Мотиви обурливого осквернення і хуління святого Хреста свідомими христо-ненависниками і христоборцями цілком очевидні. Але коли бачимо християн, втягнутих в цю мерзотну справу, тим більше мовчати не можна, бо - по слову святителя Василія Великого - «мовчанням зраджується Бог»!

Рідкісний поет, письменник, філософ не склав свого визначення любові. Серед формул, що починаються словами «Любов, — це...», немало тонких і дотепних зауважень. Та все ж наймудріші слова про любов сказані ченцями — тими, хто знав Бога, Який є Любов, краще, ніж багато закоханих знають один одного. І з глибини духовного досвіду святих, і зсередини сімейного життя, що «вдалося», однаково зрозуміло, що любов — це передусім упокорювання.

Раз по раз ми чуємо в Євангелії розповіді про людей, які були зцілені від хвороби. У Євангелії це здається таким простим і зрозумілим: от потреба - і Бог на неї озивається. І постає перед нами питання: чому ж це не трапляється з кожним з нас? Кожен з нас має потребу в фізичному зціленні або в зцілення душі, а зцілюються тільки деякі; чому?

Спочатку воїни привели зв'язаного Ісуса Христа до старого первосвященика Анни, тестя Каяфи, який на той час вже не служив у храмі і жив у спокої. Цей первосвященик допитував Ісуса Христа про вчення Його та учеників Його, щоб знайти якусь провину у Ньому.
Спаситель відповідав йому: "Я говорив світові відкрито. Я завжди навчав у синагогах і в храмах, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого. Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм: ось ці знають, що Я говорив".

Увійшовши в сад Гефсиманський,Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Посидьте тут, поки я помолюсь!" Сам же, взявши із Собою Петра, Якова та Іоана, пішов у глибину саду; і почав сумувати й журитися. Тоді говорить їм: "Сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною!"
І, відійшовши трохи від них, Він припав до землі, молився і казав: "Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця (тобто близькі страждання); втім, не як Я хочу, а як Ти".
Помолившись так, Ісус Христос повернувся до трьох учеників і побачив, що вони сплять. Він сказав їм: "То не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси". І, відійшовши, молився, промовляючи майже ті самі слова.

На п'ятий день після входу Господа в Єрусалим,тобто,понашому, в четвер (а в п'ятницю увечері належало заколоти пасхальне ягня), ученики запитали Ісуса Христа: "Де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?"
Ісус Христос сказав їм: "Підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води, підіть за ним, і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже – де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками? Він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам".
Сказавши це, Спаситель послав двох учеників Своїх – Петра й Іоана. Вони пішли, і все відбулося так, як сказав Спаситель; і приготували пасху.

23-25 червня 2010 р. у Львові проходить ІІІ Міжнародний Конґрес «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє».
Під час урочистого відкриття Конґресу у Львівському національному театрі опери та балету ім. С.Крушельницької з благословення митрополита Львівського і Сокальського Андрія слово привітання та благословення Святішого Філарета Патріарха Київського і всієї Руси-України зачитав ректор Львівської православної богословської академії протоієрей Ярослав Ощудляк.

Святий Софроній у миру був відомий під іменем Стефана Назаровича Кришталевського. Він народився 25 грудня 1703 року в сотенному містечку Переяславського полку Березані (нині — місто Баришівського району Київської області). Його батько, Лазар Федорович, походив з простих селян. Майбутній святий у 1727 р. закінчив Києво-Могилянську Академію, того ж року став послушником Золотоніського Красногірського монастиря Переяславської єпархії, де й прийняв чернечий постриг 25 березня 1730 р. У 1732 р. був рукоположений ієродияконом, дещо пізніше — ієромонахом, причому хіротонію здійснив у Софійському монастирі у Києві сам київський митрополит Рафаїл (Заборовський).
Пам'ять - 13 липня за новим стилем.

На четвертий день після Свого урочистого входу в Єрусалим Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп'яття".
Цього ж дня, тобто у середу, первосвященики, книжники і старійшини народу зібрались у первосвященика Каяфи і радились, як би їм знищити Ісуса Христа. На цій раді вони вирішили взяти Ісуса Христа хитрощами і вбити Його, але не у свято (тоді збирається багато народу), щоб не було заворушення в народі.

При вході у храм Єрусалимський стояла скринька,куди богомольці кидали свої добровільні пожертви на храм. Iсус Христос сів навпроти скриньки і спостерігав, як народ кладе гроші (свої пожертви) у скриньку. Чимало багатих людей щедро давали пожертви на храм.
Підійшла до скриньки одна бідна вдова і поклала туди дві лепти, що складає малу римську монету кодрант. На такий дарунок люди майже не звертали уваги.

Фарисеї ж,що стояли до цих пір на деякій відстані, зібралися разом і підійшли ближче до Ісуса Христа, але запитувати Його про щось не зважувались. Тоді Ісус Христос Сам, звернувшись до фарисеїв, запитав їх: "Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?" Фарисеї ж одразу відповіли Йому: "Давидів".