Був собі колись бавовняний шнурочок, який почувався непотрібним. «Я надто слабкий, щоб бути шнуром, - скаржився. - Я недостатньо гарний, щоб мене використати для створення гобелена чи навіть для гаптування. Ах! Якби я був золотою ниткою..., оздобив би одяг архиєпископа. Я невдаха! Нікому я не потрібен. Нікому не подобаюсь, навіть самому собі!" Зіщулившись на кріслі, слухав сумну музику і постійно почувався самотнім.Одного дня почула його грудочка воску і сказала: «Не впадай у відчай, малий бавовняний шнурочку. Маю ідею: зробімо щось разом! Звісно, не можемо стати великою свічею, яку поставлять на вівтарі або в залі. Ти надто короткий, я важу замало. Однак можемо стати свічечкою, що подарує трішки тепла й світла. Краще освітлювати й обігрівати хоча б трохи, аніж бути в темряві та скиглити».Бавовняний шнурочок охоче погодився. У поєднанні з вощиною став свічечкою, котра світила в темряві і дарувала дрібку тепла. Почувався щасливим!
Хто знає, скільки бавовняних, надто коротких шнурочків є у світі. Мають знайти грудочку воску, щоби стати щасливими.
БРУНО ФЕРРЕРО
