
До Церкви! До храму!- душа моя рветься,
бо там їй є добре, там- вдома вона,
де дзвонять у дзвони- і дзвін цей несеться,
над містом лунає й лікує серця.

Жила колись усмішка, яка мандрувала світом. Це була щира, радісна, приязна усмішка. Була щаслива так, як може бути щаслива усмішка, і час від часу наспівувала.