Історія свідчить, що шанування святих у давній християнській церкві почалося набагато раніше від добування із землі останків святих. Мало того: тіла окремих святих піддавалися тлінню, як і тіла звичайних людей. Яскравий приклад того можна бачити у випадку з найбільшим із святих старозаповітного царя Давида, про якого святий апостол каже так: “Давид свій час послужив волі Божій, спочив і долучився до своїх отців і побачив тління”. Деякі святі були канонізовані до відкриття мощів головним чином тому, що до цього відкриття почали ставатися чуда при їхніх гробах. Так, пам’ять преподобного Феодосія Печерського, у Печерському монастирі спочатку вшановувалася з нагоди удостоєння дару чудотворінь ще при його житті, відразу ж по його смерті, 3 травня 1074 р. або трохи згодом, принаймні до відкриття його святих мощів, що відбулося в 1091 р.
Зарахування до лику святих благовірного князя Михайла Ярославовича Тверського, який преставився в Орді 22 листопада 1318 р. почалося безпосередньо слідом за тим, як тіло його було привезено з Орди чрез Москву у Твер. Соборно до лику святих він був приєднаний у 1549 р. Його ж святі мощі знайдені в 1632 р. нетлінними і нині відкрито почивають у тверському кафедральному соборі.
Місцеве шанування святителя Московського Петра почалося з нагоди чудес, що відбулися з часу його смерті 21 грудня 1326 р. В 1339 р. Митрополитом Феогностом встановлене йому загальцерковне святкування, а святі мощі його були відкриті через 133 року після встановлення загального святкування.
Преподобний Сава Сторожевський (Звенигородський), що преставився 3 грудня 1406 р., до лику святих приєднаний Собором в 1547 р. а святі мощі його були відкриті в 1652 р.
Святий Мойсей, архієпископ Новгородський, преставився 25 січня 1362 р., точний час започаткування його святкування невідомо, але безсумнівно, що встановлено воно було до другої половини XVII в., тому що до Новгородського Сковородського монастиря був прибудований боковий вівтар на його честь і освячений митрополитом Питиримом, який посідав новгородську кафедру з 1664 по 1672 р. Мощі ж його знайдені і відкриті в 1686 р. 19 квітня в Сковородській обителі.
Окремі святі канонізовані після відкриття святих мощів на тій підставі, що не відразу після цього відкриття, а через деякий час після відкриття почали ставатися чуда.
Святий Ісая, єпископ Ростовський, преставився в 1090 р., його мощі були знайдені й відкриті 15 травня 1164 р., а святкування його пам’яті встановлено архієпископом Варлаамом в 1474 р., завдяки чудам, що явилися.
Благовірний князь Всеволод Новгородський, син Мстислава Володимировича, у святому хрещенні Гаврил преставився в Пскові 11 лютого 1138 р., чому й називається Псковським. Мощі знайдені були 27 листопада 1192 р., канонізований собором 1549 р.
Преподобний Євфимий, архімандрит Суздальський, преставився 1 квітня 1405 р.; мощі його знайдені 4 липня 1507 р., канонізований собором 1549 р.
Преподобний Стефан Махрищський преставився 14 липня 1406 р.; мощі його знайдені в 1550 р.; святкування ж пам’яті його встановлене внаслідок чудес, що відбулися, в 1560-1561 рр., чи згодом після того.
Святий Арсеній, єпископ Тверський, преставився 2 березня 1409 р.; мощі відкриті в 1483 р.; канонізований Собором в 1547 р.
Преподобний Мартиніан Білозерський преставився 12 січня 1483 р., мощі відкриті в 1514 р., канонізований в 1553 р.
Крім того мощі багатьох святих ніколи не були відкриті, як наприклад Антонія Печерського, Никона Радонезького, Йосифа Волоколамського і багатьох інших, про які говориться, що мощі їх перебувають під спудом, тобто мощі або не були зовсім відкриті або були відкриті, але знову приховані.
Врешті, історія Московських Соборів 1547 і 1549 р., на яких канонізовано досить багато святих, ясно свідчить, що мощі святих не мали ніякого стосунку до справи зарахування спочилих до лику святих, тому що на цих соборах зовсім не піднімалося питання про те, відкриті чи не відкриті мощі канонізованих, але на цих соборах тільки велася мова про те, чи, власне, є святі чудотворцями.
