Анна [гр. λδβλθυοτε Αννα, євр. , - милість, благодать], дочка Фануїла, пророчиця з коліна Асирового, згадана в Євангелії від Луки в розповіді про Стрітення Господнє, «вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами» (Лк 2. 36-37). Анна - єдина жінка, названа в Новому Завіті «пророчицею», можливо, св. Лука проводить порівняння зі старозавітними пророчицями, такими, як Девора або Юдиф, яка була посвячена, дожила до 105 років і не вийшла повторно заміж, коли її чоловік помер (Юдиф 16.23).Постійну присутність Анни у храмі можна було б пояснити існуванням особливого чину вдовиць, які несли своє служіння (наприклад, молитовне) при єрусалимському храмі. Побачивши народженого Спасителя, Анна на підтвердження пророцтва Симеона Богоприїмця (Лк 2. 29-35) пішла проповідувати добру звістку про Месію «всім, хто визволення Єрусалиму чекав» (Лк 2.38).
У контексті писань євангеліста Луки проповідь Анни, ймовірно, є прообразом одного зі служінь, які отримували віруючі жінки. У сцені Стрітення Анна, можливо, є прообразом і того, що відбудеться в П’ятдесятницю, коли Св. Дух виллє на всяку плоть, і сини й дочки будуть пророкувати (Діян 1-2). Оскільки особливе місце в Євангелії від Луки займає тема благовістя бідним (Лк 4.18; 16. 19-20), то вважається, що Анна зображується як одна з побожних юдейських бідняків, тим самим вона виявляє приклад впливу доброї звістки на власне життя.
Пам'ять - 16 лютого і 10 вересня.
