Чи можливо уявити собі царство, суспільство, дім, сім'ю, у яких члени, істоти духовно були б роз'єднані, відокремлені, існуючи не залежали б один від одного і не були б раді один одному? Святий апостол Павло, бажаючи відчутно показати цю істину, порівнює духовне царство з нашим видимим тілом, а союз і спілкування членів духовно-морального царства - з союзом і спілкуванням членів нашого тіла. Стан членів нашого тіла є взаємозалежним. Члени тіла, залежачи один від одного, допомагають один одному: "Якщо страждає один член, з ним інші страждають; якщо ж радіє один член, з ним веселяться й інші члени" (1 Кор. 12;26). Якщо хворіє член родини, йому співчувають й інші. Невлаштованість суспільства, станів викликає співчуття інших суспільств. Гірке становище держави примушує думати про допомогу й інші держави.

Господь Ісус Христос узяв на Себе весь тягар гріхів віруючого людства, і нам дає благодать носити немочі один одного. Отже, ми можемо з повною вірою брати участь у долі загробного життя померлих. Співчуваючи загробному стану тих, хто випередив нас своїм переселенням, ми повинні прагнути поліпшити їх стан у Христі Ісусі, Який прийшов на землю для спасіння всіх. "Іди за Мною" (Лк. IX. 59), - слова, сказані живому на його прохання спочатку поховати батька. Ось єдиний засіб допомогти померлим. Життя живих без Христа, життя не в дусі Христовому не поліпшить стану померлих.

Ось які умови необхідні для віри того, хто молиться, щоб передати спасенну благодать Христову померлому.

1) Вірую, Господи, що ти Христос, Син Бога Живого, прийшов у світ не для праведних, а щоб спасти грішників, отже, для спасіння і мого померлого, першого з грішників.

2) Вірую, Господи, що Ти узяв на Себе гріхи усіх, у Тебе віруючих: отже, узяв на Себе гріхи і мого померлого.

3) Вірую, Господи, що Твоє слово - істинне і обіцяння - незмінне. Ти сказав: "просіть і дасться вам"; я прошу милості померлому. Для Тебе це можливо і прохання моє згідне з Твоїм бажанням "усіх спасти" тому що не хочеш смерті і загибелі грішників.

Покаяння є найбільший дар Бога людині - друге хрещення, у якому, обмившись від гріхів, ми знову знаходимо благодать, загублену в падінні. Будучи грішними - стаємо святими. Воно відкриває нам небо, уводить в рай. Без покаяння немає спасіння.