Митрополит Московський Філарет у листі до А. Н. Муравйова писав: “чимало святих, мощі яких зовсім не відкриті, і кому співають молебні”. В іншому листі той же Владика доводить, що “відкриття мощів не освячує святого”.
Таким чином, покійні зараховувалися й зараховуються до лику святих лише при наявних чудотвореннях при їхніх гробах і без наявних мощів, і навпаки - при наявних мощах і без чудотворінь покійний не міг і не може бути долучений до лику святих. Якщо ж окремі святі були канонізовані вслід за відкриттям мощів, то це не тому, що мощі були нетлінні, а тому, що при їх гробах відбувалися чуда.
Але якщо для долучення до лику святих у наявності мощів нема потреби, то яке ж значення мають святі мощі самі собою і чим можна пояснити саму можливість святих мощів з властивими їм чудотвореннями?
Свт. Іоан Золотоустий у бесіді про мучеників роз’ясняє ту думку, що тіла святих залишені Богом на землі, щоб люди, приходячи до них, полегшували душу від життєвих хвилювань і ці тіла святих мовчки вчать але переконливіше за проповідників. “Як буває, - каже свт. Іоан Золотоустий, - у лазнях, коли ванна наповнена гарячою водою, і ніхто не насмілюється зійти в неї, поки ті, що сидять на краях спонукають до цього один одного словами, то нікого не переконують; а коли хтось з них опустить руки, або, роззувши ногу, сміливо кинеться всім тілом, то й мовчки, що краще за багатомовність, переконає тих, хто сидить угорі спуститися у ванну, - так і в мучеників: тут замість ванни з водою стоїть багаття. Отже, ті, що стоять ззовні навколо, хоч би і застерігали незліченними промовами, не дуже переконують, коли один хтось з мучеників не лише ногу чи руку спустить вниз, але вкине все тіло, пропонуючи сильніший від різних умовлянь досвід, то виганяє страх з навколишніх.
Бачите, наскільки сильнішим є голос безмовних мучеників?. Ось тому Бог і залишив нам їх тіла; тому вони, давно перемігши, досі ще не воскресли, але, хоч вже за стільки часу перетерпіли подвиги, ще не дістали воскресіння, не отримали заради тебе й заради твоєї користі, щоб і ти, роздумуючи про такого подвижника, збудився до подібного подвигу. Їм самим нема ніякої шкоди від цього затримання, а для тебе чиниться найбільша користь від цього затримання. Вони згодом отримають те, що не отримують нині, а якби Бог тепер же взяв їх звідси, то позбавив би нас великого повчання і розради”.
В іншій бесіді, а саме в похвалі св. мученикові Юліанові свт. Іоан Золотоустий роз’ясняє, що тіла святих залишені нам в науку. “Бог, - каже він, - розділив з нами мучеників: Сам, взявши їх душу, тіла Він ніби дав нам, щоб святі їх кості були нам на постійне нагадування про їхню чесноту. Справді, якщо той, хто дивиться на закривавлену зброю бійця, на його щит, спис, панцири, враз - хоч би це був і найлінивіший за всіх - підхоплюється, гарячкує і прагне до війни, виглядом цієї зброї збуджуючись до вчинення таких самих подвигів, то ми, дивлячись не на зброю, а на саме тіло святого, що удостоїлося бути закривавленим за сповідання Христа, хоч би ми були боязливішими за всіх, чи можемо не набути великої ревності коли це видовище, немов якийсь вогонь, проникає в нашу душу й закликає нас на такий самий подвиг? Для того Бог і залишив нам тіла святих до часу воскресіння, щоб ми мали в них приклад найбільшого любомудрія”.
