Увійшовши в сад Гефсиманський,Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Посидьте тут, поки я помолюсь!" Сам же, взявши із Собою Петра, Якова та Іоана, пішов у глибину саду; і почав сумувати й журитися. Тоді говорить їм: "Сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною!"
І, відійшовши трохи від них, Він припав до землі, молився і казав: "Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця (тобто близькі страждання); втім, не як Я хочу, а як Ти".
Помолившись так, Ісус Христос повернувся до трьох учеників і побачив, що вони сплять. Він сказав їм: "То не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси". І, відійшовши, молився, промовляючи майже ті самі слова.

На п'ятий день після входу Господа в Єрусалим,тобто,понашому, в четвер (а в п'ятницю увечері належало заколоти пасхальне ягня), ученики запитали Ісуса Христа: "Де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?"
Ісус Христос сказав їм: "Підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води, підіть за ним, і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже – де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками? Він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам".
Сказавши це, Спаситель послав двох учеників Своїх – Петра й Іоана. Вони пішли, і все відбулося так, як сказав Спаситель; і приготували пасху.

23-25 червня 2010 р. у Львові проходить ІІІ Міжнародний Конґрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє».
Під час урочистого відкриття Конґресу у Львівському національному театрі опери та балету ім. С.Крушельницької з благословення митрополита Львівського і Сокальського Андрія слово привітання та благословення Святішого Філарета Патріарха Київського і всієї Руси-України зачитав ректор Львівської православної богословської академії протоієрей Ярослав Ощудляк.

Святий Софроній у миру був відомий під іменем Стефана Назаровича Кришталевського. Він народився 25 грудня 1703 року в сотенному містечку Переяславського полку Березані (нині — місто Баришівського району Київської області). Його батько, Лазар Федорович, походив з простих селян. Майбутній святий у 1727 р. закінчив Києво-Могилянську Академію, того ж року став послушником Золотоніського Красногірського монастиря Переяславської єпархії, де й прийняв чернечий постриг 25 березня 1730 р. У 1732 р. був рукоположений ієродияконом, дещо пізніше — ієромонахом, причому хіротонію здійснив у Софійському монастирі у Києві сам київський митрополит Рафаїл (Заборовський).
Пам'ять - 13 липня за новим стилем.

На четвертий день після Свого урочистого входу в Єрусалим Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп'яття".
Цього ж дня, тобто у середу, первосвященики, книжники і старійшини народу зібрались у первосвященика Каяфи і радились, як би їм знищити Ісуса Христа. На цій раді вони вирішили взяти Ісуса Христа хитрощами і вбити Його, але не у свято (тоді збирається багато народу), щоб не було заворушення в народі.

При вході у храм Єрусалимський стояла скринька,куди богомольці кидали свої добровільні пожертви на храм. Iсус Христос сів навпроти скриньки і спостерігав, як народ кладе гроші (свої пожертви) у скриньку. Чимало багатих людей щедро давали пожертви на храм.
Підійшла до скриньки одна бідна вдова і поклала туди дві лепти, що складає малу римську монету кодрант. На такий дарунок люди майже не звертали уваги.

Фарисеї ж,що стояли до цих пір на деякій відстані, зібралися разом і підійшли ближче до Ісуса Христа, але запитувати Його про щось не зважувались. Тоді Ісус Христос Сам, звернувшись до фарисеїв, запитав їх: "Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?" Фарисеї ж одразу відповіли Йому: "Давидів".

Після цього,змовившись заздалегідь,підійшли до Спасителя саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння мертвих. Вони задумали збентежити Його своїм запитанням і сказали: "Учителю! Мойсей сказав: "Коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого". Було у нас семеро братів: перший, одружившись, помер, і, не маючи дітей, залишив дружину свою братові своєму; так само і другий, і третій – аж до сьомого; а після всіх померла і жінка. Отже, після воскресіння, кому з семи вона дружиною буде? Бо ж усі мали її".

Господь Ісус Христос продовжував навчати у храмі,а старійшини юдейські в цей час радилися між собою, яким чином спіймати Його на слові, аби звинуватити перед народом чи перед римською владою.

Розмовляючи у храмі, Господь Ісус Христос звернувся до первосвящеників, книжників і старійшин народу і розповів їм таку притчу:
Один чоловік насадив виноградник, обгородив муром, викопав у ньому виностік, спорудив вежу і, віддавши його виноградарям, від'їхав.

Ми так звикли до словосполучення «християнська любов», ми стільки раз чули проповіді про неї і заклики до неї, що нам важко буває осягнути вічну новизну, незвичність того, що знаходиться в цих словах. На новизну цю вказує Сам Господь у Своїй прощальній бесіді з учнями: «Заповідь нову даю вам, та любіть один одного» (Ин 13:34). Але ж про любов, про цінність і висоту любові світ знав і до Христа, і хіба не в Старому Завіті знаходимо ми ті дві заповіді — про любов до Бога (Втор 6:5) і про любов до ближнього (Лев 19:18), про які Господь сказав, що на них затверджуються закон і пророки (Мф 22:40)? І в чому ж тоді новизна цієї заповіді, новизна, притому не лише у момент вимовлення цих слів Спасителем, але і для усіх часів, для усіх людей, новизна, яка ніколи не перестає бути новизною?

Любов між чоловіком і жінкою - це не якась особлива любов, яка принципово відрізняється від інших видів любові. Від любові між матір'ю і дитиною, між друзями. Це та ж сама любов, тільки трохи з іншим відтінком. І тому упізнати її можна так само, як і будь-яку іншу любов.
Я багато розмірковував, як зрозуміти у відносинах двох людей, любов це чи не любов...