Батько прийняв мученицьку смерть, коли св. Георгій був молодим хлопцем.
Пам'ять св. Юрія Переможця згадується 6 травня (за нов. стилем).