У похвалі єгипетським мученикам свт. Іоан Золотоустий доводить, що мощі святих краще за зброю захищають місто, в якому зберігаються ці святі мощі, від видимих і невидимих ворогів, і Самого розгніваного Бога можуть схилити до милості. “Справді, - каже він, - тіла святих захищають у нас місто твердіше від всякої адамантової і незламної стіни та, подібно до високиї скель, розташованих зі всіх боків, не лишень відбивають напади цих чуттєвих і видимих ворогів, але й підступи невидимих бісів, і весь підступ диявола звергають з такою легкістю, з якою сильний чоловік скидає долілиць дитячі іграшки. Решта засобів, що вживаються людьми, як наприклад: стіни, рови, зброя, війська і все, що придумуть для безпеки мешканців, ворогам можливо відбити за допомогою інших, більших і сильніших засобів, що є в них, але коли місто захищається тілами святих, тоді вороги, хоч би і витратили незліченні багатства, не в змозі будуть протиставити містам, які мають ці тіла, ніякого подібного знаряддя.
І не тільки проти підступу людей і проти підступу бісів корисно нам мати цей скарб, улюблений, але якби прогнівався на нас і спільний наш Владика за безліч гріхів, то, взявши собі в захист ці тіла, ми згодом зможемо схилити Його на милість до міста. Якщо ті, хто вчинив великі подвиги при наших праотцях, пропонуючи в захист імена святих мужів і вдаючись до імен Авраама, Ісаака та Якова, отримували певну розраду, а від згадування цих імен діставали велику користь, то тим більше ми, пропонуючи в захист не лише імена, а й самі тіла, будемо в стані схиляти Бога на милість, полегшення і благовоління. А що наші слова не вихваляння, знають багато хто і з тутешніх мешканців (тобто Константинополя), і із прибульців із інших місць; вони знають яка сила цих святих і підтвердять сказане, зазнавши на власному досвіді їх дерзновення перед Богом”.
Говорячи про перенесення костей Йосифа з Єгипту в Палестину, свт. Іоан Золотоустий у бесіді на похвалу великомучениці Дросиди роз’ясняє, що Йосиф заповів перенести свої кості, ” зовсім не про свої кості дбаючи, але, можна сказати, остерігаючись нечестя єгиптян. Тому що він зробив багато великих добрих справ, був їх годувальником, заступником, знайшов найбільше полегшення від голоду, і те, що нікому не було відомо, він перший і один відкрив і всім оголосив, і, витлумачивши сновидіння, не тільки пророчив голод, але й запропонував достатній лік проти нього, так наповнивши житниці єгипетські, що ніхто не відчував настання голоду, то, щоб за великі благодіяння не бути визнаним по смерті за бога, - адже ті варвари легко роблять з людей богів, - він, забираючи будь-який привід до нечестя, і звелів перенести кості додому. Це - одна з причин; можна сказати й про іншу, безсумнівну, тому що її можна довести Святим Письмом. Він знав, чув від батька, а той довідався від діда слово, що дійшло до нього, що єгиптяни будуть багато років поневолювати та пригноблювати євреїв. Сказав Господь Аврамові: знай, що нащадки твої будуть прибульцями в землі не своїй, і поневолять їх, і будуть гнітити їх чотириста років (Бут.15:13).
Тому, щоб вони, знемагаючи від тривалості часу і не переносячи нещастя, не впали в відчай у своєму поверненні і не впали духом, він, даючи їм найбільшу заставу надії, пророчив про повернення своїх костей, щоб вони, міркуючи в самих собі, що, ніби праведник не був міцно й цілковито переконаний, що всі ми повернемося, то не заповів би про свої кості, - мали безсумнівний доказ і тверду надію на повернення на батьківщину. А що це є істинним і що тому він пророкував про свої кості, не про поховання дбаючи, а вживаючи заходів проти їх невір’я, послухай, що каже Павло: Вірою Йосип, умираючи, згадав про вихід синів Ізраїлевих та про кості свої заповів (Євр.11:22). Що значить: вірою? А певно ось що: він передбачав, що має статися через тривалий час, і те, що нащадки неодмінно посядуть батьківщину.
І ось, щоб вказати на це, він пророчив і те, і інше; і чудним і дивним було бачити, як при виході були несені його кості. Той самий Йосиф, що привів євреїв у Єгипет, знову передував їм і при поверненні, зміцнюючи в них терпіння і надію на майбутнє. Бачачи перед своїми очима ці останки, потім згадуючи всю цю історію і роздумуючи самі в собі, як він піддався підступам від братів, був вкинутий у рів, піддавався крайній небезпеці, жив у в’язниці, і про всьому іншому, що сталося з ним, потім уявляючи, як він після всього цього зробився царем Єгипту, і опікуном та заступником стількох багатьох, вони мали достатньо надії на спасіння від нещасть, яких постійно вони зазнавали, навчившись від костей праведника, що ніхто з вірних Богові і тих, що очікували від Нього допомоги ніколи не був Ним залишений”.
