Жила колись одна дівчинка на ім'я Цецилія її батьки дуже багато працювали. Це була гарна, щаслива сім'я. Лише одного бракувало, але це Цецилія завважила щойно у певний момент. Одного разу, коли Цецилія мала 9 років, вона вперше ночувала в домі своєї подруги Аделі. Коли прийшла пора на сон, мама Аделі відгорнула ковдру і кожну з них поцілувала надобраніч.
- Я люблю тебе, - сказала мама Аделі.
- І я тебе люблю, - прошепотіла дівчинка. Цецилія просто згубила рівновагу і не могла заснути. Ніхто ніколи не цілував її на добраніч, ані не казав, що любить її. Дівчинка цілу ніч не спала, розмислюючи про це. "А прецінь так повинно бути".

Малий Михайлик був нестерпною дитиною. Батьки завели його до праведного чоловіка, до якого всі зверталися за порадою у найважчих справах.
- Залиште мені його на п'ятнадцять хвилин,-сказав цей старець.
Коли батьки вийшли, старець зачинив двері. Михайлик трохи злякався.
Старець наблизився до дитини і в тиші міцно її обійняв.
У цей день Михайлик навчився навертати людей.

Жив колись хлопчисько із доволі складним характером. Він легко вибухав гнівом, був сварливий, робив багато шкоди.
Одного дня батько вручив йому мішечок із гвіздками і сказав, аби він забивав один цвях у палісадник, що оточував подвір'я, стільки разів, скільки із кимсь сваритиметься.
У перший день хлопець забив 36 гвіздків. Із плином часу зрозумів, що легше було би контролювати вибухи гніву, аніж забивати цвяхи, і якось увечері, через кілька тижнів, сказав батькові, що упродовж цього дня ні з ким не посварився.

Ідея створення табору виникла у відповідь на звернення керуючого Черкаською єпархією Української православної церкви Київського патріархату архієпископа Черкаського і Чигиринського владики Іоанна з проханням допомогти в організації оздоровлення дітей-вихованців недільних шкіл. У таборі безкоштовно відпочиватимуть 59 дітей зі Звенигородського, Тальнівського районів та Черкас.

А що ви думаєте? Сподіваєтеся, що таким чином справді допомогли товаришеві? Я не думаю, щоб це був великий гріх, але все ж це є зло. Задумайтеся тільки над тим, що ви робите. Ви даєте людині готовий розв'язок. Ця людина буде сподіватися на це і вдруге. Точнісінько так само, як коли хтось поступається гріхові, то вдруге робить це легше. Фактично, він хизується тим, що не мусить вчитися, бо отримає готові відповіді від вас. Він не вчиться. Вчитель думає, що хлопець знає весь матеріал. А він не є підготовлений.

Звичайно буває, що мати хоче навчити дитину молитви. Сама при тім не молиться, бо немає як. Мусить думати про дитину, часом поправити її, та ручки дитини зложити до купи. Хоч би мати і всі слова добре промовила, при такій молитві дитина не багато навчиться, а вже найменше навчиться того, що в молитві найважніше – піднести душу до неба, до Бога, думати про Бога, розмовляти з Богом.

У 1857році отцю Іоанну надалася можливість бути законовчителем у Кронштадтському міському училищі. Для ревного пастиря трудитися на ниві молодих сердець і сіяти у них насіння слова Божого було величезною радістю. У 1862 році він з радістю прийняв пропозицію викладати закон Божий і в класичній гімназії, що відкрилася. На уроках у отця Іоанна не було . Його бесіди засвоювалися назавжди як сильними, так і слабкими учнями. Увага отця Іоанна направлялася на те, щоб наповнити дитячі душі тими святими образами, якими була повна його душа.