Українська Автокефалія
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
Зарахування до лику святих благовірного князя Михайла Ярославовича Тверського, який преставився в Орді 22 листопада 1318 р. почалося безпосередньо слідом за тим, як тіло його було привезено з Орди чрез Москву у Твер. Соборно до лику святих він був приєднаний у 1549 р. Його ж святі мощі знайдені в 1632 р. нетлінними і нині відкрито почивають у тверському кафедральному соборі.
Місцеве шанування святителя Московського Петра почалося з нагоди чудес, що відбулися з часу його смерті 21 грудня 1326 р. В 1339 р. Митрополитом Феогностом встановлене йому загальцерковне святкування, а святі мощі його були відкриті через 133 року після встановлення загального святкування.
Преподобний Сава Сторожевський (Звенигородський), що преставився 3 грудня 1406 р., до лику святих приєднаний Собором в 1547 р. а святі мощі його були відкриті в 1652 р.
Святий Мойсей, архієпископ Новгородський, преставився 25 січня 1362 р., точний час започаткування його святкування невідомо, але безсумнівно, що встановлено воно було до другої половини XVII в., тому що до Новгородського Сковородського монастиря був прибудований боковий вівтар на його честь і освячений митрополитом Питиримом, який посідав новгородську кафедру з 1664 по 1672 р. Мощі ж його знайдені і відкриті в 1686 р. 19 квітня в Сковородській обителі.
Окремі святі канонізовані після відкриття святих мощів на тій підставі, що не відразу після цього відкриття, а через деякий час після відкриття почали ставатися чуда.
Святий Ісая, єпископ Ростовський, преставився в 1090 р., його мощі були знайдені й відкриті 15 травня 1164 р., а святкування його пам’яті встановлено архієпископом Варлаамом в 1474 р., завдяки чудам, що явилися.
Благовірний князь Всеволод Новгородський, син Мстислава Володимировича, у святому хрещенні Гаврил преставився в Пскові 11 лютого 1138 р., чому й називається Псковським. Мощі знайдені були 27 листопада 1192 р., канонізований собором 1549 р.
Преподобний Євфимий, архімандрит Суздальський, преставився 1 квітня 1405 р.; мощі його знайдені 4 липня 1507 р., канонізований собором 1549 р.
Преподобний Стефан Махрищський преставився 14 липня 1406 р.; мощі його знайдені в 1550 р.; святкування ж пам’яті його встановлене внаслідок чудес, що відбулися, в 1560-1561 рр., чи згодом після того.
Святий Арсеній, єпископ Тверський, преставився 2 березня 1409 р.; мощі відкриті в 1483 р.; канонізований Собором в 1547 р.
Преподобний Мартиніан Білозерський преставився 12 січня 1483 р., мощі відкриті в 1514 р., канонізований в 1553 р.
Крім того мощі багатьох святих ніколи не були відкриті, як наприклад Антонія Печерського, Никона Радонезького, Йосифа Волоколамського і багатьох інших, про які говориться, що мощі їх перебувають під спудом, тобто мощі або не були зовсім відкриті або були відкриті, але знову приховані.
Врешті, історія Московських Соборів 1547 і 1549 р., на яких канонізовано досить багато святих, ясно свідчить, що мощі святих не мали ніякого стосунку до справи зарахування спочилих до лику святих, тому що на цих соборах зовсім не піднімалося питання про те, відкриті чи не відкриті мощі канонізованих, але на цих соборах тільки велася мова про те, чи, власне, є святі чудотворцями.
Митрополит Московський Філарет у листі до А. Н. Муравйова писав: “чимало святих, мощі яких зовсім не відкриті, і кому співають молебні”. В іншому листі той же Владика доводить, що “відкриття мощів не освячує святого”.
Таким чином, покійні зараховувалися й зараховуються до лику святих лише при наявних чудотвореннях при їхніх гробах і без наявних мощів, і навпаки - при наявних мощах і без чудотворінь покійний не міг і не може бути долучений до лику святих. Якщо ж окремі святі були канонізовані вслід за відкриттям мощів, то це не тому, що мощі були нетлінні, а тому, що при їх гробах відбувалися чуда.
Але якщо для долучення до лику святих у наявності мощів нема потреби, то яке ж значення мають святі мощі самі собою і чим можна пояснити саму можливість святих мощів з властивими їм чудотвореннями?
Свт. Іоан Золотоустий у бесіді про мучеників роз’ясняє ту думку, що тіла святих залишені Богом на землі, щоб люди, приходячи до них, полегшували душу від життєвих хвилювань і ці тіла святих мовчки вчать але переконливіше за проповідників. “Як буває, - каже свт. Іоан Золотоустий, - у лазнях, коли ванна наповнена гарячою водою, і ніхто не насмілюється зійти в неї, поки ті, що сидять на краях спонукають до цього один одного словами, то нікого не переконують; а коли хтось з них опустить руки, або, роззувши ногу, сміливо кинеться всім тілом, то й мовчки, що краще за багатомовність, переконає тих, хто сидить угорі спуститися у ванну, - так і в мучеників: тут замість ванни з водою стоїть багаття. Отже, ті, що стоять ззовні навколо, хоч би і застерігали незліченними промовами, не дуже переконують, коли один хтось з мучеників не лише ногу чи руку спустить вниз, але вкине все тіло, пропонуючи сильніший від різних умовлянь досвід, то виганяє страх з навколишніх.
Бачите, наскільки сильнішим є голос безмовних мучеників?. Ось тому Бог і залишив нам їх тіла; тому вони, давно перемігши, досі ще не воскресли, але, хоч вже за стільки часу перетерпіли подвиги, ще не дістали воскресіння, не отримали заради тебе й заради твоєї користі, щоб і ти, роздумуючи про такого подвижника, збудився до подібного подвигу. Їм самим нема ніякої шкоди від цього затримання, а для тебе чиниться найбільша користь від цього затримання. Вони згодом отримають те, що не отримують нині, а якби Бог тепер же взяв їх звідси, то позбавив би нас великого повчання і розради”.
В іншій бесіді, а саме в похвалі св. мученикові Юліанові свт. Іоан Золотоустий роз’ясняє, що тіла святих залишені нам в науку. “Бог, - каже він, - розділив з нами мучеників: Сам, взявши їх душу, тіла Він ніби дав нам, щоб святі їх кості були нам на постійне нагадування про їхню чесноту. Справді, якщо той, хто дивиться на закривавлену зброю бійця, на його щит, спис, панцири, враз - хоч би це був і найлінивіший за всіх - підхоплюється, гарячкує і прагне до війни, виглядом цієї зброї збуджуючись до вчинення таких самих подвигів, то ми, дивлячись не на зброю, а на саме тіло святого, що удостоїлося бути закривавленим за сповідання Христа, хоч би ми були боязливішими за всіх, чи можемо не набути великої ревності коли це видовище, немов якийсь вогонь, проникає в нашу душу й закликає нас на такий самий подвиг? Для того Бог і залишив нам тіла святих до часу воскресіння, щоб ми мали в них приклад найбільшого любомудрія”.
У похвалі єгипетським мученикам свт. Іоан Золотоустий доводить, що мощі святих краще за зброю захищають місто, в якому зберігаються ці святі мощі, від видимих і невидимих ворогів, і Самого розгніваного Бога можуть схилити до милості. “Справді, - каже він, - тіла святих захищають у нас місто твердіше від всякої адамантової і незламної стіни та, подібно до високиї скель, розташованих зі всіх боків, не лишень відбивають напади цих чуттєвих і видимих ворогів, але й підступи невидимих бісів, і весь підступ диявола звергають з такою легкістю, з якою сильний чоловік скидає долілиць дитячі іграшки. Решта засобів, що вживаються людьми, як наприклад: стіни, рови, зброя, війська і все, що придумуть для безпеки мешканців, ворогам можливо відбити за допомогою інших, більших і сильніших засобів, що є в них, але коли місто захищається тілами святих, тоді вороги, хоч би і витратили незліченні багатства, не в змозі будуть протиставити містам, які мають ці тіла, ніякого подібного знаряддя.
І не тільки проти підступу людей і проти підступу бісів корисно нам мати цей скарб, улюблений, але якби прогнівався на нас і спільний наш Владика за безліч гріхів, то, взявши собі в захист ці тіла, ми згодом зможемо схилити Його на милість до міста. Якщо ті, хто вчинив великі подвиги при наших праотцях, пропонуючи в захист імена святих мужів і вдаючись до імен Авраама, Ісаака та Якова, отримували певну розраду, а від згадування цих імен діставали велику користь, то тим більше ми, пропонуючи в захист не лише імена, а й самі тіла, будемо в стані схиляти Бога на милість, полегшення і благовоління. А що наші слова не вихваляння, знають багато хто і з тутешніх мешканців (тобто Константинополя), і із прибульців із інших місць; вони знають яка сила цих святих і підтвердять сказане, зазнавши на власному досвіді їх дерзновення перед Богом”.
Говорячи про перенесення костей Йосифа з Єгипту в Палестину, свт. Іоан Золотоустий у бесіді на похвалу великомучениці Дросиди роз’ясняє, що Йосиф заповів перенести свої кості, ” зовсім не про свої кості дбаючи, але, можна сказати, остерігаючись нечестя єгиптян. Тому що він зробив багато великих добрих справ, був їх годувальником, заступником, знайшов найбільше полегшення від голоду, і те, що нікому не було відомо, він перший і один відкрив і всім оголосив, і, витлумачивши сновидіння, не тільки пророчив голод, але й запропонував достатній лік проти нього, так наповнивши житниці єгипетські, що ніхто не відчував настання голоду, то, щоб за великі благодіяння не бути визнаним по смерті за бога, - адже ті варвари легко роблять з людей богів, - він, забираючи будь-який привід до нечестя, і звелів перенести кості додому. Це - одна з причин; можна сказати й про іншу, безсумнівну, тому що її можна довести Святим Письмом. Він знав, чув від батька, а той довідався від діда слово, що дійшло до нього, що єгиптяни будуть багато років поневолювати та пригноблювати євреїв. Сказав Господь Аврамові: знай, що нащадки твої будуть прибульцями в землі не своїй, і поневолять їх, і будуть гнітити їх чотириста років (Бут.15:13).
Тому, щоб вони, знемагаючи від тривалості часу і не переносячи нещастя, не впали в відчай у своєму поверненні і не впали духом, він, даючи їм найбільшу заставу надії, пророчив про повернення своїх костей, щоб вони, міркуючи в самих собі, що, ніби праведник не був міцно й цілковито переконаний, що всі ми повернемося, то не заповів би про свої кості, - мали безсумнівний доказ і тверду надію на повернення на батьківщину. А що це є істинним і що тому він пророкував про свої кості, не про поховання дбаючи, а вживаючи заходів проти їх невір’я, послухай, що каже Павло: Вірою Йосип, умираючи, згадав про вихід синів Ізраїлевих та про кості свої заповів (Євр.11:22). Що значить: вірою? А певно ось що: він передбачав, що має статися через тривалий час, і те, що нащадки неодмінно посядуть батьківщину.
І ось, щоб вказати на це, він пророчив і те, і інше; і чудним і дивним було бачити, як при виході були несені його кості. Той самий Йосиф, що привів євреїв у Єгипет, знову передував їм і при поверненні, зміцнюючи в них терпіння і надію на майбутнє. Бачачи перед своїми очима ці останки, потім згадуючи всю цю історію і роздумуючи самі в собі, як він піддався підступам від братів, був вкинутий у рів, піддавався крайній небезпеці, жив у в’язниці, і про всьому іншому, що сталося з ним, потім уявляючи, як він після всього цього зробився царем Єгипту, і опікуном та заступником стількох багатьох, вони мали достатньо надії на спасіння від нещасть, яких постійно вони зазнавали, навчившись від костей праведника, що ніхто з вірних Богові і тих, що очікували від Нього допомоги ніколи не був Ним залишений”.
Далі буде...
Українська Автокефалія
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
